Іван Лесюк – винахідник з Брідщини

Брідська земля дала світові чимало відомих та талановитих людей, які відзначилися у різних галузях людських знань. Переглядаючи старий часопис «Діло» від 22 липня 1930 р., натрапив на цікаву інформацію про українця-винахідника Івана Лесюка з Брідщини, якого нелегка доля закинула далеко за океан – до Аргентини. Сталося це близько 1923-24 рр. Він був представником так званої другої хвили еміграції, спричиненої подіями Першої світової війни та, очевидно, поразкою національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. В цей час Україну залишали не лише селяни (як під час першої хвилі еміграції), але й робітники, науковці, митці, які виїздили за кордон не лише з економічних, але й з соціально-політичних причин. Частина емігрантів були безпосередніми учасниками національно-визвольного руху в Україні. Багато з них осіло в районі міста Буенос Айрес та його околицях. Це були переважно інтелігенція та заробітчани, які планували в майбутньому повернутися до України. Вони працювали на промислових підприємствах, часто виконуючи важку фізичну та низькооплачувану роботу, оскільки Аргентина не визнавала на той час дипломів іноземних держав, окрім Іспанії, Італії та деяких латиноамериканських країн. Одним з них був Іван Лесюк з Брідщини.

Український часопис «Діло» від 22 липня 1930 р.  у рубриці «Новини» повідомляв: «Іван Лесюк, інжинір винахідник, родом з Брідщини в Галичині, переселився перед 7 літами до Аргентини і там винайшов плинний ляк до печатання листів та до інших потреб у промислі. Він заснував при помочі другого аргентинця свою власну фабрику, опатентував свій винахід в 40 державах поцілому світі і приїхав перед 2 місяцями до Злучених Держав [Сполучених Штатів Америки – В.С.], а властиво до самого міста Ню Йорку, щоби тут продати свій патент. Знайшов відповідних підприємців, котрі зрозуміли, що в Злучених Державах іде мало ляку при листуванню, але зате побачили, що його винахід знаменито надається як т[ак] зв[аний] «пластик», себто матеріал до вироблювання орнаментальних фіґурок, плоско різьби і т[ому] п[одібних] річей. З ними заключив Лесюк контракт, на підставі якого дістає кількадесяти тисяч дол[арів] першої нагороди, а кромі цього 10 проц[ентів] від продажі ляку, який буде фабрикований в Злуч[ених] Державах. Лесюк виїздить до Буенос Айрес, столиці Аргентини, а за три місяці хоче вернутися знову до Злуч[ених] Держав і тут заложити власне підприємство з новими винаходами, які вже поробив».

Пошуки біографічних даних винахідника привели нас до с. Ражнів, де прізвище Лесюк є досить поширене. Співставляючи відомості з інших джерел, вдалося встановити, що Іван Лесюк народився у селі Ражнів 8 жовтня 1896 р. в сім’ї рільників Василя, сина Антона і Тетяни з дому Оляник, та Марії, дочки Івана Одуляка та Ксенії з роду Кісь.

Майбутній інженер-винахідник повинен був мати відповідну освіту. Доброю основою для цього могла бути цісарсько-королівська гімназія у Бродах. Серед учнів цього закладу дійсно знаходимо Івана Лесюка, який навчався тут впродовж 1908/09-1911/12 навчальних років, закінчивши 4 класи (згідно зі щорічними звітами гімназії). Однак, не можемо стверджувати, що мова йде саме про майбутнього винахідника, оскільки прізвище Лесюк було досить розповсюджене як в самому Ражневі, так і в сусідніх селах (Заболотці, Пониковиця, Чехи, Вовковатиця та ін.). Проте вік, з якого починали навчатися у гімназії (10-12 років), є цілком відповідним з віком майбутнього інженера. На жаль, немає даних про складання ним матури (випускних іспитів після завершення 8 років навчання), де, як правило, зазначалося дата і місце народження випускника та майбутній фах.

