Мисливський жакет із Відня, або Розповідь однієї поштівки

Музейні артефакти – це не лише предмети минулого, а й мовчазні свідки історії, які можуть розповісти набагато більше, ніж здається на перший погляд. За умови уважного вивчення та розуміння контексту, вони перетворюються на цінні джерела знань про побут, звичаї, суспільні зв’язки, події та інше. У цьому матеріалі знову мова піде про один з таких предметів, що набуває значення саме через уважне прочитання його контексту.

Завдяки підтримці пана Василя Матвіїва музейні збірки поповнилися ще одним цікавим раритетом з історії міста. Це чергова поштова листівка початку ХХ століття, на якій зображено костел Воздвиження Хреста Господнього (нині відому церкву Воздвиження Чесного Животворящого Хреста). Поштівка демонструє вигляд на храм і подвір’я із північного заходу. На передньому плані – газон і двоє людей, чия присутність дозволяє краще уявити розміри величної споруди Бродів. Фасад храму привертає увагу високими арковими вікнами та наріжними пілястрами, а над головною навою височіє декорована сиґнатурка-ліхтар, яка робить силует костелу більш виразним і впізнаваним здалеку. Вдалині подвір’я стоїть храмова дзвіниця. На передньому плані – ряд зелених насаджень, які ніби поділяють подвір’я на дві частини. Поміж невеликими деревцями (хвойними і листяними) помітно бетонні чи кам’яні стовпці. Таким способом, очевидно, відгородили місце давнього цвинтаря, який традиційно знаходився біля кожного міського храму до кінця XVIII ст. Легкі, ненав’язливі кольори, якими злегка підмальовано давню світлину, додають зображенню відчуття спокою і затишку, створюючи гармонійну атмосферу історичного куточку середмістя Бродів.

Ця видова листівка, випущена відомим підприємцем Бродів Владиславом Коцяном, цінна не лише зображенням, але і листом на звороті. Як видно з поштового штемпелю і тексту цього листа, її було відправлено з міста Броди до Відня 1 травня 1914 р., тобто за кілька місяців до початку Першої світової війни. Адресована вона була високоповажному панові Леопольду Ланґу, майстру-шевцю, який проживав у м. Відень, у VIII районі, на вулиці Шкодагассе. Зміст самого листа, написаного німецькою мовою, наступний: «Шановний пане Ланґ! Прошу Вас якнайшвидше пред’явити мені Ваш рахунок за роботу та комплектуючі до мого мисливського жакету. З повагою …». Далі йде підпис, який можна із певним застереженням відчитати як «Д. Борицінський». Поки що не відомо, ким був цей чоловік, але точно знаємо про його хобі – полювання. Очевидним є й те, що він був не бідною людиною, оскільки міг замовити собі мисливський жакет у столичного майстра. Полювання на той час для місцевих заможних мешканців було не просто забавою, а важливою частиною їхнього способу життя і традицій, а замовлення спеціалізованого одягу свідчило про  певний смак автора листа. Отже, цей артефакт з минулого, окрім відображення контактів жителів міста, містить і маленький штрих до історії мисливства на Брідщині – з її давніми традиціями, цікавими постатями та захопливими сюжетами.

Ще одне, на що звертає увагу поштова картка, це спосіб презентування міста назовні. Для того, щоб писати такий лист, достатньо було звичайної поштової картки, не видової злегка кольоризованої поштівки. Однак автор листа, очевидно, вибрав презентаційний екземпляр і надіслав його до Відня не просто, щоб полагодити приватну справу і розрахуватися з шевцем, а водночас презентувати місто через зображення однієї з відомих і впізнаваних споруд – костелу. Ось така вона, данина часу, культурна дипломатія на побутовому рівні, любов і гордість за своє місто початку ХХ ст.

Ще раз висловлюємо щиру вдячність доброчинцю п. Василю за внесок у збереження історичної спадщини та дослідження минулого нашого міста і краю. Окрема подяка тим, хто допоміг купити і передати поштівку до музею, а також Павлу Кулінцю за консультації та допомогу при відчитуванні тексту.

