Новини

Коркотяги у фондах Бродівського історико-краєзнавчого музею, або Матеріали до історії виноробства і виноградарства на теренах Брідщини

 

У фондах нашого музею зберігаються два музейних предмети: коркотяги (штопори) – пристрої для відкривання пляшок, закритих корком.  Один з них є давніший (1.) і може відноситися до ХІХ ст.  Його було знайдено у середмісті Бродів та подаровано Бродівському історико-краєзнавчому музею пані Марією Гром’як. Інший, дещо пізнішого часу (поч. ХХ ст.), зберігся в гіршому стані (2.). Цей коркотяг знайшов на своєму обійсті, що на Старих Бродах, Олександр Буряк і нещодавно подарував музею.

З однієї сторони, ці знахідки є звичними і закономірними. З давніх-давен люди споживали вино, яке зберігалося у різних посудинах, в тому числі у закоркованих пляшках. Для торгівельного і прикордонного міста Броди, де було багато різноманітних харчових закладів і корчм, споживання вина, й не лише, було буденним явищем. Крім того, на ринки нашого міста потрапляло різноманітне вино з інших країн і від різних виробників. Пляшки потрібно було чимось відкривати, для цього й виготовляли штопори чи коркотяги. З іншого боку, ці два артефакти наштовхнули нас на інші розмірковування – про індустрію місцевого виноробства. З якого часу воно почало розвиватися?

У наш час  вино роблять з різних видів ягід, але первісним продуктом виноробства є виноград. Вирощування винограду у нашому місті та довколишніх селах сьогодні є звичним явищем. Хоча ця культура більш пристосована до теплого клімату, однак наші природні умови теж є досить сприятливими для культивування багатьох сортів винограду.

Засновник міста Любича (Бродів) руський воєвода Станіслав Жолкевський у своїй локаційній грамоті 1586 р. надав міщанам право на  володіння  броварнями,  винницями, солодівнями. Однак в давніх документах не вдалося поки що відшукати більше матеріалів про перші бродівські винниці. Проте чимало є інформації про давні броварні й солодівні у Бродах. Цікавою згадкою про брідське виноробство може бути фрагмент вірша польського державного діяча, поета та перекладача Яна Анджея Морштина (1621-1693) «Do Stanisława Morsztyna Rotmistrza JKMości»[1], де є такі рядки: «…Не бажаючи встидати власну вітчизну, Чи пив ти ті вина, які дає земля брідська…» («I własnéj nie chcąc zawstydzić ojczyzny, Piłeś te wina, które daje żyzny grunt brodski …»). Ці рядки згадує у своїй монографії про вільне торгове місто Броди історик Садок Баронч (1814-1892), а також до них апелює і автор брошури «Ponikwa osiedle klimatycznie», згадуючи про традицію садівництва, в тому числі й виноградарства, в околицях села Поникви.

_____________________

Цікавий матеріал про вирощування винограду на поч. 1900-х років у передмісті Старі Броди подає нам єврейський часопис «Chwila», який видавався до Другої Світової війни у Львові. У №4066 від 21 липня 1930 року житель Бродів (можливо, Старих Бродів), колишній учень цісарсько-королівської гімназії ім. кронпринца Рудольфа, а на той час кореспондент цієї газети, дописувач рубрики «Література-Наука-Мистецтво», Генрик Адлєр написав замітку «Брідська екзотика. Португальський єврей – піонер виноградарства». Використовуючи у заголовку слово «екзотика», автор тим самим підкреслював щось незвичайне для даної місцевості, те, що здавалося дивовижним, надто мальовничим.

Журналіст зазначав, що від кількох десятків років знаходиться на території Старих Бродів виноградник, який щороку дає кількасот кілограмів цього шляхетного плоду різних сортів. Поява цієї брідської екзотики була пов’язана з енергійним переселенцем з Португалії, євреєм за походженням, Емануелем Карлосом Грійо, якого звичайний випадок долі переніс із теплої прийомної батьківщини в наші холодні краї. Генрику Адлєрові добре закарбувалося в пам’яті це ім’я, яке він ніби вчора прочитав на кольорових афішах, з яких більш як двадцять років тому цей португальський єврей закликав місцевих жителів запроваджувати виноградарство у своїх садах.

Для автора статті Емануель Карлос Грійо був найцікавішим персонажем з його дитинства. І в дитячих фантазіях Генриха Адлєра ця постать була пов’язана з іспанською інквізицією. І на цьому тлі ставлення до нього було досить різне. У певні моменти той здавався нещасним єврейським вигнанцем із цієї жорстокої землі. А коли деякі поголоски ставили під сумнів його єврейство, то він видавався нащадком трагічних маранів – іспанських євреїв-християн. Однак бувало й так, що поставав він у дитячій уяві автора іспанцем – одним з тих, хто спалював євреїв на вогнищі, і тепер він прийшов шукати покаяння в єврейських Бродах.

