Останнє Свято Матері у довоєнних Бродах

Як відомо, свято Дня Матері відзначається у другу неділю травня – місяця Пречистої Діви Марії. В Україні ця традиція була запроваджена товариством «Союз Українок». Вважається, що вперше відзначення Дня Матері було організовано «Союзом Українок Канади» у 1928 р., а наступного року відзначалося і у Львові. Очевидно, що на теренах Брідщини святкування набули поширення у 1930-х роках. Ініціатором свята виступала брідська філія товариства «Союз Українок».

Гортаючи давню пресу, натрапив на цікавий  репортаж про відзначення Дня матері у 1939 р. На той час ніхто ні з організаторів, ані з учасників чи глядачів свята і не думав, що для більшості з них це буде останній День Матері у Бродах. Слід зауважити, що відзначення самого свята у цей рік проводилося у місяці липні, оскільки до заходу були залучені учасники дитячих садків (захоронок). Дитсадки організовувались товариствами «Рідною Школою» та «Союзом Українок» у літній період. Для підготовки свята вихователям (садівничкам) потрібен був час на вивчення окремих номерів, виступів та для проведення загальних репетицій заходу.

Отже, 18 липня 1939 р. у місті Броди філія «Союзу Українок» влаштувала «День Матері». Імпреза розпочалася співом гімну «Союзу Українок» (на сл. Ульяни Кравченко). Після цього Лідія Дідиківна виголосила гарно опрацьований реферат. Наступними у програмі йшли виступи дошкільної молоді, вихованців організаторки дитячих садків Стефи Захарчуківни. Увагу присутніх захопили дитячі вправи, танок ляльок та інсценізації. Далі був виступ пані Табановичевої, яка «відспівала милим сопраном» дві пісні «Сирітка» (Лопатинського) та «Не видавай мене замуж» (О. Нижанківського).

Другу частину програми розпочали дитячі вправи до пісні «Накрила нічка». Співав дует Марії Завидівської (сопрано) та Стефи Захарчуківни (альт). Далі була мелодекламація Старицького-Лисенка «Остання ніч» у виконанні Ірини Канторківної, яка справила дуже гарне враження на присутніх. С.Дуткевичівна виконала на фортепіано «Коломийку» Н.Нижанківського і «Скерцо» Т.Ґізе. Програму переплітав жіночий хор, який відспівав «Даремне, пісне» Д. Січинського і в’язанку «Рідний край». Увагу учасників заходу захопило соло М. Осадцівної, «що має сильний і добрий голос (сопран)» і Ст. Захарчуківної, у якої «замітний альт». Багато праці для підготовки хору вклала дириґентка Стефа Осадцівна і її старання були успішними. Загалом «День Матері» у 1939 р. вдався, в чому була велика заслуга і голови філії «Союзу Українок» Марії Сіркової та інших членів Виділу. Гості виходили зі зали задоволені. Ніхто не міг подумати, що через два місяці все кардинально зміниться. Більшовицький режим заборонить діяльність «Союзу Українок», «Просвіти», «Рідної школи» та інших національних організацій. Поза законом опиниться і свято «День Матері». Декого із учасників імпрези було заарештовано і знищено енкаведистами у тюрмах. А кому поталанило пережити першу більшовицьку і німецьку окупацію, той змушений був емігрувати на Захід (як, наприклад, дочки о. М.Осадци – Стефа і Марта, Стефа Захарчуківна з родиною та ін.). І лише з відновленням незалежності Української Держави, після 1991 р. свято День Матері поступово повертатиметься у нашу сучасну традицію.

 

За матеріалами газети «Діло» від 21 липня 1939 р.

підготував Василь Стрільчук

Підприємець Юліян Ванг (1844-1910) – уродженець Бродів

У цьому матеріалі згадаємо ще одного брідщанина, який у другій половині ХІХ століття став одним з піонерів промислового розвитку Галичини. Маючи технічну освіту, вивчаючи кращий досвід різних країв, застосовуючи власні знання і здібності, він досягнув чималих результатів та визнання.  Це Юліян  Ванг – інженер і підприємець, життя якого тісно пов’язане з Львовом, а також Івано-Франківськом, Калушем, Солотвином.