 

Підготував Василь Стрільчук

Скарбниця Бродів і Брідщини: 9 років сайту, що зберігає історію

Цьогоріч виповнюється дев’ять років з моменту створення сайту «Історична спадщина Бродів» – громадської ініціативи, започаткованої завдяки діяльності ГО «Край» у рамках міжнародного проєкту «CHOICE: культурна спадщина і сучасність».

Основна тематика сайту – культурна спадщина нашого давнього міста Броди та всього краю Брідщини, а також життя і діяльність Бродівського історико-краєзнавчого музею. Це некомерційний ресурс, без реклами, адже його матеріали орієнтовані на вузьку, але глибоко зацікавлену аудиторію. Тут немає «гарячих» новин, а оновлення відбуваються не так часто, як би хотілося. Водночас окремі публікації сайту передруковуються у районному часописі «Голос відродження» та на деяких інтернет-ресурсах.

Основний каркас сайту має англомовну версію, хоча новини та краєзнавчі статті публікуються лише українською. Сайт цікавий для гостей міста, туристів і всіх, хто прагне глибше пізнати історію Бродів. Тут можна знайти перелік пам’яток архітектури, історії, археології та монументального мистецтва з короткими описами, а також карту-схему міста з їхнім розташуванням.

Охочі можуть завантажити мобільний додаток «Navicup», у якому доступна інтерактивна карта «Броди: таємниці старого міста». Це навігатор, гід і квест одночасно, що працює як аудіогід українською, польською, англійською та німецькою мовами.

Безцінною частиною сайту є найбільша електронна бібліотека, присвячена історії, природі та архітектурі Брідщини. Тут можна прочитати або завантажити 15 краєзнавчих випусків збірника «Брідщина – край на межі Галичини й Волині», виданих Бродівським історико-краєзнавчим музеєм, матеріали конференцій у гімназії ім. Івана Труша, буклети, путівники, карти, статті та багато іншого. Найближчим часом заплановано поповнити бібліотеку сайту копіями літературно-краєзнавчого журналу «Брідщина» (№1–19) та іншими інформативними матеріалами.

Сайт не має стабільного фінансування і утримується завдяки приватній ініціативі. Раніше вдавалося оплатити домен і хостинг на кілька років наперед, але з часом вартість послуг зросла – збільшився мінімальний об’єм сайту, а ціни на домен і хостинг, прив’язані до долара, стали вищими.

Цьогоріч у листопаді вдалося продовжити життя сайту завдяки підтримці небайдужих людей. Особлива подяка Христині Пелих, Ярославу Мацвейку, Павлу Кулінцю, Миколі Ковальчуку, Олександру Покорі, а також усім, хто придбав книжечку «Броди: міська абетка». Кошти від її продажу спрямовано на підтримку краєзнавчого проєкту. Завдяки цьому сайт продовжить свою роботу у 10-ий, ювілейний рік.

oplataЯкщо вам близька історія Бродів – розкажіть про цей сайт, поділіться ним, підтримайте його життя. Кожен перегляд, кожне слово, кожна гривня – це вклад у збереження історичного спадку нашого міста і краю.

 

Невідома садиба на поштовій картці Старих Бродів

Музейні збірки поповнив ще один цінний артефакт – поштова листівка міжвоєнного часу, придбана на інтернет-аукціоні за фінансової підтримки нашого земляка, знаного лікаря Василя Матвіїва. На її лицьовій стороні – зображення старої вілли, що потопає в зелені прилеглого парку. Частину фасаду обплітає дикий виноград або плющ, що надає будівлі романтичного вигляду. Це той момент, коли природа і архітектура, об’єднані людським задумом, створюють емоційний ландшафт, що промовляє без слів

На звороті листівки – типова розмітка міжвоєнної кореспонденції, друкований напис «STAREBRODY» («Старі Броди»). Нижче – знак пошти і залізниці з написом «BRODY», що підтверджує походження листівки. Справа – дві поштові марки і штамп, на якому видно 1930 рік. Рукописний текст німецькою мовою, попри складний почерк, вдалося частково розшифрувати. Це особисте послання, сповнене очікування і легкого гумору: «Шановна пані! Цього разу я чекаю цілу вічність на відповідь на мій довгий-довгий лист. Ви, мабуть, у подорожі, через що й не відповідаєте? Хай йому грець, як і я! Найщиріші вітання від одного старого друга…». Адресатом (одержувачем) листа була фрау Маріана (прізвище не вдалося повністю відчитати) з Дрездена: «Dresden / Weisser Hirsch / Heinweg 4». Ця адреса досі існує і легко знаходиться на сучасній карті. Зв’язок між Старими Бродами і саксонською віллою відкриває несподівану сторінку тогочасних особистих контактів.

