Бурмістр, який став жертвою професії

(Із циклу «Бурмістри Бродів»)

Серед очільників нашого міста в минулому було чимало цікавих особистостей, людей різних національностей, професій, з різними долями. Одним з них став представник найчисленнішої єврейської громади Бродів – міський лікар д-р Пауль Ґольдгабер (1835-1893), якому громада двічі довіряла керувати містом. На жаль, про його особу відомо не так багато, лише загальні офіційні дані, поміщені в тогочасних довідниках, звітах, газетних замітках. Однак його життя і діяльність вплинули на історію нашого міста, залишивши певний слід. Про це свідчить й те, що його іменем була названа одна з головних міських вулиць (давня вул. Лешнівська, сучасна – Івана Франка).

Пауль Ґольдгабер працював лікарем у Бродах з 1863 р. Він був членом повітової ради і повітового відділу (1868-1875), входив до складу галицького господарського товариства (1871-1872). У 1872-1875 рр. був бурмістром Бродів. В 1876-1892 р. входив до складу міської ради і працював головним міським лікарем. З 1888 по 1892 р. був заступником бурмістра Антонія Вітославського. У 1893 р. вдруге обраний очільником магістрату Бродів. Незважаючи на те, що був бурмістром, продовжував надавати допомогу хворим. І коли весною 1893 р. на вул. Лешнівській в Бродах спалахнула епідемія висипного тифу, він прийшов рятувати недужих. Однак, під час консиліуму, заразившись від хворого, лікар важко захворів. 5 квітня 1893 р. містом розійшлася звістка, яка до глибини вразила кожного мешканця Бродів незалежно від віровизнання: Пауль Ґольдгабер помер. Великий натовп людей зібрався на вулиці перед будинком, де мешкав бурмістр. Як писала тогочасна преса про померлого, «Місто втратило найкращого лікаря; хворі та бідні опікуна, який їм у багатьох випадках, окрім надання лікарської опіки, допомагав матеріально; родина, яка складається з трьох незабезпечених дітей, втратила батька (5 років тому втратила і матір), а громада – енергійного бурмістра, який мав на меті добро міста, а не особисту користь. Померлий був людиною чистого характеру і ніхто не міг сказати злого слова про нього».

Віддаючи останню шану померлому, майже усе місто прийшло провести його тіло до могили. Були представники усіх інституцій, ради міста, єврейська громада, офіцерський корпус, пожежна сторожа. Над могилою про заслуги покійного розповів професор гімназії Герцель, радний Бродів. Від ради міста прощався з покійним вчитель Теувім, а від імені колег говорив лікар д-р Каллях. Бурмістра-лікаря поховали на новому єврейському цвинтарі, що на північній околиці Бродів. Його могила на даний час ще не віднайдена.

Випадки, коли лікар помирав, заразившись від хворого, були непоодинокими у Бродах. Від цієї ж хвороби кілька років потому помер лікар Якоб Вольф Ґлясгаль, а у 1898 р. помер міський лікар Фелікс Ляйблінґер, заразившись від пацієнта черевним тифом. Як писали в тодішніх часописах, «вони стали жертвою професії».

19 квітня 1893 р. відбулося засідання міської ради, присвячене вшануванню пам’яті померлого бурмістра доктора Ґольдгабера. Радні міста віддали шану його заслугам і ухвалили ряд рішень з увічнення пам’яті померлого. Заступник бурмістра Куляк розповів про заслуги доктора Ґольдгабера і попросив дозволу вписати це до протокольних книг. Радний Хаєс запропонував повісити портрет бурмістра у залі засідань, а на пропозицію Теувіма ухвалено назвати вулицю Лешнівську «вулицею Ґольдгабера».

До наших днів, на жаль, не збереглось приміщення сесійної зали магістрату Бродів, де висів портрет бурмістра Ґольдгабера. Поки що не віднайдені протокольні книги тих років із записами про заслуги лікаря-бурмістра (ймовірність того, що ці документи теж безповоротно втрачені, є досить великою). Пам’ять про Пауля Ґольдгабера зберігають давні карти-схеми м.Броди із зазначенням вулиці, названої його прізвищем; поштівки з видами вулиці та документи кінця ХІХ ст. – 1939 р.

