Зустріч «ідеальних міст» у Бродах

Ні для кого не секрет, що наше місто має унікальну культурну спадщину, яка наразі не є належно оціненою і затребуваною та не використовується у розвитку Бродів. Навпаки незадовільний і аварійний стан архітектурних пам’яток міста несе загрозу людям і негативно впливає на репутацію міста, влади і громади. Але розуміємо, що це явище тимчасове і повинно зникнути найближчими роками. Адже як показує практика успішних міст, на прикладі сусідньої Польщі чи окремих і українських міст, без належного збереження спадку,  його використання та представлення немає повноцінного розвитку. Культурна спадщина – це інструмент для розвитку, засіб культурної дипломатії (як для Бродів – міжнародного рівня). Крім того, історична спадщина надає території, на якій вона знаходиться, додану вартість, створює сприятливий ґрунт для запровадження і поширення інновацій та залучення інвестицій, формує туристичну привабливість, дає нові робочі місця, спонукає до розвитку інфраструктуру та ін.

Одна з важливих особливостей історії нашого міста, а саме ідеальна забудова Бродів XVII-XVIII ст., привела у п’ятницю 10.07.2020 р. до нас поважних гостей із м. Полонного, що на Хмельниччині, до речі, теж міста з ідеальною забудовою. До складу делегації входили міський голова Полонської МР ОТГ Франц Скримський, заступник міського голови – Віктор Яськов, начальник відділу культури та туризму – Тетяна Ярославська, спеціаліст відділу культури та туризму – Вікторія Зінчук  та директора історичного музею Полонської МР ОТГ – Олександр Дацик. Метою візиту-знайомства гостей з Хмельниччини у м. Броди було налагодження дружніх зв’язків для подальшої співпраці  «ідеальних» міст України та узгодження процесу організації створення Асоціації «Ідеальні міста України». Перед візитом у Броди делегація з міста Полонного проводила подібні зустрічі у м. Івано-Франківськ та м. Жовква.

Поважних гостей зустрів Бродівський міський голова Анатолій Белей із своїми заступниками – Романом Сподариком та Олександром Єлиневським, а також начальником відділу бухгалтерського обліку і звітності міськради Іриною Олехою та головними спеціалістами Світланою Кулієвич та  Русланом Горбалем. На зустрічі був присутній директор Бродівського історико-краєзнавчого музею Василь Стрільчук.

Під час розмови, яка відбулася у сесійній залі Бродівської міської ради, очільник нашого міста  Анатолій Белей ознайомив гостей з особливостями Бродів, потенціалом міста, здобутками та пріоритетами, а також вказав на основні проблеми, які вдалося вже розв’язати за час головування і ті, які вирішуються чи плануються вирішити найближчим часом. У свою чергу, міський голова м. Полонного  Франц Скримський розповів про власний п’ятирічний досвід функціонування об’єднаної територіальної громади (громада Полонного стала однією з 159 перших створених ОТГ в Україні). Він розказав про проблеми і виклики, які стояли на початку створення ОТГ і ті, які зараз стоять перед владою і людьми, поділився досягненнями громади. Керівник відділу культури Тетяна Ярославська ознайомила брідщан з особливостями культурної спадщини м. Полонного, про те, як у минулому році завдяки перемозі у конкурсі «Малі міста – великі враження» від Міністерства культури України вдалося дослідити частини підземних ходів м.Полонного і про те, що є намір і бажання надалі розкривати і розвивати цей культурний потенціал. Директор Бродівського історико-краєзнавчого музею Василь Стрільчук продемонстрував для присутніх презентацію про ідеальне місто-фортецю Броди, розповів про його минуле і сучасне, втрачене і збережене. Гостям з Хмельниччини було  презентовано фільм «Броди», створений в рамках проекту «CHOICE: культурна спадщина і сучасність» у 2017 р. Спілкування між представниками обох міст – Бродів і Полонного – показало дуже багато спільних тем для співпраці і ще раз з акцентувало увагу на важливості подібних зустрічей, як для обміну досвідом, так і для об’єднання зусиль щодо вирішення схожих проблем. Це підтверджує важливість створення Асоціації ідеальних міст України як для залучення інвестицій, так і для пошуку додаткових джерел фінансування у сфері збереження і використання культурної спадщини та розвитку туризму.