У місті до прибульця ставилися досить стримано. І хоча дружина португальця походила з відомої єврейської родини, проте до його єврейства ставилися з деякою недовірою. Він не сповідував жодних релігійних обрядів і жив ізольовано від єврейської громади. Сусіди розповідали про його шляхетність і доброту, висловлювали захоплення його працьовитістю.

Генрик Адлєр, згадуючи свої дитячі спогади і сприйняття, писав: «Однак цікавим для мене була не лише його романтична постать, але і його виноградник. Поняття виноградника для мене було нерозривно пов’язане з Палестиною. Виноградник у Старих Бродах – то Палестина в найближчому сусідстві. І коли я, тремтячи, спостерігав крізь шпарини у високій огорожі кремезну постать пана Грійо, який працював у своєму винограднику, мені здавалося, що я бачу якогось палестинського колоніста у винограднику в Рішон-ле-Ціон».

На завершення статті, написаної у 1930 році, автор зазначає, що з того часу минуло понад двадцять з лишком років. Виноградники Грійо пройшли різні випробовування, пережили лихоліття Першої світової війни і під захистом високих парканів, які у перших роках захищали їх від нищителів, процвітають самотньо у нашому краї.  Як тільки Грійо не намагався переконати місцевих селян, що наш клімат ідеально підходить для вирощування винограду, охочих займатися цією нелегкою справою не знайшлося. На той час виноградники, разом із їхнім господарем, якому все ж таки вдалося довести своє єврейське походження, залишалися чи не єдиною екзотикою «зубожілих одноманітних Бродів», якими наше місто стало після воєнних лихоліть 1914-20 рр.

Невідомо, як склалася подальша доля Емануеля Карлоса Грійо та його виноградників. Напевне, португальському єврею, як і більшості бродівських євреїв, не вдалося пережити Голокосту (якщо він дожив до того страшного часу). Виноградники могли зберегтися, однак чи до них було вцілілим мешканцям в розбитих і знищених Бродах в перше воєнне десятиріччя? Можливо, хтось із жителів Старих Бродів має якусь інформацію чи пам’ятає розповіді старших людей про цю «брідську екзотику» – виноградники єврея-португальця в першій третині ХХ ст. – і зможе щось додати до цього матеріалу.

Джерела і література

  1. Турега Ю. Оподаткування виробництва алкогольних напоїв у м. Броди в XVII ст. // ХІIІ міжнародна наукова конференція «Історія торгівлі, податків та мита». 24–25 жовтня 2019 р.: тези доповідей. Київ, 2019. С. 16–17.
  2. Adler H. Brodzki egzotyk. Portugalski żyd – pionierem kultury winnej latorośli // – 1930. 21 lipca. – №4066. – S.9.
  3. Barącz S. Wolne miasto handlowe Brody.  Lwów, 1865. – S. 17.
  4. Ponikwa osiedle klimatyczne.
  5. Sokalski M. Rys geograficzno-statystyczny złoczowskiego okręgu szkolnego wraz z dokładnym opisem poszczególnych miejscowości obu powiatów (złoczowski i brodzki). – Złoczów, 1885. – S.236.

 

[1] У деяких публікаціях авторство цих рядків приписують Збігнєву Морштину (1628-1689) – польському поету і перекладачу.

Жовтень 31, 2022 in Брідщина, Місто, Музей Коментарі (0)

День Українського Спортовця в Бродах 1937 р.

У серпні 2022 р. минає 85 років від часу, коли у нашому місті було проведено велике свято – День Українського Спортовця. Це була перша такого роду масова спортивна подія у житті українців Брідського повіту. Про її підготовку та проведення дізнаємося зі сторінок газети «Брідські вісті» – часопису, що виходив у Бродах у 1936-1937 р.

Організатором свята став Український Спортовий Клюб «Богун» (УСК «Богун»). І хоча це товариство досить відоме у Бродах, однак історія його творення та діяльності ще потребує ґрунтовного дослідження. Витоки створення УСК «Богун» сягають 1925 р. В тому році, у символічний для українців Галичини день – 1 листопада – група ініціативних і поважних людей міста Броди, а в основному це колишні старшини й підстаршини українських армій періоду 1917-1921 рр., урядовці УНР та ЗУНР, які на той час проживали чи працювали у Бродах, а також кілька активних молодих людей  підписали статут майбутнього товариства. Ініціативну групу очолював суддя Гнат Панас, заступник комісара Брідського повіту в період ЗУНР. 18 лютого 1926 р. цей же актив подав клопотання до воєводського уряду в Тернополі з проханням прийняти статут і зареєструвати товариство. Однак отримали відмову. Формальним приводом стало те, як випливає з пояснення воєводства, що товариство згідно зі статутом є неполітичним, а вживання у назві слова «український» надає товариству політичного характеру. Не погоджуючись з висновком воєводських чиновників, організатори УСК «Богун» подали скаргу до Міністерства внутрішніх справ Польської держави. Заборону на заснування Українського Спортового Клюбу «Богун» було скасовано, проте лист з офіційним підтвердженням надійшов лише 10 травня 1929 р. І тільки після цього – 28 травня 1929 р. статут товариства і сама організація були зареєстровані. Як зазначалося в установчому документі: «Метою Клюбу є плекання і піднесення фізичної  і духової культури так молоді як і цілого громадянства, а саме: розбуджування у всіх верствах громадянства замилування до всіх галузів спорту (як руханка, змагання, гри товариські, їзда кінно, на колесі, прогульки, плавання, танці), а також  музики, співу і пр., плекання в молоді товариського духа і удержування зносин з иншими подібними клюбами і товариствами».