В період національного відродження і початку декомунізації міста (на поч. 1990-х років) була спроба повернути ім’я жертовного бургомістра громаді Бродів у назві однієї з міських вулиць. Оскільки питання повернення назви – перейменування вулиці Івана Франка на д-ра Ґольдгабера не стояло тоді на порядку денному, вирішено дати ім’я лікаря одній із сусідніх вулиць. Таким чином, рішенням сесії Бродівської міської ради від 14.05.1991 р. «Про повернення старих назв та перейменування вулиць м.Бродів» іменем лікаря Ґольдгабера було названо вулицю Карла Маркса (давню Верхню Підвальну). Однак недостатня обізнаність жителів міста, зокрема і мешканців цієї вулиці, про особу Пауля Ґольдгабера, які, очевидно, вперше почули це ім’я, стала причиною обурення і звернень до міської ради. Як наслідок, вулицю знову перейменували і дали їй нову назву – Галицька. Таким чином, ім’я лікаря Ґольдгабера знову затерлося в пам’яті міста.

 

Василь Стрільчук

 

 

Бурмістр Постель та вулиця його імені у Бродах

(із циклу “Бурмістри Бродів”)

 Про минуле Бродів відомо чимало: основні події, прізвища власників міста, історії окремих споруд, деяких вулиць, походження основних міських топонімів, біографії видатних людей, пов’язаних з містом чи Бродівською гімназією … Але що ми знаємо про людей, які творили цю історію, які розбудовували Броди, піднімали місто з руїн після великих пожеж, вирішували життєві проблеми мешканців, рятували їх, іноді навіть ціною власного життя? Вдячні громадяни міста Бродів називали їх іменами ще за життя вулиці, товариства, складали про них легенди, возвеличували на різноманітних міських святах і зібраннях.

У цій та наступних публікаціях мова піде про бурмістрів Бродів, людей, які очолювали міську громаду, представляли її інтереси, керували майном, дбали за добробут громадян та ін.

У далекому 1867 році, який перетворив Австрійську імперію на дуалістичну Австро-Угорську монархію бурмістром Бродів було обрано Алоїза Постля де Леопольдського (1818-1889).

Народився Алоїз Постель де Леопольдський 21 березня 1818 р. в містечку Стара Сіль неподалік Старого Самбора. Після здобуття освіти пішов на державну службу. Першим відомим нам місцем його праці було містечко Нисько на р. Сян. Там у 1844 р. він працював замісником комісара фінансового відділення Цісарсько-королівського камерального управління Жешовської округи. В 1845 р. він перебував на службі в Золочівському окружному камеральному управлінні, центральний осідок якого знаходився на той час у вільно-торговому місті Броди (центр повіту, який входив до складу Золочівської округи). Алоїз Постель де Леопольдський був на посаді комісара 2 класу Бродівського фінансового відділення (скарбової сторожі), яке мало свої пункти у Бродах, Старих Бродах, Щуровичах та Радехові (в останньому й служив майбутній бурмістр впродовж 1845-47 рр.). Згодом його перевели на таку ж посаду у Старі Броди, де він працював у 1848-50 роках. У цей період відбулися події, які вплинули на подальшу долю австрійського службовця. В 1849 р. у місті Броди спалахнула велика пожежа під час якої згорів костел, чимало житлових будинків та інших споруд. Алоїз Постель де Леопольдський відважно організував рятункову акцію у місті, за що згодом був відзначений імператором Францом Йосифом І Золотим хрестом заслуги з короною. Після цього Постля переводять до окружного міста Золочів, де він працював у місцевому фінансовому відділенні  впродовж 1851-52 р. А в 1853-1855 р. він вже був комісаром 2 класу фінансового відділення у Львові. Пізніше Алоїз Постель продовжив свою кар’єру на посаді старшого контролера головного митного уряду в м. Броди, там він працював упродовж 1856-1866 р. (аж до завершення кар’єри службовця).

У 1867 році Алоїза Постля де Леопольдського обирають бурмістром міста Броди, очевидно, беручи до уваги його великі заслугу перед громадою міста та чималий досвід чиновницької праці на відповідальних постах. На посаді очільника міста він змінює Йогана Поглодовського, якого було переведено в м. Підгайці на посаду комісара повітового уряду.