Після спілкування у міській раді для гостей було проведено екскурсію містом, історичними пам’ятками (замком, синагогою, площею Ринок, вул. Золотою й Коцюбинського та частиною збереженого міського валу), а також вони мали можливість ознайомитися з новоствореними об’єктами, благоустроєм окремих частин міста та планами на майбутнє. Гості були приємно вражені нашим містом. За словами міського голови Полонного Франца Скримського, Броди мають багату культурну спадщину, але і потребують дуже багато праці біля неї.

Гості з Хмельниччини запросили брідщан на День міста, який планується у серпні 2020 р., для продовження співпраці та роботи над створенням Асоціації «Ідеальні міста України».

Василь Стрільчук

Фото Олександра Дацика

Будівля брідського «Сокола» – забутий витвір архітектора Лаврентія Дайчака

Будівля Бродівського районного Народного дому є не лише центральним культурним осередком міста і району, але водночас однією з красивих архітектурних пам’яток Бродів. Розташована вона у найгарнішій частині нашого міста, найменш спотвореній перебудовами і реконструкціями, не заліплена рекламою і не обставлена МАФами. Будівля знаходиться на одному з вигинів вулиці Коцюбинського, яка у цьому місці описує контур п’ятого бастіону міських земляних укріплень.

Первісне призначення споруди – це будинок польського гімнастичного товариства «Сокіл»,  заснованого в Бродах у 1891 р.  Основними завданнями цієї організації були патріотичне виховання польської молоді, розвиток спорту та культурно-просвітня діяльність. Спершу товариство не мало власної домівки і для своїх заходів використовувало приміщення Товариства християнських рукодільників «Зірка» («Gwiazda»), яке знаходилося біля сучасної швейної фабрики (на розі теперішніх вулиць В.Стефаника і Єврейської).

Історія появи будівлі «Сокола» у Бродах є досить цікавою. Не зважаючи на те, що польська громада Бродів і повіту була досить економічно спроможною та мала значний політичний вплив у місті, повіті і навіть у Галичині, шлях побудови даної споруди був досить тривалим і непростим. Ще у 1901 р. спадкоємці графів  Молодецьких – останнього магнатського роду, який володів Бродами, подарували для побудови «сокільського гнізда» площу під забудову, вартістю 4000 корон. Бродівська повітова рада виділила для цієї мети 200 корон, а власник маєтку Броди Шмідт офірував ще 500 корон.

Процес підготовки до зведення власної будівлі тривав довший час. Будівельна комісія приймала пропозиції проектів майбутньої «Сокільні». Серед проектних пропозицій, що надійшли на конкурс, вирішено було обрати ідею львівських архітекторів Лаврентія Дайчака та Єжи Гродинського. Цей же проект було прийнято та затверджено для реалізації і на загальних зборах брідського «Сокола», що відбулись 9 травня 1909 р. Вибір проекту молодого львівського архітектора Лаврентія Дайчака (1882-1968), очевидно був не випадковим. Цей відомий згодом польський архітектор, громадський і політичний діяч народився у с. Ренів Бродівського повіту (нині село Зборівського району Тернопільської області). Він навчався у Бродівській гімназії і в цей час проживав у домі відомого бродівського книгаря Фелікса Веста (1846-1946), який, між іншим, був засновником товариства «Сокіл» у Бродах. Після закінчення гімназії Лаврентій (Вавжинєц) вступив на архітектурний відділ Політехнічної школи у Львові. Будучи студентом у 1906 р. спроектував у своєму рідному селі костел, а також кілька храмів у сусідніх селах. У 1911 р. він завершив навчання, а диплом отримав пізніше – у 1915 р. Проект будівлі брідського «Сокола» належав до ранніх робіт талановитого зодчого, але це була не перша його ідея апробована у нашому місті. Згодом Л.Дайчак мав своє архітектурне бюро (1925-1939) та створив ще дуже багато проектів храмів, різноманітних споруд, проектів реконструкцій та реставрацій (в тому числі і на Брідщині). Про співавтора Дайчака відомо небагато: Єжи Гродинський – працював архітектором у Львові на поч. ХХ ст., за його проектом (у співавторстві з Р. Фелінським) виконувалась передпоховальна споруда євреїв (Бет-Тахара) на Янівському цвинтарі.