Юліян Ванг народився у м. Броди в лютому 1844 р. в сім’ї службовця цісарсько-королівського головного митного та камерального управління – Йозефа Ванга. Після закінчення реальної школи у Бродах Юліян поступив до Технічної академії у Львові, де навчався впродовж 1861-1865 рр. У студентські роки, будучи активним польським патріотом (хоча з німецьким прізвищем), взяв участь у Січневому повстанні 1863 р. У той час у Львові діяв Комітет Східної Галичини, завданням якого була організація допомоги для розгортання повстання на українських землях, що знаходились під владою Росії (Волині, Поділлі, Київщині). Одним з важливих пунктів збору повстанців було місто Броди, звідки мала відбутися так звана «виправа на Радивилів», під час якої 2,5 тис. повстанців мали пробитися через австро-російський кордон і захопити прикордонне місто Російської імперії – Радивилів. Однак ця атака, що відбулася 1 липня 1863 р., закінчилася невдачею зі значними втратами поляків, оскільки російські війська, повідомлені російським консулом з Бродів, були готові до відсічі. Невідомо достеменно про участь Юліяна Ванга саме у цій акції, але безпосередній зв’язок з Бродами може вказувати на високу ймовірність його причетності до цих подій. Після перерви у навчанні, пов’язаної саме з участю в повстанні, повернувся до Академії та завершив студії. Використовуючи свої знання та вміння, підприємницький хист, він заклав у Львові фотографічний заклад під назвою «Ванг», згодом – «Ванг і Родецький» (вів справу спільно з Станіславом Родецьким) при давній вулиці Маєровській (за іншими даними – на Марійській площі, біля «Європейського готелю»). У 1866-1867 рр. цей заклад належав до першорядних фотоательє міста.

Згодом Ю.Ванг виїхав до Нижньої Австрії, де працював інженером на парових тартаках, а пізніше був інженером на великих копальнях солі (шахтах карналіту, каїніту, сильвіну) біля м. Штасфурт (нині місто в Німеччині, розташоване в землі Саксонія-Ангальт). Звідти його, як професіонала в солевидобувній галузі, викликали в Галичину на посаду головного інженера консорціуму, заснованого для видобутку каїніту в м. Калуш. Цю посаду займав аж до ліквідації даного об’єднання. Знання, здобуті за кордоном, використав для закладення парового тартака в Солотвино, яким керував деякий час.

Заробивши трохи грошей, Ванг відправився у подорож з метою практичного ознайомлення з процесом виготовлення світильного газу, що використовувався для освітлення вулиць та роботи перших двигунів. У 1874 р., 30-річним чоловіком, він заснував у Станіславові (нині Івано-Франківськ) фабрику з виготовлення світильного газу, який виробляли з важких відпрацьованих олій нафтопереробних заводів. Ванг був першим, хто для цієї мети використав відпрацьовані матеріали, які не мали іншого застосування. Впродовж 10 років він керував цією фабрикою. Водночас Ю.Ванг  став видавцем (засновником) і редактором суспільно-політичного і економічного часопису «Станіславівський голос» («Głos Stanisławowski», 1881). У 1884 р., згідно з контрактом, фабрика з виготовлення світильного газу перейшла у власність громади Станіславова. Юліян Ванг відмовився від пропозиції далі бути директором цього підприємства, оскільки мав інші плани. В цьому ж  1884 році він заснував у Львові на Знесінні фабрику виробів з кості.

Маючи в своєму розпорядженні відносно невеликі кошти, Ю.Ванг шукав партнера і знайшов його в особі Людвіка Ґрейва, колишнього власника вапельні в Пустомитах. В наступних роках було утворено командитну спілку (зі спільною відповідальністю всіх учасників), до якої увійшли інші члени, які прагнули розширення фабрики. У той час на фабриці розпочали переробку подільських фосфоритів на мінеральні суперфосфати. Юліян Ванг і надалі залишався директором. У 1897 р. спілка була перетворена на акціонерне товариство – Перше галицьке акційне товариство для промислу хімічного у Львові. У той час акційний капітал товариства  зріс до 600 000 австрійських крон. З відкриттям нової бійні фабрика розширила сферу своєї діяльності, переробляючи відпрацьовану кров на кров’яне борошно.

Окрім підприємництва, Ю. Ванг займався суспільно-громадською діяльністю. Він входив до Торгово-промислової палати у Львові (1885-1909), був асесором торгового суду (1885-1910), членом цісарсько-королівського Галицького господарського товариства (1888-1902), Львівської повітової ради, як представник від стану найвище оподаткованих купців і промисловців (1887-1890), шкільної окружної ради у Львові (1889-1902), головного виділу Політехнічного товариства у Львові (1897-98), Товариства галицької каси ощадності (1906-1910). Входив до правління фундації «Притулок для старців імені Домса» у Львові (1907-1910) та ін. Мав титул цісарського радника.