Вже з першого року головування йому випало непросте випробовування – потрібно було долати наслідки великої пожежі, яка сталася 23 травня 1867 р. Вогонь, що спалахнув близько 6 години після полудня на вулиці Пекарській та тривав до 4 години після півночі завдав величезних збитків місту та його мешканцям. Згоріли вулиця Божнича та Шпитальна, західна сторона Ринку, іудейський шпиталь, двірський бровар, стара і нова синагоги, різницькі ятки та рибна торговиця, римо-католицький парафіяльний дім, головні школи для хлопців та дівчат, споруди на замковій площі, частина кляштору, Велика і Мала Львівські вулиці, Парафіяльна, Велика і Мала Юріївські вулиці. Також згоріла західна частина вулиці Лешнівської (від вул. Шкільної й до мосту), частина Малих Фільварків та Юридики. Загалом вогонь знищив 760 будинків, в яких проживало 1000 сімей – 6436 осіб. 4 людини загинули під час пожежі намагаючись врятувати своє майно. У місті було створено комітет допомоги погорільцям, зі всіх ближніх і дальніх міст і містечок імперії надходила допомога (у вигляді буханців хліба, одягу, товарів першої необхідності та грошей). Великий організаційний тягар впав на плечі радних та бурмістра. Впродовж цілого року надходила різноманітна допомога потерпілим. Бродам була надана державна фінансова позика на подолання наслідків пожежі. Ще багато років потому місто відбудовувалося.

Одним з найважливіших реалізованих проектів періоду головування Алоїза Постля де Леопольдського було прокладення до Бродів залізничного сполучення і будівництво вокзалу. Ця справа, що тривала з перервами вже понад двадцять років, у 1867 р. вийшла на завершальну стадію. 15 травня 1867 року урядом було затверджено концесію, яку отримало товариство залізниці імені Карла Людвіка на право будувати і запроваджувати рух зі Львова до Бродів з розгалуженням до Тернополя, а звідти – до російського кордону. Саме будівництво розпочалося в 1868 р., а 10 липня 1869 р. роботи були завершені, а залізницю здано для громадського користування. У місті в той час була створена відповідна інфраструктура – збудовано залізничну станцію та дорогу, яка з’єднувала Броди з цим важливим вузлом комунікації. Велика заслуга в облаштуванні нової вулиці та спорудженні дороги, що вела від центру до вокзалу (що територіально знаходився на землях сусіднього села Смільне) була Алоїза Постля де Леопольдського – бурмістра Бродів. За ці старання жителі міста назвали новозбудовану міську артерію на його честь – Постельштрассе. Таке не зовсім традиційне вшанування бурмістра ще за його життя й урядування, викликало певні поетичні шаржі серед дотепних мешканців міста. Як писала одна з крайових газет: як повідомляють з Бродів, кожен праведний житель «Галицького Франкфурта» від 6 липня з благоговінням співає краков’яка:

Do honorów wielkiego           До великих почестей

Przysło miasto naszego,         Прийшло наше місто,

Bo ni z tego, ni z owego         Бо ні з того, ані з сього

Jest ulicuf Postlowego            Є вулиця Постльового.

 Вулиця Алоїза Постля

Як відомо з описів, під час відкриття вулиця була обсаджена хвойними та іншими деревами, на яких розвивалися австрійські, баварські, польські та руські (українські) прапорці, а на кутовій кам’яниці біля Ринку висів килим. Вулиця Постля проіснувала у Бродах до початку 1920-х років.

На посаді бурмістра Алоїз Постель перебував до 1872 р. (загалом 6 років, тобто два терміни). Його наступником став лікар Павел Гольдгабер (мова про якого буде в одній з наступних публікацій).