Ідентифікація будинку поки залишається відкритою. Відомо лише, що садиба розташовувалася на території давнього приміського села Старі Броди, де мешкало чи мало свої маєтки ряд заможних родин: Тишкевичі (власники збереженого палацу), Бялопольські (між Старими Бродами і Фільварками Великими), Радзєйовські (на межі з Дітківцями), Шнель (при дорозі на Золочів), Шмідт (між Старими Бродами і Смільном) та інші. Частина їхніх садиб була знищена під час Першої світової війни, а деякі – зникли без сліду в пізніші роки.

Цікаве доповнення до цієї історії з’явилося під час вивчення листівки. На тому ж інтернет-аукціоні продався німецький альбом періоду Другої світової війни, пов’язаний з історією Люфтваффе (повітряних збройних сил Третього Райху). У заголовку до лоту поміж іншого згадано було Броди, а серед фото – два зображення тієї ж вілли: одна світлина і один графічний малюнок з підписом «Brody Ukraine Russland Juli 41». Автор малюнка – невідомий, підпис нерозбірливий. Ці два зображення періоду німецької окупації Бродів (одне з яких з липня 1941 року) дають змогу побачити загальний вигляд садиби, його територію, садово-паркову структуру, зміни які відбулися на той час. Вілла постає вже не як місце проживання чи відпочинку, а як простір пристосований до нових реалій. На світлині бачимо, що на подвір’ї перед самою садибою розбито військовий намет, поруч з яким порається (пере одежу?) якийсь чоловік, очевидно, військовий. Біля головного входу будинку стоїть легковий автомобіль. Доріжкою йде невідома особа.

Таким чином поштівка з листом, яку доповнили копії зображень періоду Другої світової війни, відкриває нам ще одну невідому сторінку історії нашого міста. Давній артефакт дозволяє не лише реконструювати вигляд однієї з давніх садиб передмістя, а й відчути атмосферу міжвоєнного часу. Ця вілла – мовчазний свідок історії, що чекає на своє подальше дослідження. А ми ще раз дякуємо нашому добродію п. Василю Матвіїву за сприяння у збереженні нашої історії, а також пану Миколі Ковальчуку і Марії Стрільчук за те, що цей цікавий предмет потрапив до музейних збірок.

Підготував Василь Стрільчук

З Бродів до Відня за 2 дні: історія однієї поштової картки ХІХ століття

Напередодні Великодня Бродівський історико-краєзнавчий музей отримав низку цінних подарунків. Серед нових надходжень – поштова картка, відправлена з міста Броди ще в 1884 році.

Цей цікавий експонат подарувало музею подружжя Вольфганга та Галини Фаренгольц, попередньо придбавши річ на інтернет-аукціоні. Поштова листівка є важливим джерелом для дослідження історії нашого міста та має безпосередній зв’язок із відомим польським книговидавцем, громадським діячем, почесним громадянином Бродів – Феліксом Вестом (1846–1946). Він був власником книгарні та друкарні на вулиці Золотій, 17 (нині Золота, 11) у Бродах наприкінці ХІХ ст. і до 1939 р.

Розшифровку старонімецького почерку здійснили відвідувачка нашого музею пані Йоганна та її друг із Відня. За це їм щира подяка!

Картку було надіслано на адресу фірми «Родер Баус і компанія», що займалась торгівлею папером і товарами для мистецтва та знаходилася за  адресою: м.Відень, IV-й район, вулиця Гауптштрасе, 51. IV-й район столиці Австро-Угорщини носив назву Віден і його головною вулицею була Віднер Гауптштрасе (Wiedner Hauptstrasse) – жвава комерційна артерія району, де зосереджувалося багато торговельних фірм. Вдалось знайти згадку про компанію «Густав Родер і Ко», що діяла за тією ж адресою й спеціалізувалась на торгівлі папером[1]. Ймовірно, один із її керівників особисто знав Фелікса Веста.