З початком Першої світової війни Іван Лесюк, очевидно, був призваний до лав Австро-Угорської армії. Брав участь у воєнних діях, а згодом, цілком ймовірно, був учасником національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. як і його земляки (наприклад, поручник УГА Павло Дубас). Не бажаючи залишатись під чужинецькою займанщиною, обрав шлях емігранта. Його винахідницький талант, підкріплений певною освітою, проявився в далекій Аргентині.

Серед винаходів, запатентованих Іваном Лесюком, є такі: «Хімічний склад для герметизації без полум’я або тепла листів, документів та інших предметів, які хочемо зробити непорушними» (1929), «Спосіб виготовлення герметизуючого воску з використанням холоду» (1930), «Гігієнічний прилад та захист для стіп» (1957).

Хочеться сподіватися, що дана публікація допоможе пролити більше світла на долю нашого земляка. Можливо, на Брідщині, у селі Ражнів чи десь інде живуть його родичі, котрі знають більше про життєвий шлях Івана Лесюка та зможуть доповнити дану розповідь. А ми, в свою чергу, продовжуємо пошуки інформації про відомих людей, які народилися, жили і працювали на Брідщині.

Джерела

  1. Книга реєстрації народження по церкві села Ражнів 1866-1938 рр.
  2. Новинки: Українець винахідник // Діло. –22 липня 1930 р. (вівторок). – Ч.159. – С.5.
  3. Пошукують // Свобода. – 14 червня 1946 р. (п’ятниця). – Ч.116. – Рік LIV. – С.4.
  4. Українці_Аргентини // Вікіпедія [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://uk.wikipedia.org/wiki/Українці_Аргентини
  5. https://patents.google.com/ – Пошук: inventor: Lesiuk Juan

Окрема подяка за допомогу в пошуку інформації бібліотекарці с. Ражнів п. Світлані Тивін

 

Матеріал підготував Василь Стрільчук

Директор ткацької фабрики у Бродах – винахідник Бенно Боржиковський

Про польського інженера та хіміка Бенно Боржиковського можна знайти не так багато інформації на сторінках інтернету. Немає про нього статті у вільній енциклопедії – Вікіпедії (навіть у польській) чи на інших довідкових ресурсах. В його біографії багато білих плям. Однак, ця людина досягнула неабиякого успіху в розвитку текстильної промисловості, у хімічній галузі та винайшла матеріал, завдяки якому в 1910-х роках його називали благодійником людства.

Ця публікація не має на меті розкрити повну інформацію про польського винахідника, а лише звернути увагу на той цікавий факт, який пов’язав цю людину з нашим містом та окреслити основні його заслуги в розвитку науки та промисловості початку ХХ ст.