Закладення наріжного каменю будівлі «Сокола» у Бродах відбулося 8 травня 1910 р. та було поєднано з відзначенням свята Конституції 3 травня.  Згідно з описами події, у неділю рано, 8 травня, прозвучав сигнал залізничної музики. На вокзалі зустрічали гостей – представників з Буська, Лопатина, Олеська, Радехова, Залозець, Золочева та Жидачева. З вокзалу усі рушили на спортивну площу, де збиралася публіка, шикувалися і готувалися до походу. В урочистій ході взяли участь 93 особи, окрім соколів були представники пожежної сторожі, народних шкіл, гімназії, семінарії, багато селян. О 11:30 відбувся урочистий молебень, на якому виголосив святкову промову ксьондз Марцінкевич. Після цього похід рушив на площу побудови споруди, де чин освячення наріжного каменю провів ксьондз-канонік Краус. Далі виступили голова округи, делегат сокільського союзу п. Яніковський, бурмістр доктор Ріттель і голова місцевого осередку товариства п. Кендзєрський. Після обіду відбулися гімнастичні навчання під керівництвом пана Сікорського. Урочистості завершилися вечіркою.

Як відомо зі звітів виділу брідського Товарисва «Сокіл» за 1910 р., що з готівкою 12 000 корон і пляцом вартістю 14 000(!) корон, ініціатори спорудження приступили до зведення власного будинку. Цей проект був  реалізований завдяки серйозній підтримці меценатів. Власник маєтку Броди Вільгельм Фридерик Шмідт офірував для будівництва споруди всю цеглу загальною вартістю 16 625 корон. А власник каменоломні Беньямін Куттін з Бродів подарував необхідну кількість каменю для цоколю та сходів будівлі. Старанням нотаріуса Станіслава Голуба було отримано значну позику для будівництва в розмірі 60 000 корон в крайовому банку. Крім того члени товариства сплачували членські внески. Загалом загальний прихід товариства за 1910 р. становив 107 232 корон 38 гр. В організації було 268 членів.

Вже до кінця 1910 р. будівлю було зведено й накрито. Далі тривали внутрішні роботи. Проте в 1911 році заходи Товариства вже проводили у власній домівці. Однак урочисте відкриття і освячення відбулося влітку 1912 р. Ось як про цю подію писав один із учасників свята: «9 [червня 1912 р.] о 6 годині вранці збудило нас аж три музики, а саме: музика гімназії, пожежної команди і спроваджених зі Львова «чвартаків» (військових музикантів – В.С.). О 10 годині відбулося польове богослужіння, урочисто відслужене пріором з Підкаменя ксьондзом Плащицею. Потім похід, у якому брали участь шкільна молодь, «соколи» наші і з провінції, дружини Бартошові, польські товариства, польські читальні з повіту і громадськість, рушив до Сокольні. Чин посвячення здійснив архієпископ Теодорович, який після цього в довшій промові підніс значення сокільської ідеї. Після нього говорили делегат Союзу п. Бєга, бурмістр д-р Ріттель, голова «Сокола» п. Голуб. Далі відбувся спільний обід. Колишньому голові «Сокола» пану Кендзєрському, який приїхав з Перемишля на цю урочистість, влаштовано овації. Після обіду на спортивній площі «Сокола» пройшли навчання. Увечері відбувся раут, котрому передував концерт, до програми якого входили спів аматорського гуртка під диригуванням п. Веста, спів соло п. Шмідтової, декламація п. Бучинської зі Львова і смичковий квінтет. Потім була томбола (лотерея) і танці».

У 1912 році у будівлі «Сокола» почав працювати перший міський кінотеатр. У приміщенні діяла бібліотека, закладена відомим бродівським книгарем та видавцем Феліксом Вестом. З південного боку будівлі «Сокола» знаходився невеликий літній майданчик, на якому взимку заливали каток. У західній частині подвір’я у міжвоєнний період було облаштовано тенісний корт. Фронтон головного фасаду будівлі завершувала скульптура жінки-птаха з великими крилами (Сокіл-Мати), яку демонтували в період першої більшовицької окупації. Головний вхід був з вулиці Гімназійні вали. Цікавим елементом споруди є балкон, що виходить на передгімназійну площу, і з якого в минулому виступали різноманітні поважні особи, звертаючись до жителів міста.

В роки німецької окупації (1941-1944) у приміщенні знаходився кінотеатр для німців. Після війни споруду було передано під районний дім культури.

Зараз це приміщення Бродівського районного Народного дому. Будинок є пам’яткою архітектури місцевого значення (ох. № 675-м).