На адресній стороні документа видно поштовий штемпель з написом «Відень», з датою 26 квітня 1884 року. А знизу – у лівому кутку – кругла печатка з написом: «Книгарня Розенгейма / Фелікс Вест / Броди». Засновником цього книжково-видавничого підприємства у Бродах був Ян Розенгейм із Самбора. Саме в нього Фелікс Вест навчався ремеслу, а згодом став його зятем і правонаступником справи. Як відомо з дослідження Д. Куся, підприємство носило назву, зазначену на відбитку, у період з 01.01.1882 до 01.01.1886 р.[2]

На текстовій стороні кореспонденційної картки міститься сам текст листа, з позначкою місця і дати відправлення: Броди, 24 квітня 1884 року. Нижче подаємо його зміст:

«Прохання надіслати поштою з післяплатою суму:

24 касети № 17 50/50 пряжа 165/HH і 45

D. M. N. P. R. S. T. W.

 2   4   2   2   4  4  2   2

Пан Петруссі, який ще 18-го цього місяця повідомив про свій приїзд – до сьогодні не з’явився!

З повагою
Фелікс Вест»

Щодо розуміння суті повідомлення, то можемо припустити, що Фелікс Вест надіслав замовлення на 24 «касети» – ймовірно, котушки з нитками, які могли використовуватись у палітурному виробництві. Латинські літери і цифри, очевидно, означають маркування товару. Оскільки обіцяний кур’єр Петруссі не прибув, Вест вирішив не зволікати й звернувся до постачальника напряму.

Цей невеликий клаптик картону з простим листом несе в собі цілий пласт історії: про підприємливість, торгівельні зв’язки та логістику, друкарську справу у Бродах кінця XIX століття. Місто, як «східні ворота Австро-Угорщини», було набагато ближчим до столиці ніж могло здаватися. Кореспонденційна картка за два дні дійшла з пошти у м. Броди до поштового відділення IV району Відня.

Завдяки меценатам, у музеї тепер зберігається лист із підписом Фелікса Веста – живий слід доби та людини. Цей музейний предмет – не просто листівка, це дотик до епохи, коли Броди були важливою ланкою у великій європейській мережі книжкової, торговельної та культурної комунікації.

Дякуємо меценатам за дарунок і внесок у збереження нашої історії!

Підготував Василь Стрільчук

[1] Verzeichniss der Mitglieder des Gremiums der Wiener Kaufmannschaft : nach dem Stande vom Monate August 1881. Wien, 1881. P. 65.

[2] Kuś D. Feliks West księgarz-wydawca 1846-1946. Warszawa – Wrocław, 1988. S. 40.

Могила видатного українського правника на міському цвинтарі в Бродах

Щороку 18 квітня світова спільнота відзначає Міжнародний день пам’яток і визначних місць, а в нашій країні – День пам’яток історії та культури. Цей день покликаний привернути увагу до збереження культурної спадщини, яка формує нашу колективну пам’ять та ідентичність. Сьогодні згадуємо не лише про величні архітектурні споруди чи знамениті пам’ятки, а й про менш помітні, проте не менш значущі сліди минулого. У цій публікації хотів би звернути увагу на стару частину Бродівського міського цвинтаря, який є мовчазним літописом нашого міста вже майже чверть тисячоліття. Однак, на превеликий жаль, ця унікальна пам’ятка в силу різних обставин інтенсивно руйнується та перебуває поза увагою місцевих мешканців і гостей міста.

Значна частина поховань старого цвинтаря досі залишається малодослідженою, хоча серед похованих тут осіб є такі, чиї імена свого часу були відомі не лише у Бродах, але й на теренах Галичини та за її межами. Могили міського некрополя є важливим джерелом для вивчення соціальної, культурної та політичної історії краю. Адже кожен надгробок – це сторінка з минулого, написана людською долею: іноді тихою й непримітною, іноді драматичною, а часом – героїчною. Актуальність збереження таких місць посилюється в контексті сучасних подій, оскільки на іншій частині міського цвинтаря формується Меморіал Героїв новітньої війни, в якій Україна виборює свою свободу і суб’єктність у жорсткому протистоянні з агресором. Минуле та сучасне тут співіснують поруч – і це спонукає нас не лише пам’ятати, а й свідомо берегти спадщину і тяглість великої історії нашого краю й народу.