Згодом А. Постель залишив Броди і переїхав до міста Перемишля на запрошення Перемишльського латинського єпископа Мацея Гіршлєра (1807-1881), з яким мав приятельські відносини. Там він був адміністратором маєтків Перемишльського єпископства. У 1881 році його обрали до міської ради Перемишля, де він був вибраний асесором (службовою особою, яка обиралася з числа радних міста і входила до складу управи міста). На цій посаді Алоїз Постель де Леопольдський працював аж до смерті. «Довірені йому обов’язки виконував досить сумлінно. Від ранку до вечора був на ногах, вирішував різні справи міста, до роботи брався з молодечим запалом. Хто спостерігав за діяльністю Алоїза, той був здивований його рухливістю. Щойно він займався облаштуванням торговиці за мостом, за чверть години він в кухні для убогих роздає обіди бідним, за півгодини є біля робітників на Засянні і так цілий день, цілий Божий рік», – так писала про нього «Перемиська газета». У  1884 році, під час виборів, його не обрали до ради міста, однак новообрані радні (депутати) попросили А. Постля, щоби той і надалі виконував обов’язки асесора. Така оцінка його праці від опозиційної партії була найкращим свідченням його заслуг і характеризували його як відповідальну, діяльну людину.

Алоїз Постель де Леопольдський помер 2 січня 1889 р. у віденській клініці після тяжкої недуги. Його тіло було перевезено на цвинтар у Перемишлі, де він був похований у родинному гробівці.

Така коротка історія про будівничого однієї з важливих магістралей сучасних Бродів – вулиці Залізничної, яка понад 50 років носила його ім’я. Хоча, як побачимо далі, Алоїз Постель фон Леопольдський був не єдиним і навіть не першим на чию честь назвали міський мікротопонім.

 

Підготував Василь Стрільчук

Автор висловлює щиру подяку Пану Артуру Мельнику за надані світлини родинного гробівця Постлів у м.Перемишль (Республіка Польща).

«Філуменістична Шевченкіана» у Бродах

«Філуменістична Шевченкіана» – саме під такою назвою 13 березня 2018 року  у виставкових залах Бродівського історико-краєзнавчого музею відкрилась виставка етикеток з сірникових коробок з особистої колекції Галини Панахид (м.Львів).

Кажуть, що «всі ми родом з дитинства», адже свою колекцію пані Галина почала збирати саме тоді. Зараз наскладалося дуже багато – півмільйона етикеток. Сама ж пані Галина стверджує, що кожну подію можна проілюструвати філуменістикою. Саме ця виставка присвячена 204-ій  річниці від дня народження Тараса Шевченка і об’їздила музеї  Бережанів, Луцька, Львова, Дрогобича, Нового Роздолу та інших.

На відкритті виставки Галина Панахид розповіла про історію виникнення сірників, як розвивалася сірникова промисловість після Незалежності України, які бувають сірники (за розмірами, використанням, якістю). Учням 10 класів Бродівської ОЗ «Бродівська загальноосвітня школа І- ІІІ ступеня № 3» випала честь прослухати цей цікавий екскурс, а найголовніше – потримати і роздивитися експонати з особистої колекції пані Галини. Присутні на виставці. Представники центральної бібліотечної системи, відділу освіти, краєзнавці, небайдужі брідщани з захоплення  розглядали філуменістичні предмети, а це не тільки сірникові обгортки, а і спеціальні підсвічники з держаками для сірників, сірникові коробки, календарі, тощо.

Виставка буде експонуватися до 13 квітня 2018 року за адресою: м. Броди, вул. Замкова, 1, виставкові зали Бродівського історико-краєзнавчого музею. Екскурсії за попереднім замовленням за тел. 4-21-13.

Наталія Ханакова

Повернення міського флюгера

Нещодавно на дах будівлі, що на вул. 22 січня, 59 повернувся старовинний флюгер. Після 6-річної епопеї (демонтаж працівниками комунального підприємства, обурення окремих мешканців міста, перебування історичної реліквії в коридорі міської ради, відновлення та реставрація небайдужим мешканцем міста Володимиром Ковальчуком та ін.) унікальна мистецька річ повернулася на дах будівлі ХІХ ст. На жаль, не на те ж місце, але на той же будинок. Оскільки ремонтні роботи даху, заміна перекриття не дали можливості (в т.ч. і технічної) встановити історичну річ на своє місце.

Трьохметровий флюгер, виготовлений у техніці художнього ковальства складається із стійки та обертової деталі – флюгарки, яка у вигляді стрілки показує напрям вітру. Стійка має шпилясте завершення та прикрашена різного роду виточками та рослинними елементами у вигляді чотирьох квітів (в середній частині) та чотирьох листків (на завершенні). Стрілка флюгера, закріплена на шарнірі, виготовлена у формі стилізованого прапорця – пластини з прорізаним роком «1896» (який, очевидно, датує сам флюгер і час завершення спорудження будинку). На протилежній частині флюгарки (стрілки) закріплено кулястий балансир.