Підготував Василь Стрільчук

 

 

Останнє Свято Матері у довоєнних Бродах

Як відомо, свято Дня Матері відзначається у другу неділю травня – місяця Пречистої Діви Марії. В Україні ця традиція була запроваджена товариством «Союз Українок». Вважається, що вперше відзначення Дня Матері було організовано «Союзом Українок Канади» у 1928 р., а наступного року відзначалося і у Львові. Очевидно, що на теренах Брідщини святкування набули поширення у 1930-х роках. Ініціатором свята виступала брідська філія товариства «Союз Українок».

Гортаючи давню пресу, натрапив на цікавий  репортаж про відзначення Дня матері у 1939 р. На той час ніхто ні з організаторів, ані з учасників чи глядачів свята і не думав, що для більшості з них це буде останній День Матері у Бродах. Слід зауважити, що відзначення самого свята у цей рік проводилося у місяці липні, оскільки до заходу були залучені учасники дитячих садків (захоронок). Дитсадки організовувались товариствами «Рідною Школою» та «Союзом Українок» у літній період. Для підготовки свята вихователям (садівничкам) потрібен був час на вивчення окремих номерів, виступів та для проведення загальних репетицій заходу.

Отже, 18 липня 1939 р. у місті Броди філія «Союзу Українок» влаштувала «День Матері». Імпреза розпочалася співом гімну «Союзу Українок» (на сл. Ульяни Кравченко). Після цього Лідія Дідиківна виголосила гарно опрацьований реферат. Наступними у програмі йшли виступи дошкільної молоді, вихованців організаторки дитячих садків Стефи Захарчуківни. Увагу присутніх захопили дитячі вправи, танок ляльок та інсценізації. Далі був виступ пані Табановичевої, яка «відспівала милим сопраном» дві пісні «Сирітка» (Лопатинського) та «Не видавай мене замуж» (О. Нижанківського).

Другу частину програми розпочали дитячі вправи до пісні «Накрила нічка». Співав дует Марії Завидівської (сопрано) та Стефи Захарчуківни (альт). Далі була мелодекламація Старицького-Лисенка «Остання ніч» у виконанні Ірини Канторківної, яка справила дуже гарне враження на присутніх. С.Дуткевичівна виконала на фортепіано «Коломийку» Н.Нижанківського і «Скерцо» Т.Ґізе. Програму переплітав жіночий хор, який відспівав «Даремне, пісне» Д. Січинського і в’язанку «Рідний край». Увагу учасників заходу захопило соло М. Осадцівної, «що має сильний і добрий голос (сопран)» і Ст. Захарчуківної, у якої «замітний альт». Багато праці для підготовки хору вклала дириґентка Стефа Осадцівна і її старання були успішними. Загалом «День Матері» у 1939 р. вдався, в чому була велика заслуга і голови філії «Союзу Українок» Марії Сіркової та інших членів Виділу. Гості виходили зі зали задоволені. Ніхто не міг подумати, що через два місяці все кардинально зміниться. Більшовицький режим заборонить діяльність «Союзу Українок», «Просвіти», «Рідної школи» та інших національних організацій. Поза законом опиниться і свято «День Матері». Декого із учасників імпрези було заарештовано і знищено енкаведистами у тюрмах. А кому поталанило пережити першу більшовицьку і німецьку окупацію, той змушений був емігрувати на Захід (як, наприклад, дочки о. М.Осадци – Стефа і Марта, Стефа Захарчуківна з родиною та ін.). І лише з відновленням незалежності Української Держави, після 1991 р. свято День Матері поступово повертатиметься у нашу сучасну традицію.

 

За матеріалами газети «Діло» від 21 липня 1939 р.

підготував Василь Стрільчук

Підприємець Юліян Ванг (1844-1910) – уродженець Бродів

У цьому матеріалі згадаємо ще одного брідщанина, який у другій половині ХІХ століття став одним з піонерів промислового розвитку Галичини. Маючи технічну освіту, вивчаючи кращий досвід різних країв, застосовуючи власні знання і здібності, він досягнув чималих результатів та визнання.  Це Юліян  Ванг – інженер і підприємець, життя якого тісно пов’язане з Львовом, а також Івано-Франківськом, Калушем, Солотвином.