На початку ХХ ст. розвиток фабрики штучних добрив Юліяна Ванга ставав щораз складнішим. Велика конкуренція з боку прусських фабрик, картелі об’єднаних австрійських фабрик, зводила нанівець спроби розвиту підприємства, збільшення доходів і призвела до відчутних втрат 1907-1908 років. Ситуація, що склалася, негативно позначилася на стані здоров’я Ю.Ванга, і він був змушений передати управління фабрикою. Це призвело до часткової зміни акціонерів. Переживаючи за долю свого підприємства, якому віддав 25 років свого життя, Ванг важко захворів і згодом, 30 квітня 1910 р. помер. Похований в родинному гробівці на Личаківському цвинтарі у Львові. На його пам’ятнику написано «Інженер, цісарський радник, піонер вітчизняної промисловості».

До сьогоднішнього дня у Львові на  вул. Івана Франка, 114 збереглася вілла львівського промисловця, власника фабрики штучних добрив Юліана Ванґа. Будинок було споруджено у 1899 р. за проектом архітектора Наполеона Лущкевича. Споруда зберегла свій історичний вигляд і є пам’яткою архітектури місцевого значення (Ох. №337-М) та використовується як житловий багатоквартирний будинок.

 

Джерела

  1. Вул. Франка, 114 – житловий будинок (Автор опису – Марія Захарчишин. Редактор — Ольга Заречнюк) [Електронний ресурс]. – Джерело доступу: https://lia.lvivcenter.org/uk/objects/franka-114/
  2. Fotografia galicyjska do roku 1918: fotografowie Galicji, Tatr oraz Księstwa Cieszyńskiego : zestawienie nazw zakładów i nazwisk fotografów do roku 1918 / Aleksander Żakowicz i współpracownicy [współautorzy oprac. Irina Kotłobułatowa et al.]. – Częstochowa – Katowice – Lwów, 2008. – S.137.
  3. Głos Stanisławowski: pismo polityczne i ekonomiczno-społeczne. – 1881. – № 1.
  4. Szematyzm Królestwa Galicji i Lodomerii z Wielkim Księstwem Krakowskim. – Lwow, 1880 …
  5. We Lwowie (Ś Juljan Wang) // Kurjer Lwowski. – 5 maja 1910 (czwartek). – №206. – Rok XXVIII. – S.2.

 

Подяка за надані світлини пану Ігорю Мончуку

 

Підготував Василь Стрільчук

Іван Лесюк – винахідник з Брідщини

Брідська земля дала світові чимало відомих та талановитих людей, які відзначилися у різних галузях людських знань. Переглядаючи старий часопис «Діло» від 22 липня 1930 р., натрапив на цікаву інформацію про українця-винахідника Івана Лесюка з Брідщини, якого нелегка доля закинула далеко за океан – до Аргентини. Сталося це близько 1923-24 рр. Він був представником так званої другої хвили еміграції, спричиненої подіями Першої світової війни та, очевидно, поразкою національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. В цей час Україну залишали не лише селяни (як під час першої хвилі еміграції), але й робітники, науковці, митці, які виїздили за кордон не лише з економічних, але й з соціально-політичних причин. Частина емігрантів були безпосередніми учасниками національно-визвольного руху в Україні. Багато з них осіло в районі міста Буенос Айрес та його околицях. Це були переважно інтелігенція та заробітчани, які планували в майбутньому повернутися до України. Вони працювали на промислових підприємствах, часто виконуючи важку фізичну та низькооплачувану роботу, оскільки Аргентина не визнавала на той час дипломів іноземних держав, окрім Іспанії, Італії та деяких латиноамериканських країн. Одним з них був Іван Лесюк з Брідщини.