Бенно Боржиковський народився близько 1871 р. у м. Ченстохова, за іншими даними – в недалекомц селі Кломніци (нині Польща), закінчив місцеву школу, а згодом вивчав хімію та текстильну справу в Чеській вищій технічній школі (м. Прага), навчався в Лодзі. Диплом інженера отримав у Віденському університеті в 1897 р. Наприкінці ХІХ ст. він приїхав у місто Броди, де почав свою трудову діяльність. Тут він заснував текстильну фабрику (можливо, Галицьку ткацьку фабрику), директором якої працював понад 2 роки. Згодом переїхав у Моравію, а пізніше – до Відня. Там він здобув певну популярність як професіонал своєї справи. Його запросили працювати директором технічного закладу – фабрики Яна Щепаника. У той час Я.Щепаник (1872-1926), якого через численні винаходи називають «польським Едісоном», «галицьким Леонардо да Вінчі», працював спільно з директором ткацької школи Райзером над виготовленням куленепробивного жилету з тканини. В основі «куленепробивної камізельки» була тканина з сирого шовку (зі спеціальним способом переплетення міцних шовкових ниток), яка поглинала силу удару кулі, була непробивною для кинджала чи ножа.  У всьому світі є добре відоме зображення (світлина) 1901 р. з випробовування цього винаходу, на якому один чоловік з близької відстані (3 кроки – 1,5 м) стріляє в іншого, котрий спокійно стоїть, одягнувши захисний жилет. Цікаво, що той, хто стріляє, є директор фабрики Бенно Боржиковський, а поруч – працівник-асистент Йозеф. Не відомо, якою була роль Боржиковського у цьому винаході, котрий йому довелося випробовувати. Через півтора року праці у закладі Щепаника, не бачачи там свого майбутнього, Бенно залишив Відень і переїхав до Берліна, де став керівником закладів Товариства «Photochemie». Він відкрив свою хімічну лабораторію, у якій зробив ряд фотохімічних винаходів. Після цього Боржиковський став директором і співвласником Товариства «Photochemie». З цього часу він починає працювати більше, а результатом його праці стало декілька патентів на нові винаходи. Окрім берлінської «Photochemie» він стає директором паризького «Societe Radium» та лондонського «The Bennobor Syndicate». З 1906 р. почав працювати над винайденням нового матеріалу, який мав замінити популярний тоді, але легкозаймистий і небезпечний целулоїд. Новий матеріал – бороїд – свою назву отримав не від хімічного елемента, а від першого складу прізвища винахідника. Цей матеріал був представлений в Лондоні 2 липня 1910 р. Бороїд називали гнучким склом, а Бенно Боржиковського – благодійником людства. Про його винахід писало тоді багато англійських газет, таких як «Daily Express», «The Liverpool Courier», «The people», «The Financial Times», інформацію про польського винахідника підхопила і польська преса. Віконна шиба з бороїду була прозорою, але не розбивалася і не тріскала як скло. Шматок бороїду, який тримали над вогнем, не горів, а шипів і крутився. У той час як целулоїд, наближений до вогню вибухав полум’ям, яке не можна було загасити. Незамінним він став і для кінематографії та фотографії. У 1911 р. Бенно Боржиковський заснував фірму в Англії «Boroid, Limited», яка займалася виготовленням кінематографічних матеріалів.

Крім того, Бенно Боржиковський працював над виготовленням штучного шовку. Йому вдалося напрацювати спосіб виокремлення з бороїду текстильного волокна та виготовляти штучний шовк, який від справжнього міг відрізнити лише фахівець. Він відкрив нові фірми на території США і Франції. Цікаво, що новий матеріал бороїд він так і не запатентовував, це було його таємницею, якою він поділився з двома своїми партнерами з Англії. Але Б. Боржиковському належить понад 20 запатентованих винаходів, пов’язаних з виготовленням волокна. Зароблені кошти Бенно Боржиковський вкладав у розвиток науки і техніки.

Помер винахідник у 1947 р. в Бельгії.

З історією міста Броди пов’язано багато цікавих історій та доль визначних людей. Про деякі факти ми знаємо, інше – закрито щільною завісою невідомого, а багато чого ніколи не буде звідано. Історія з польським винахідником Бенно Боржиковським – це ще одна невідома сторінка з минулого нашого міста, яка ставить чимало нових запитань, як, наприклад, де знаходилася ця ткацька фабрика, як довго вона працювала, яку продукцію виготовляла та ін. Загалом індустріальна історія Бродів потребує окремих досліджень, які можуть бути не лише цікавими, але й корисними в наш час.

Джерела

  1. https://patents.google.com/ – Пошук: Benno Borzykowski
  2. Pancerz  Szczepanika // «Glos Narodu» ilustrowany. Dodatek bezpłatny do «Głosu Narodu» z dnia 7 grudnia 1901 roku. №12. – S.12-13.
  3. Polscy wynalazcy #04: Benno Borzykowski – niepalna klisza filmowa [Електронний ресурс]. – Режим доступу: https://www.youtube.com/watch?v=WtXKDKI5GCo
  4. Wynalazek polaka //Praca czyli porządek chrześciański pomiędzy ludźmi. – Bytom, 1910. – 16 Sierpnia. – № 33. – Rok XX. – S. 4-6.