Юліян Ванг народився у м. Броди в лютому 1844 р. в сім’ї службовця цісарсько-королівського головного митного та камерального управління – Йозефа Ванга. Після закінчення реальної школи у Бродах Юліян поступив до Технічної академії у Львові, де навчався впродовж 1861-1865 рр. У студентські роки, будучи активним польським патріотом (хоча з німецьким прізвищем), взяв участь у Січневому повстанні 1863 р. У той час у Львові діяв Комітет Східної Галичини, завданням якого була організація допомоги для розгортання повстання на українських землях, що знаходились під владою Росії (Волині, Поділлі, Київщині). Одним з важливих пунктів збору повстанців було місто Броди, звідки мала відбутися так звана «виправа на Радивилів», під час якої 2,5 тис. повстанців мали пробитися через австро-російський кордон і захопити прикордонне місто Російської імперії – Радивилів. Однак ця атака, що відбулася 1 липня 1863 р., закінчилася невдачею зі значними втратами поляків, оскільки російські війська, повідомлені російським консулом з Бродів, були готові до відсічі. Невідомо достеменно про участь Юліяна Ванга саме у цій акції, але безпосередній зв’язок з Бродами може вказувати на високу ймовірність його причетності до цих подій. Після перерви у навчанні, пов’язаної саме з участю в повстанні, повернувся до Академії та завершив студії. Використовуючи свої знання та вміння, підприємницький хист, він заклав у Львові фотографічний заклад під назвою «Ванг», згодом – «Ванг і Родецький» (вів справу спільно з Станіславом Родецьким) при давній вулиці Маєровській (за іншими даними – на Марійській площі, біля «Європейського готелю»). У 1866-1867 рр. цей заклад належав до першорядних фотоательє міста.

Згодом Ю.Ванг виїхав до Нижньої Австрії, де працював інженером на парових тартаках, а пізніше був інженером на великих копальнях солі (шахтах карналіту, каїніту, сильвіну) біля м. Штасфурт (нині місто в Німеччині, розташоване в землі Саксонія-Ангальт). Звідти його, як професіонала в солевидобувній галузі, викликали в Галичину на посаду головного інженера консорціуму, заснованого для видобутку каїніту в м. Калуш. Цю посаду займав аж до ліквідації даного об’єднання. Знання, здобуті за кордоном, використав для закладення парового тартака в Солотвино, яким керував деякий час.

Заробивши трохи грошей, Ванг відправився у подорож з метою практичного ознайомлення з процесом виготовлення світильного газу, що використовувався для освітлення вулиць та роботи перших двигунів. У 1874 р., 30-річним чоловіком, він заснував у Станіславові (нині Івано-Франківськ) фабрику з виготовлення світильного газу, який виробляли з важких відпрацьованих олій нафтопереробних заводів. Ванг був першим, хто для цієї мети використав відпрацьовані матеріали, які не мали іншого застосування. Впродовж 10 років він керував цією фабрикою. Водночас Ю.Ванг  став видавцем (засновником) і редактором суспільно-політичного і економічного часопису «Станіславівський голос» («Głos Stanisławowski», 1881). У 1884 р., згідно з контрактом, фабрика з виготовлення світильного газу перейшла у власність громади Станіславова. Юліян Ванг відмовився від пропозиції далі бути директором цього підприємства, оскільки мав інші плани. В цьому ж  1884 році він заснував у Львові на Знесінні фабрику виробів з кості.

Маючи в своєму розпорядженні відносно невеликі кошти, Ю.Ванг шукав партнера і знайшов його в особі Людвіка Ґрейва, колишнього власника вапельні в Пустомитах. В наступних роках було утворено командитну спілку (зі спільною відповідальністю всіх учасників), до якої увійшли інші члени, які прагнули розширення фабрики. У той час на фабриці розпочали переробку подільських фосфоритів на мінеральні суперфосфати. Юліян Ванг і надалі залишався директором. У 1897 р. спілка була перетворена на акціонерне товариство – Перше галицьке акційне товариство для промислу хімічного у Львові. У той час акційний капітал товариства  зріс до 600 000 австрійських крон. З відкриттям нової бійні фабрика розширила сферу своєї діяльності, переробляючи відпрацьовану кров на кров’яне борошно.