Український часопис «Діло» від 22 липня 1930 р.  у рубриці «Новини» повідомляв: «Іван Лесюк, інжинір винахідник, родом з Брідщини в Галичині, переселився перед 7 літами до Аргентини і там винайшов плинний ляк до печатання листів та до інших потреб у промислі. Він заснував при помочі другого аргентинця свою власну фабрику, опатентував свій винахід в 40 державах поцілому світі і приїхав перед 2 місяцями до Злучених Держав [Сполучених Штатів Америки – В.С.], а властиво до самого міста Ню Йорку, щоби тут продати свій патент. Знайшов відповідних підприємців, котрі зрозуміли, що в Злучених Державах іде мало ляку при листуванню, але зате побачили, що його винахід знаменито надається як т[ак] зв[аний] «пластик», себто матеріал до вироблювання орнаментальних фіґурок, плоско різьби і т[ому] п[одібних] річей. З ними заключив Лесюк контракт, на підставі якого дістає кількадесяти тисяч дол[арів] першої нагороди, а кромі цього 10 проц[ентів] від продажі ляку, який буде фабрикований в Злуч[ених] Державах. Лесюк виїздить до Буенос Айрес, столиці Аргентини, а за три місяці хоче вернутися знову до Злуч[ених] Держав і тут заложити власне підприємство з новими винаходами, які вже поробив».

Пошуки біографічних даних винахідника привели нас до с. Ражнів, де прізвище Лесюк є досить поширене. Співставляючи відомості з інших джерел, вдалося встановити, що Іван Лесюк народився у селі Ражнів 8 жовтня 1896 р. в сім’ї рільників Василя, сина Антона і Тетяни з дому Оляник, та Марії, дочки Івана Одуляка та Ксенії з роду Кісь.

Майбутній інженер-винахідник повинен був мати відповідну освіту. Доброю основою для цього могла бути цісарсько-королівська гімназія у Бродах. Серед учнів цього закладу дійсно знаходимо Івана Лесюка, який навчався тут впродовж 1908/09-1911/12 навчальних років, закінчивши 4 класи (згідно зі щорічними звітами гімназії). Однак, не можемо стверджувати, що мова йде саме про майбутнього винахідника, оскільки прізвище Лесюк було досить розповсюджене як в самому Ражневі, так і в сусідніх селах (Заболотці, Пониковиця, Чехи, Вовковатиця та ін.). Проте вік, з якого починали навчатися у гімназії (10-12 років), є цілком відповідним з віком майбутнього інженера. На жаль, немає даних про складання ним матури (випускних іспитів після завершення 8 років навчання), де, як правило, зазначалося дата і місце народження випускника та майбутній фах.

З початком Першої світової війни Іван Лесюк, очевидно, був призваний до лав Австро-Угорської армії. Брав участь у воєнних діях, а згодом, цілком ймовірно, був учасником національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. як і його земляки (наприклад, поручник УГА Павло Дубас). Не бажаючи залишатись під чужинецькою займанщиною, обрав шлях емігранта. Його винахідницький талант, підкріплений певною освітою, проявився в далекій Аргентині.

Серед винаходів, запатентованих Іваном Лесюком, є такі: «Хімічний склад для герметизації без полум’я або тепла листів, документів та інших предметів, які хочемо зробити непорушними» (1929), «Спосіб виготовлення герметизуючого воску з використанням холоду» (1930), «Гігієнічний прилад та захист для стіп» (1957).

Хочеться сподіватися, що дана публікація допоможе пролити більше світла на долю нашого земляка. Можливо, на Брідщині, у селі Ражнів чи десь інде живуть його родичі, котрі знають більше про життєвий шлях Івана Лесюка та зможуть доповнити дану розповідь. А ми, в свою чергу, продовжуємо пошуки інформації про відомих людей, які народилися, жили і працювали на Брідщині.

Джерела

  1. Книга реєстрації народження по церкві села Ражнів 1866-1938 рр.
  2. Новинки: Українець винахідник // Діло. –22 липня 1930 р. (вівторок). – Ч.159. – С.5.
  3. Пошукують // Свобода. – 14 червня 1946 р. (п’ятниця). – Ч.116. – Рік LIV. – С.4.
  4. Українці_Аргентини // Вікіпедія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Українці_Аргентини
  5. https://patents.google.com/ – Пошук: inventor: Lesiuk Juan

Окрема подяка за допомогу в пошуку інформації бібліотекарці с. Ражнів п. Світлані Тивін

 

Матеріал підготував Василь Стрільчук

Директор ткацької фабрики у Бродах – винахідник Бенно Боржиковський

Про польського інженера та хіміка Бенно Боржиковського можна знайти не так багато інформації на сторінках інтернету. Немає про нього статті у вільній енциклопедії – Вікіпедії (навіть у польській) чи на інших довідкових ресурсах. В його біографії багато білих плям. Однак, ця людина досягнула неабиякого успіху в розвитку текстильної промисловості, у хімічній галузі та винайшла матеріал, завдяки якому в 1910-х роках його називали благодійником людства.