Одним із прикладів забутої спадщини міського некрополя Бродів є могила українського адвоката, громадського діяча, педагога, доктора Івана Кміцикевича (1873–1933). Він похований у родинному гробівці разом з батьком Костянтином Кміцикевичем (1835–1916), який був урядником в Бродах. Пам’ятник на їхній могилі був виготовлений з граніту у вигляді обеліска, встановленого на прямокутному п’єдесталі. Монумент зазнав пошкоджень вже після Другої світової війни: був постріляний більшовицькими солдатами, які вправлялися в стрільбах на старих пам’ятниках міського цвинтаря.

Іван Кміцикевич народився 27 січня 1873 року. Ще під час навчання на правничих студіях відзначився як «солідний та пильний студент». Проходив практику в канцелярії визначного українського адвоката доктора Тадея Соловія у Львові, яка вважалася однією з кращих у місті, а її послугами користувалися виключно заможні особи. Доктор Т. Соловій був дорадником і синдиком (уповноваженим представником) Митрополичої консисторії у Львові, користувався великою довірою і повагою митрополита Андрея Шептицького, а також був засновником Земельного Банку Іпотечного у Львові. Отримавши такий багатий професійний досвід, у 1905 року Іван Кміцикевич розпочав самостійну адвокатську практику у Львові. Як адвокат, займався майже виключно сферою цивільного права. Його канцелярія стала однією з провідних у цій царині. Із заснуванням Земельного Банку Гіпотечного у Львові (1910)  став його синдиком та був ним до останніх днів свого життя, маючи повну довіру управи банку. Входив до Наглядової ради Земельного банку.

У період Західноукраїнської Народної Республіки адвокат працював у Державному Секретаріаті Торгівлі, спершу у Львові, згодом у Станиславові (листопад 1918 – травень 1919). У липні 1921 р. Іван Кміцикевич взяв участь у заснуванні Таємного українського університету у Львові, де викладав цивільне право та був головою екзаменаційної комісії.

Іван Кміцикевич активно долучився до професійної організації правників. Він був співзасновником Союзу українських адвокатів. Входив до контрольно-ревізійної комісії. Ця організація делегувала його членом Дисциплінарного Суду Львівської адвокатської палати, а згодом до Ради цієї палати. Його двічі обирали секретарем Львівської адвокатської палати, і це був перший українець, який входив до президії цієї інституції. Перебуваючи на цих посадах, діяч «гідно і солідарно» відстоював інтереси українських адвокатів. Він користувався повагою і авторитетом усіх членів Ради.

Український правник був високоморальною, скромною і глибоко відданою своїй справі людиною. Його відзначали за чесність, професіоналізм і громадську позицію. Ім’я та прізвище Івана Кміцикевича можна знайти у багатьох львівських часописах серед жертводавців на різні національні цілі.

Помер відомий український адвокат раптово 29 грудня 1933 року у Львові, на 61-му році життя. Його тіло перевезли до м. Броди та поховали у родинному гробівці поруч з батьком. Прощальну промову на цвинтарі в Бродах виголосив відомий брідський адвокат, меценат і громадсько-політичний діяч доктор Теодор Жолнірчук.

Призабута могила доктора Івана Кміцикевича – це лише один із багатьох невеликих, але важливих фрагментів нашої історії. Саме з таких частинок складається велика і багатогранна спадщина нашого народу, України, і саме вони формують нашу національну пам’ять.

Література

  1. Життя і право. Вістник теорії і практики. Львів, 1934. Березень. Ч.1(28). Рік VII. С.37.
  2. Ювілейний альманах Союзу українських адвокатів у Львові / Акад. адвокатури України, ЛНУ ім. І. Франка, Юрид. ф-т; упоряд. М. Й. Петрів. Київ : Юстініан, 2014. 320 с.

Підготував Василь Стрільчук