Як відомо, першим призначенням флюгерів було вказувти напрямок вітру. Згодом їх почали встановлювати як обереги, а також як прикраси будівель, елементи, що відображали певний стиль чи смак господаря будинку. Флюгер на вул. 22 січня передусім мав декоративне призначення, і він є єдиним збереженим подібним історичним елементом у місті Броди. На жаль, ще не вдалося з’ясувати майстра, який його виготовив. На самому флюгері не виявлено жодних позначок. Як зазначає «Галицька адресна книга» Яна Бургера, у 1897 р. у м.Броди було зафіксовано два ковалі: Август та Фердинанд Рот. Крім того, неподалік будинку на вул. 22 січня проходить давня вулиця Ковальська, яка й завдячує своїй назві майстрам, котрі обробляли метал і могли виготовити згаданий флюгер. На сьогодні це питання залишається відкритим.

Сподіваємося, що і в подальшому місто буде зберігати свої реліквії і відновлювати їх, щоб показати своє «обличчя». А з часом і єдиний будинок з флюгером буде належно відновлений, а старовинний історичний елемент буде й надалі знаходитись на своєму місці та показуватиме напрямки вітру для жителів та гостей Бродів.

 

Василь Стрільчук

Пам’ятники з кириличними текстами на території Брідщини

Наше життя – коротка епітафія на тлі світобудови. І це не дивно, адже все, чим ми були, є і будемо, не означає нічого на фоні всесвіту – гігантського «ніщо», що вражає своїми масштабами і лякає своєю загадковістю.

20 лютого 2018 року у читальній залі Бродівської центральної районної бібліотеки відбувся лекторій, присвячений Міжнародному дню рідної мови під назвою «Давні кириличні написи на фігурах та надгробках Брідщини», доповідачем  якого став у черговий раз старший науковий співробітник Бродівського історико-краєзнавчого музею Андрій Корчак.

Захід розпочався із виступу місцевого краєзнавця і поета Миколи Шуневича, який зачитав авторський вірш, присвячений рідній мові.  У вступному слові, завідувач відділу обслуговування читачів центральної районної бібліотеки Надія Степура анонсувала виступ.

Захід був присвячений вивченню старовинних написів на давніх пам’ятках, а сам лекторій поділявся на дві частини. Перша частина розповіла про епітафії на надгробках у селах Білявці та Шнирів, у ході якої слухачі дізналися цікаві факти про методи розшифрування напівзруйнованих написів, їхній зміст, а також вік надгробків. Цікавим, зокрема, є те, що найстаршим пам’ятником з кириличним текстом є надгробний хрест 1748 року в с Білявці. Учасники лекторію довідались про мову написання епітафій, що являє собою суміш церковнослов’янської та русинської  (тодішньої української) мов.

Друга частина стосувалася написів на старих фігурах у Підкамені, Лешневі та Тетильківцях, зокрема, так званим «пам’ятникам тверезості». Зацікавлені учасники дізналися про антиалкогольний рух, що виник у другій половині XIX століття у тутешніх селах і який полягав у цілковитій відмові від спиртного. Була новою інформація про так звані «пам’ятники свободи», присвячені річницям скасування панщини у Галичині. Унікальною фігурою Матінки Божої – Покрови є пам’ятник, що знаходиться у с. Тетильківці. Адже фундатором його був отець Йосип Застирець (1873-1943), і на ньому викарбовано фрагмент з вірша М.Шашкевича.

Також Андрій Корчак повідав про пам’ятник, споруджений у Ясенові, який він особисто називає «імператорським», адже  камінна брила була встановлена на честь одруження цісаря Франца Йосифа І і баварської принцеси Єлизавети у 1854 році. Невідомо, що спонукало жителів села витратити масу зусиль та коштів на споруду пам’ятки.

Загалом захід пройшов успішно. За більш ніж годину брідщани дізнались чимало нових фактів не лише про пам’ятники, а й історію навколишніх сіл і їхніх мешканців.

Любомир Лесонін,

учень 10 класу  Бродівської ЗОШ № 4