Ця публікація не має на меті розкрити повну інформацію про польського винахідника, а лише звернути увагу на той цікавий факт, який пов’язав цю людину з нашим містом та окреслити основні його заслуги в розвитку науки та промисловості початку ХХ ст.

Бенно Боржиковський народився близько 1871 р. у м. Ченстохова, за іншими даними – в недалекомц селі Кломніци (нині Польща), закінчив місцеву школу, а згодом вивчав хімію та текстильну справу в Чеській вищій технічній школі (м. Прага), навчався в Лодзі. Диплом інженера отримав у Віденському університеті в 1897 р. Наприкінці ХІХ ст. він приїхав у місто Броди, де почав свою трудову діяльність. Тут він заснував текстильну фабрику (можливо, Галицьку ткацьку фабрику), директором якої працював понад 2 роки. Згодом переїхав у Моравію, а пізніше – до Відня. Там він здобув певну популярність як професіонал своєї справи. Його запросили працювати директором технічного закладу – фабрики Яна Щепаника. У той час Я.Щепаник (1872-1926), якого через численні винаходи називають «польським Едісоном», «галицьким Леонардо да Вінчі», працював спільно з директором ткацької школи Райзером над виготовленням куленепробивного жилету з тканини. В основі «куленепробивної камізельки» була тканина з сирого шовку (зі спеціальним способом переплетення міцних шовкових ниток), яка поглинала силу удару кулі, була непробивною для кинджала чи ножа.  У всьому світі є добре відоме зображення (світлина) 1901 р. з випробовування цього винаходу, на якому один чоловік з близької відстані (3 кроки – 1,5 м) стріляє в іншого, котрий спокійно стоїть, одягнувши захисний жилет. Цікаво, що той, хто стріляє, є директор фабрики Бенно Боржиковський, а поруч – працівник-асистент Йозеф. Не відомо, якою була роль Боржиковського у цьому винаході, котрий йому довелося випробовувати. Через півтора року праці у закладі Щепаника, не бачачи там свого майбутнього, Бенно залишив Відень і переїхав до Берліна, де став керівником закладів Товариства «Photochemie». Він відкрив свою хімічну лабораторію, у якій зробив ряд фотохімічних винаходів. Після цього Боржиковський став директором і співвласником Товариства «Photochemie». З цього часу він починає працювати більше, а результатом його праці стало декілька патентів на нові винаходи. Окрім берлінської «Photochemie» він стає директором паризького «Societe Radium» та лондонського «The Bennobor Syndicate». З 1906 р. почав працювати над винайденням нового матеріалу, який мав замінити популярний тоді, але легкозаймистий і небезпечний целулоїд. Новий матеріал – бороїд – свою назву отримав не від хімічного елемента, а від першого складу прізвища винахідника. Цей матеріал був представлений в Лондоні 2 липня 1910 р. Бороїд називали гнучким склом, а Бенно Боржиковського – благодійником людства. Про його винахід писало тоді багато англійських газет, таких як «Daily Express», «The Liverpool Courier», «The people», «The Financial Times», інформацію про польського винахідника підхопила і польська преса. Віконна шиба з бороїду була прозорою, але не розбивалася і не тріскала як скло. Шматок бороїду, який тримали над вогнем, не горів, а шипів і крутився. У той час як целулоїд, наближений до вогню вибухав полум’ям, яке не можна було загасити. Незамінним він став і для кінематографії та фотографії. У 1911 р. Бенно Боржиковський заснував фірму в Англії «Boroid, Limited», яка займалася виготовленням кінематографічних матеріалів.

Крім того, Бенно Боржиковський працював над виготовленням штучного шовку. Йому вдалося напрацювати спосіб виокремлення з бороїду текстильного волокна та виготовляти штучний шовк, який від справжнього міг відрізнити лише фахівець. Він відкрив нові фірми на території США і Франції. Цікаво, що новий матеріал бороїд він так і не запатентовував, це було його таємницею, якою він поділився з двома своїми партнерами з Англії. Але Б. Боржиковському належить понад 20 запатентованих винаходів, пов’язаних з виготовленням волокна. Зароблені кошти Бенно Боржиковський вкладав у розвиток науки і техніки.