Підготував Василь Стрільчук

Новий краєзнавчий збірник «Брідщина – край на межі Галичини й Волині»

 

Сьогоднішні форс-мажорні обставини змінили багато планів і задумів у всіх галузях людської діяльності. Не винятком стала й культура, і, зокрема, музеї. Однак, такі обставини змушують шукати інших форм і методів роботи. Багато чого продовжує робитися дистанційно із подальшим сподіванням того, що ситуація з пандемією буде вирішена у найближчому майбутньому.

Ще минулого року Бродівський історико-краєзнавчий музей розпочав підготовку до організації чергової XI краєзнавчої конференції «Брідщина – край на межі Галичини й Волині», присвяченої Міжнародному дню пам’яток історії та культури. Впродовж тривалого часу відбувався збір і відбирання матеріалів до збірника конференції. Протягом лютого-березня тривала робота над самим збірником і підготовкою його макету для того, щоб він був вчасно надрукований і виданий до дати конференції, яка планувалася на 24 квітня. Зараз очевидним є те, що конференція в запланований час не відбудеться через ці форс-мажорні обставини. Однак збірник ( його макет) є скомплектований і підготовлений для друку та очікує сприятливих умов (фінансування), щоб вийти у світ. Отже, що ми маємо на даний час ….

Цьогорічний – 11 збірник – матеріалів краєзнавчої конференції «Брідщина – край на межі Галичини й Волині» містить багато матеріалів про історію, культуру та природу нашого краю. Для зацікавлених пропонуємо попередній огляд статей збірника, який, сподіваємося, в найближчому часі побачить світ у запланованому друкованому варіанті, а згодом і в електронній версії на нашому сайті – «Історична спадщина Бродів» (www.brodyhistory.org.ua), де вже поміщені 10 попередніх збірників та багато інших матеріалів з історії Брідщини.

Перший розділ традиційно присвячений найдавнішій історії краю та археологічним дослідженням. Стаття доктора історичних наук Ярослава Онищука написана за результатами археологічних досліджень в околицях Бродів 2017 р. Зокрема, серед віднайдених тоді артефактів – денце горщика періоду Київської Русі з зображенням тризуба. Матеріали старшого наукового співробітника музею Андрія Корчака пов’язані з цікавими спостереженнями – чому на території центральної Сербії є багато тотожних назв давніх населених пунктів таких як і на Брідщині і ці населенні пункти також розташовані поруч один біля одного?

У розділі, присвяченому місту Броди, вміщено статті дослідника Юрія Туреги зі Львова про релігійне життя нашого міста наприкінці ХVI – на початку XVII ст., директора музею Василя Стрільчука про історію однієї з головних вулиць нашого міста – вулиці Івана Франка. Також представлено роботу, підготовлену в рамках пошуково-дослідницької діяльності Бродівської Малої академії наук Любомира Лесоніна (нині студента ЛНУ ім. І.Франка) про класицистичну скульптуру ХІХ ст. на міському цвинтарі в Бродах. Про Бродівську гімназію в системі освіти Австро-Угорщини написала Наталія Мисак, кан. іст. наук., старша наукова співробітниця Інституту українознавства ім. І.Крип’якевича НАН України. Відомий науковець зі Львова кан. іст. наук., доцент кафедри олімпійської освіти Львівського державного університету фізичної культури імені Івана Боберського Андрій Сова відшукав і представив невідомі документи про діяльність УСК «Богун» у Бродах. І завершує розділ про місто цікава стаття співробітника музею Володимира Ульянова про історію Бродівської фортеці – «крєпості» – в радянський час.