Окрім підприємництва, Ю. Ванг займався суспільно-громадською діяльністю. Він входив до Торгово-промислової палати у Львові (1885-1909), був асесором торгового суду (1885-1910), членом цісарсько-королівського Галицького господарського товариства (1888-1902), Львівської повітової ради, як представник від стану найвище оподаткованих купців і промисловців (1887-1890), шкільної окружної ради у Львові (1889-1902), головного виділу Політехнічного товариства у Львові (1897-98), Товариства галицької каси ощадності (1906-1910). Входив до правління фундації «Притулок для старців імені Домса» у Львові (1907-1910) та ін. Мав титул цісарського радника.

На початку ХХ ст. розвиток фабрики штучних добрив Юліяна Ванга ставав щораз складнішим. Велика конкуренція з боку прусських фабрик, картелі об’єднаних австрійських фабрик, зводила нанівець спроби розвиту підприємства, збільшення доходів і призвела до відчутних втрат 1907-1908 років. Ситуація, що склалася, негативно позначилася на стані здоров’я Ю.Ванга, і він був змушений передати управління фабрикою. Це призвело до часткової зміни акціонерів. Переживаючи за долю свого підприємства, якому віддав 25 років свого життя, Ванг важко захворів і згодом, 30 квітня 1910 р. помер. Похований в родинному гробівці на Личаківському цвинтарі у Львові. На його пам’ятнику написано «Інженер, цісарський радник, піонер вітчизняної промисловості».

До сьогоднішнього дня у Львові на  вул. Івана Франка, 114 збереглася вілла львівського промисловця, власника фабрики штучних добрив Юліана Ванґа. Будинок було споруджено у 1899 р. за проектом архітектора Наполеона Лущкевича. Споруда зберегла свій історичний вигляд і є пам’яткою архітектури місцевого значення (Ох. №337-М) та використовується як житловий багатоквартирний будинок.

 

Джерела

  1. Вул. Франка, 114 – житловий будинок (Автор опису – Марія Захарчишин. Редактор — Ольга Заречнюк) [Електронний ресурс]. – Джерело доступу: https://lia.lvivcenter.org/uk/objects/franka-114/
  2. Fotografia galicyjska do roku 1918: fotografowie Galicji, Tatr oraz Księstwa Cieszyńskiego : zestawienie nazw zakładów i nazwisk fotografów do roku 1918 / Aleksander Żakowicz i współpracownicy [współautorzy oprac. Irina Kotłobułatowa et al.]. – Częstochowa – Katowice – Lwów, 2008. – S.137.
  3. Głos Stanisławowski: pismo polityczne i ekonomiczno-społeczne. – 1881. – № 1.
  4. Szematyzm Królestwa Galicji i Lodomerii z Wielkim Księstwem Krakowskim. – Lwow, 1880 …
  5. We Lwowie (Ś Juljan Wang) // Kurjer Lwowski. – 5 maja 1910 (czwartek). – №206. – Rok XXVIII. – S.2.

 

Подяка за надані світлини пану Ігорю Мончуку

 

Підготував Василь Стрільчук

Директор ткацької фабрики у Бродах – винахідник Бенно Боржиковський

Про польського інженера та хіміка Бенно Боржиковського можна знайти не так багато інформації на сторінках інтернету. Немає про нього статті у вільній енциклопедії – Вікіпедії (навіть у польській) чи на інших довідкових ресурсах. В його біографії багато білих плям. Однак, ця людина досягнула неабиякого успіху в розвитку текстильної промисловості, у хімічній галузі та винайшла матеріал, завдяки якому в 1910-х роках його називали благодійником людства.

Ця публікація не має на меті розкрити повну інформацію про польського винахідника, а лише звернути увагу на той цікавий факт, який пов’язав цю людину з нашим містом та окреслити основні його заслуги в розвитку науки та промисловості початку ХХ ст.