Помер винахідник у 1947 р. в Бельгії.

З історією міста Броди пов’язано багато цікавих історій та доль визначних людей. Про деякі факти ми знаємо, інше – закрито щільною завісою невідомого, а багато чого ніколи не буде звідано. Історія з польським винахідником Бенно Боржиковським – це ще одна невідома сторінка з минулого нашого міста, яка ставить чимало нових запитань, як, наприклад, де знаходилася ця ткацька фабрика, як довго вона працювала, яку продукцію виготовляла та ін. Загалом індустріальна історія Бродів потребує окремих досліджень, які можуть бути не лише цікавими, але й корисними в наш час.

Джерела

  1. https://patents.google.com/ – Пошук: Benno Borzykowski
  2. Pancerz  Szczepanika // «Glos Narodu» ilustrowany. Dodatek bezpłatny do «Głosu Narodu» z dnia 7 grudnia 1901 roku. №12. – S.12-13.
  3. Polscy wynalazcy #04: Benno Borzykowski – niepalna klisza filmowa [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=WtXKDKI5GCo
  4. Wynalazek polaka //Praca czyli porządek chrześciański pomiędzy ludźmi. – Bytom, 1910. – 16 Sierpnia. – № 33. – Rok XX. – S. 4-6.

Підготував Василь Стрільчук

Новий краєзнавчий збірник «Брідщина – край на межі Галичини й Волині»

 

Сьогоднішні форс-мажорні обставини змінили багато планів і задумів у всіх галузях людської діяльності. Не винятком стала й культура, і, зокрема, музеї. Однак, такі обставини змушують шукати інших форм і методів роботи. Багато чого продовжує робитися дистанційно із подальшим сподіванням того, що ситуація з пандемією буде вирішена у найближчому майбутньому.

Ще минулого року Бродівський історико-краєзнавчий музей розпочав підготовку до організації чергової XI краєзнавчої конференції «Брідщина – край на межі Галичини й Волині», присвяченої Міжнародному дню пам’яток історії та культури. Впродовж тривалого часу відбувався збір і відбирання матеріалів до збірника конференції. Протягом лютого-березня тривала робота над самим збірником і підготовкою його макету для того, щоб він був вчасно надрукований і виданий до дати конференції, яка планувалася на 24 квітня. Зараз очевидним є те, що конференція в запланований час не відбудеться через ці форс-мажорні обставини. Однак збірник ( його макет) є скомплектований і підготовлений для друку та очікує сприятливих умов (фінансування), щоб вийти у світ. Отже, що ми маємо на даний час ….

Цьогорічний – 11 збірник – матеріалів краєзнавчої конференції «Брідщина – край на межі Галичини й Волині» містить багато матеріалів про історію, культуру та природу нашого краю. Для зацікавлених пропонуємо попередній огляд статей збірника, який, сподіваємося, в найближчому часі побачить світ у запланованому друкованому варіанті, а згодом і в електронній версії на нашому сайті – «Історична спадщина Бродів» (www.brodyhistory.org.ua), де вже поміщені 10 попередніх збірників та багато інших матеріалів з історії Брідщини.

Перший розділ традиційно присвячений найдавнішій історії краю та археологічним дослідженням. Стаття доктора історичних наук Ярослава Онищука написана за результатами археологічних досліджень в околицях Бродів 2017 р. Зокрема, серед віднайдених тоді артефактів – денце горщика періоду Київської Русі з зображенням тризуба. Матеріали старшого наукового співробітника музею Андрія Корчака пов’язані з цікавими спостереженнями – чому на території центральної Сербії є багато тотожних назв давніх населених пунктів таких як і на Брідщині і ці населенні пункти також розташовані поруч один біля одного?

У розділі, присвяченому місту Броди, вміщено статті дослідника Юрія Туреги зі Львова про релігійне життя нашого міста наприкінці ХVI – на початку XVII ст., директора музею Василя Стрільчука про історію однієї з головних вулиць нашого міста – вулиці Івана Франка. Також представлено роботу, підготовлену в рамках пошуково-дослідницької діяльності Бродівської Малої академії наук Любомира Лесоніна (нині студента ЛНУ ім. І.Франка) про класицистичну скульптуру ХІХ ст. на міському цвинтарі в Бродах. Про Бродівську гімназію в системі освіти Австро-Угорщини написала Наталія Мисак, кан. іст. наук., старша наукова співробітниця Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України. Відомий науковець зі Львова кан. іст. наук., доцент кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського Андрій Сова відшукав і представив невідомі документи про діяльність УСК «Богун» у Бродах. І завершує розділ про місто цікава стаття співробітника музею Володимира Ульянова про історію Бродівської фортеці – «крєпості» – в радянський час.