В розділ про історію населених пунктів Брідщини увійшли статті Андрія Климчука. Редактора інтернет-порталу «Віртуальна Польща» про матеріали з історії Бродів і Брідщини у рукописних збірка Оссолінеума у Вроцлаві; Світлани Мостової, на превеликий жаль покійної багаторічної працівниці Замку-музею «Підгорецький замок», «Брідщина у спогадах Ґотгільфа Кона (1879 р.)»; матеріали суховільського краєзнавця Василя Романича (1949-2014) про історію Суховолі в період післявоєнних лихоліть 1914-1920 рр. Три статті присвячені історії шкільництва краю: про с. Підгірці дослідив кан. іст. наук., науковий співробітник державного історико-культурного заповідника «Давній Пліснеськ» Богдан Гринюка;  історію школи в с. Нем’яч висвітлив Ігор Букало, студент ЛНУ ім. І.Франка, мол. наук. співр. Львівського музею історії релігії; про керівників школи у Підкамені в 1940-х – 2010-х рр. написав найстарший краєзнавець краю Теодор Зварич. Геральдику сіл Лешнівської сільської ради представив доктор істор. наук., голова Українського геральдичного товариства Андрій Гречило.

До розділу «Національно-визвольні змагання» увійшло дослідження про всіх відомих на сьогоднішній день нагороджених вояків ОУН і УПА з Брідщини канд. іст. наук., директора Центру незалежних історичних студій, завідувача відділу новітньої історії Інституту українознавства ім. І.Крипякевича НАН України Михайла Романюка. Трагічні сторінки історії  періоду Другої світової війни розкриває відомий історик, письменник, журналіст Дмитро Чобіт у матеріалі «Про вбивства і теракти скоєні бандитами Армії Крайової в окрузі Гути Пеняцької у січні – лютому 1944 року трагічні сторінки історії». Розділ завершує ще одна публікація Д.Чобота, присвячена 30-тій річниці підняття синьо-жовтого стягу на Брідщині, яка базується на особистих спогадах автора та архівних матеріалах того періоду.

У розділі «Постатті краю» про родинне дерево отця Юліяна Дзеровича, уродженця с. Смільно, написала Роксоляна Загайська, викладач-методист, завідувач бібліотекою коледжу ім.І.Труша, член Національної спілки краєзнавців України.  Про 90-річного ювіляра, вчителя-методиста, краєзнавця Теодора Зварича зібрала матеріали бібліотекар музею Наталія Ханакова, систематизувавши перелік основних публікацій відомого брідщанина. Ірина Грицюк, заслужений діяч мистецтв України, старший викладач кафедри дизайну костюма Львівської Національної Академії Мистецтв висвітлила основні акценти життя і діяльності ще одного нашого земляка, уродженця с. Глушин Михайла Безпальківа – живописця і графіка.

У рубриці «Природа краю» представлено матеріал про червонокнижну рослину Скрученик приємний та ур. Кемпа біля м. Броди, яке є єдиним місцем зростання у Європі цієї унікальної рослини. Його автором є Михайло Шишка – керівник відділу рекреації та туризму НПП «Північне Поділля». Результати унікального дослідження, яке провели старший науковий співробітник відділу науки НПП «Північне Поділля» Володимир Баточенко та учень Бродівської гімназії ім. Івана Труша Олександр Дутчак, викладені у статті «Перелік вікових дерев міста Броди». Особливість цієї розвідки в тому, що місто Броди є фактично першим і єдиним містом в Україні, у якому  проведено загальноміський, на  всій території міста, облік вікових дерев (яким понад 100 років). Пам’ятки антропогенного походження села Шнирів описав краєзнавець, вчитель біології, завідувач шкільним музеєм Шнирівської ЗОШ Василь Макар. Витоки і притоки ріки Стир дослідив краєзнавець Ярослав Миськів.

Загалом у збірнику вміщено 25 статей, які репрезентують працю 25 дослідників на 148 сторінках. Сподіваємось, майбутня книга буде корисна та цікава для науковців, краєзнавців, музейних працівників, викладачів і студентів, школярів та широкого кола шанувальників історії і культури рідного краю.

Василь Стрільчук,

директор Бродівського історико-краєзнавчого музею

Шевченківські дні у Бродах (1937-1938 рр.)

До вшанування пам’яті Тараса Шевченка у Бродах завжди ставилися з особливою увагою. Історичні документи зберегли чимало цікавих фактів про події, що відбувалися у нашому краї ще з кінця ХІХ ст. і до початку Другої світової війни. Адже для українців Шевченко був і є важливим символом національного духу.