Бенно Боржиковський народився близько 1871 р. у м. Ченстохова, за іншими даними – в недалекомц селі Кломніци (нині Польща), закінчив місцеву школу, а згодом вивчав хімію та текстильну справу в Чеській вищій технічній школі (м. Прага), навчався в Лодзі. Диплом інженера отримав у Віденському університеті в 1897 р. Наприкінці ХІХ ст. він приїхав у місто Броди, де почав свою трудову діяльність. Тут він заснував текстильну фабрику (можливо, Галицьку ткацьку фабрику), директором якої працював понад 2 роки. Згодом переїхав у Моравію, а пізніше – до Відня. Там він здобув певну популярність як професіонал своєї справи. Його запросили працювати директором технічного закладу – фабрики Яна Щепаника. У той час Я.Щепаник (1872-1926), якого через численні винаходи називають «польським Едісоном», «галицьким Леонардо да Вінчі», працював спільно з директором ткацької школи Райзером над виготовленням куленепробивного жилету з тканини. В основі «куленепробивної камізельки» була тканина з сирого шовку (зі спеціальним способом переплетення міцних шовкових ниток), яка поглинала силу удару кулі, була непробивною для кинджала чи ножа.  У всьому світі є добре відоме зображення (світлина) 1901 р. з випробовування цього винаходу, на якому один чоловік з близької відстані (3 кроки – 1,5 м) стріляє в іншого, котрий спокійно стоїть, одягнувши захисний жилет. Цікаво, що той, хто стріляє, є директор фабрики Бенно Боржиковський, а поруч – працівник-асистент Йозеф. Не відомо, якою була роль Боржиковського у цьому винаході, котрий йому довелося випробовувати. Через півтора року праці у закладі Щепаника, не бачачи там свого майбутнього, Бенно залишив Відень і переїхав до Берліна, де став керівником закладів Товариства «Photochemie». Він відкрив свою хімічну лабораторію, у якій зробив ряд фотохімічних винаходів. Після цього Боржиковський став директором і співвласником Товариства «Photochemie». З цього часу він починає працювати більше, а результатом його праці стало декілька патентів на нові винаходи. Окрім берлінської «Photochemie» він стає директором паризького «Societe Radium» та лондонського «The Bennobor Syndicate». З 1906 р. почав працювати над винайденням нового матеріалу, який мав замінити популярний тоді, але легкозаймистий і небезпечний целулоїд. Новий матеріал – бороїд – свою назву отримав не від хімічного елемента, а від першого складу прізвища винахідника. Цей матеріал був представлений в Лондоні 2 липня 1910 р. Бороїд називали гнучким склом, а Бенно Боржиковського – благодійником людства. Про його винахід писало тоді багато англійських газет, таких як «Daily Express», «The Liverpool Courier», «The people», «The Financial Times», інформацію про польського винахідника підхопила і польська преса. Віконна шиба з бороїду була прозорою, але не розбивалася і не тріскала як скло. Шматок бороїду, який тримали над вогнем, не горів, а шипів і крутився. У той час як целулоїд, наближений до вогню вибухав полум’ям, яке не можна було загасити. Незамінним він став і для кінематографії та фотографії. У 1911 р. Бенно Боржиковський заснував фірму в Англії «Boroid, Limited», яка займалася виготовленням кінематографічних матеріалів.

Крім того, Бенно Боржиковський працював над виготовленням штучного шовку. Йому вдалося напрацювати спосіб виокремлення з бороїду текстильного волокна та виготовляти штучний шовк, який від справжнього міг відрізнити лише фахівець. Він відкрив нові фірми на території США і Франції. Цікаво, що новий матеріал бороїд він так і не запатентовував, це було його таємницею, якою він поділився з двома своїми партнерами з Англії. Але Б. Боржиковському належить понад 20 запатентованих винаходів, пов’язаних з виготовленням волокна. Зароблені кошти Бенно Боржиковський вкладав у розвиток науки і техніки.

Помер винахідник у 1947 р. в Бельгії.

З історією міста Броди пов’язано багато цікавих історій та доль визначних людей. Про деякі факти ми знаємо, інше – закрито щільною завісою невідомого, а багато чого ніколи не буде звідано. Історія з польським винахідником Бенно Боржиковським – це ще одна невідома сторінка з минулого нашого міста, яка ставить чимало нових запитань, як, наприклад, де знаходилася ця ткацька фабрика, як довго вона працювала, яку продукцію виготовляла та ін. Загалом індустріальна історія Бродів потребує окремих досліджень, які можуть бути не лише цікавими, але й корисними в наш час.

Джерела

  1. https://patents.google.com/ – Пошук: Benno Borzykowski
  2. Pancerz  Szczepanika // «Glos Narodu» ilustrowany. Dodatek bezpłatny do «Głosu Narodu» z dnia 7 grudnia 1901 roku. №12. – S.12-13.
  3. Polscy wynalazcy #04: Benno Borzykowski – niepalna klisza filmowa [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=WtXKDKI5GCo
  4. Wynalazek polaka //Praca czyli porządek chrześciański pomiędzy ludźmi. – Bytom, 1910. – 16 Sierpnia. – № 33. – Rok XX. – S. 4-6.

Підготував Василь Стрільчук