В розділ про історію населених пунктів Брідщини увійшли статті Андрія Климчука. Редактора інтернет-порталу «Віртуальна Польща» про матеріали з історії Бродів і Брідщини у рукописних збірка Оссолінеума у Вроцлаві; Світлани Мостової, на превеликий жаль покійної багаторічної працівниці Замку-музею «Підгорецький замок», «Брідщина у спогадах Ґотгільфа Кона (1879 р.)»; матеріали суховільського краєзнавця Василя Романича (1949-2014) про історію Суховолі в період післявоєнних лихоліть 1914-1920 рр. Три статті присвячені історії шкільництва краю: про с. Підгірці дослідив кан. іст. наук., науковий співробітник державного історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» Богдан Гринюка;  історію школи в с. Нем’яч висвітлив Ігор Букало, студент ЛНУ ім. І.Франка, мол. наук. співр. Львівського музею історії релігії; про керівників школи у Підкамені в 1940-х – 2010-х рр. написав найстарший краєзнавець краю Теодор Зварич. Геральдику сіл Лешнівської сільської ради представив доктор істор. наук., голова Українського геральдичного товариства Андрій Гречило.

До розділу «Національно-визвольні змагання» увійшло дослідження про всіх відомих на сьогоднішній день нагороджених вояків ОУН і УПА з Брідщини канд. іст. наук., директора Центру незалежних історичних студій, завідувача відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І.Крипякевича НАН України Михайла Романюка. Трагічні сторінки історії  періоду Другої світової війни розкриває відомий історик, письменник, журналіст Дмитро Чобіт у матеріалі «Про вбивства і теракти скоєні бандитами Армії Крайової в окрузі Гути Пеняцької у січні – лютому 1944 року трагічні сторінки історії». Розділ завершує ще одна публікація Д.Чобота, присвячена 30-тій річниці підняття синьо-жовтого стягу на Брідщині, яка базується на особистих спогадах автора та архівних матеріалах того періоду.

У розділі «Постатті краю» про родинне дерево отця Юліяна Дзеровича, уродженця с. Смільно, написала Роксоляна Загайська, викладач-методист, завідувач бібліотекою коледжу ім.І.Труша, член Національної спілки краєзнавців України.  Про 90-річного ювіляра, вчителя-методиста, краєзнавця Теодора Зварича зібрала матеріали бібліотекар музею Наталія Ханакова, систематизувавши перелік основних публікацій відомого брідщанина. Ірина Грицюк, заслужений діяч мистецтв України, старший викладач кафедри дизайну костюма Львівської Національної Академії Мистецтв висвітлила основні акценти життя і діяльності ще одного нашого земляка, уродженця с. Глушин Михайла Безпальківа – живописця і графіка.

У рубриці «Природа краю» представлено матеріал про червонокнижну рослину Скрученик приємний та ур. Кемпа біля м. Броди, яке є єдиним місцем зростання у Європі цієї унікальної рослини. Його автором є Михайло Шишка – керівник відділу рекреації та туризму НПП «Північне Поділля». Результати унікального дослідження, яке провели старший науковий співробітник відділу науки НПП «Північне Поділля» Володимир Баточенко та учень Бродівської гімназії ім. Івана Труша Олександр Дутчак, викладені у статті «Перелік вікових дерев міста Броди». Особливість цієї розвідки в тому, що місто Броди є фактично першим і єдиним містом в Україні, у якому  проведено загальноміський, на  всій території міста, облік вікових дерев (яким понад 100 років). Пам’ятки антропогенного походження села Шнирів описав краєзнавець, вчитель біології, завідувач шкільним музеєм Шнирівської ЗОШ Василь Макар. Витоки і притоки ріки Стир дослідив краєзнавець Ярослав Миськів.

Загалом у збірнику вміщено 25 статей, які репрезентують працю 25 дослідників на 148 сторінках. Сподіваємось, майбутня книга буде корисна та цікава для науковців, краєзнавців, музейних працівників, викладачів і студентів, школярів та широкого кола шанувальників історії і культури рідного краю.

Василь Стрільчук,

директор Бродівського історико-краєзнавчого музею