Зазвичай Шевченківські свята відзначали в березні – травні. Їх ініціаторами виступали українські вчителі Бродівської гімназії, філія Товариств «Просвіта», Музичне Товариство «Боян» та ін. В цей час українська спільнота залучала найталановитіших акторів, співців, музикантів, місцеву українську молодь, запрошувала відомих артистів. Як правило, такі заходи відбувалися у приміщенні єврейського Музичного товариства (будинок не зберігся), яке спеціально винаймалося для заходу, рідше – у домівці Товариства «Основа» (сучасний будинок на вул. Пушкіна,4).

Ось як проходило «Свято в честь Шевченка в Бродах» у 1937 р.:

«В неділю, дня 4. квітня відбувся в Бродах концерт присвячений 76-тим роковинам смерти Кобзаря України Тараса Шевченка, що його улаштовано заходом Філії «Просвіти» при співучасти Музичного Товариства «Боян»і оперового тенора п. Андрія Гаєка.

Хор під управою голови Бояна о. проф. Михайла Осадци виповнив більшу частину програми концерту на яку зложилися на мішаний хор: «Заповіт», «Ой чого ти почорніло» з барітоновим сольом п. Д. Луканця та «Лічу в неволі» з теноровим сольо п. Дра Ізидора Сірка. На мужеський хор виконано поему «Гамалія» з теноровим та барітоновим солями та рецітацією п. Д.Островського, яка по мистецьки виконана була дуже ефектовним закінченням концерту.

Помітне вражіння викликав реферат абс. богосл. Акад. п. Ярослава Сірка, що його подаємо в цілості на іншому місці. По мистецьки виголошена деклямація п. мец. Марією Жолнірчуковою залишила незатерте вражіння у слухачів.

Гучними оплесками повитали приявні виступ оперового співака п. Андрія Гаєка, що мимо свойого старшого віку очаровує всіх своїм співом.

Відспіванням національного гимну закінчено свято». («Брідські вісті» – 1 травня 1937 р.).

А так виглядала Програма «Святочної Академії в 77-мі ро­ковини смерти Т. Шевченка в Бро­дах» (1938 р.): «В 77-мі роковини смерти Т. Шевченка уладжує Філія Т-ва «Просвіта» в Бродах при співучасти Музичного Т-ва «Боян» у неділю, 27-го березня ц. р., в год. 13-тій вполудне в салі «Музичного Товариства».

На програму скла­дається:

1) Шевченко – Стеценко: «Заповіт», міш. хор у супр. форт.;

2) Слово про Ґенія – п. П. Радкевич;

3) Думи, сольо на бандурі відіграє о. Із. Нагаєвський;

4) Шевченко – Колесса: «Було колись», муж. хор.;

5) Шевченко: «Мені тринадцятий», деклямація – Леся Панасівна;

6) Шевченко – Лисенко: «3а думою дума»;

7) Шевченко – Лисенко: «Доля» – тенорове сольо в супр. форт. п. А. Гаєк;

8) Шевченко – Січинський: «Думка про козака» і  

9) Шевченко – Колесса: «Якби мені черевики» – міш. хор у супр. форт.;

10) Я. Марченко: «На Тарасовій могилі» – сценічний прольоґ.

Хорами проводить о. проф. М. Е. Осадца. При фортепяні п. Ст. Осадцівна».

Інформація про захід була опублікована у Львівській газеті «Новий час» від 25 березня 1938 р., а по вулицях міста Броди було розклеєно афіші з програмою академії.

 

На історичній світлині, поданій до цього матеріалу, зафіксовано інтер’єр кімнати товариства «Основа» у Бродах станом на 1929 рік. В кутку кімнати на підставці стоїть погруддя Т.Г. Шевченка – єдиний предмет, який вцілів зі всього попереднього майна Філії Товариства «Просвіта» у Бродах. Все решти було знищено і втрачено у роки Першої Світової війни. Як цей бюст тоді, так і Шевченко тепер, є символом незнищенності української нації, її прагненням до свободи і соборності.

 

Підготував Василь Стрільчук