З початку 1930-х років УСК «Богун» розгорнув активну діяльність. Однак для повноцінної праці бракувало власного спортивного майдану. Проблему вдалося вирішити у 1933 р. шляхом винаймання в громади Старих Бродів ділянки площею близько 2 моргів в урочищі Липки. За іншими даними – спогадами Адріяна Блюя – ділянка була викуплена. Після проведення необхідних робіт з вирівнювання площі та встановлення огорожі вартістю 900 злотих спортивний майдан (стадіон) був готовий для проведення різного роду змагань та заходів.

Значною мірою успішний розвиток товариства був пов’язаний з активним проводом (управою). Багатолітнім керівником УСК «Богун» в Бродах був один з визначних громадських діячів Брідщини, відомий кооператор, директор Повітового Союзу Кооператив Юрко Чубатий.  Його заступницею була Марія Жолнірчук – голова філії Товариства «Просвіта»(1933-1939),  активна діячка «Союзу Українок», «Рідної школи».

В товаристві найбільш дієвою була секція копаного м’яча (футболу), яка майже кожного року здобувала перші місця поміж команд Бродів. Частими були футбольні зустрічі між командами УСК «Богун» (Броди) та СТ «Україна» (Львів). Розвивалися також інші спортивні напрямки.

Наглядним прикладом успішної діяльності спортивного товариства для жителів та гостей Брідського повіту стала організація та проведення Дня Українського Спортовця у Бродах. Вперше інформацію про плановане свято було надруковано у часописі «Брідські вісті» від 1 липня 1937 р. Зокрема під заголовком «Комунікат» (повідомлення – В.С.) значилося:

«Український Спортовий Клюб «Богун» в Бродах подає до відома, що зпочатком серпня 1937. р. орґанізує в Бродах Перше Повітове Спортове Свято п. н. «День Українського Спортовця».

Проситься всі спортові Товариства брідського повіту приготовити своїх змагунів до участи в цьому святі.

Для орієнтації подається, що в програму ввійдуть слідуючі конкуренції:

  1. Легкоатлєтика: біги 100 м. 400 м. і 2000 м. навпростець, скоки удовжінь і угору, куля, диск, ратище;
  2. Спортові гри: копаний мяч і відбиванка;
  3. Перегони наколисників 30 км.

За здобуття перших місць будуть роздані цінні нагороди й дипльоми.

Вже заздалегідь просимо зголошувати, котрі Товариства задумують взяти участь в «Дні Українського Спортовця», як рівнож які конкуренції приготовляють.

За Виділ У.С.К. «Богун» в Бродах: Юрій Чубатий, голова. – Др. Осип Сось, секретар».

 

А вже 1 серпня 1937 р. в повітовому часописі було вміщено нове оголошення з конкретною датою спортивного свята:

«Позір!
Вже дня 8. серпня ц. р. о год. 14-тій відбудеться в Бродах величавий Спортовий День п. н. «День Українського Спортовця»!
Докажім своєю масовою участю, що належно розуміємо велике значіння спорту для кожної Нації а зокрема для нас українців.
Подробиці в афішах!».

 

Однак через певні причини саме свято відбулося 15 серпня 1937 р. У часописі «Брідські вісті» за 1 вересня  було вміщено опис свята та світлину «Учасників наколесних змагань у Дні Українського Спортовця». Із замітки дізнаємося, що у програму свята увійшли такі види спорту як: перегони наколесників (велосипедні змагання), легка атлетика, відбиванка (волейбол) чоловічих і жіночих команд, змагання копаного м’яча (футбол). Короткий репортаж про перебіг свята та результати змагань подаємо словами учасника, надрукованими в повітовому часописі:

«Імпрезу розпочато в год. 14:30, перегонами наколесників на трасі Броди – Ясенів (30 км.). До старту стануло 9 змагунів, до мети прибуло 8. Перше місце осягнув Івасюта Михайло (Суходоли) в часі 1.1’05’’ (золочена медаля). Друге місце Фединишин А. (Чехи) в час 1.1’5’’(посріблена медаля). Третє місце Стефанівський Петро 1.6’46’’. Перегонам із великим зацікавленням приглядалося богато людей в Старих Бродах, Суходолах і Ясенові, куди переїздили наколесники.

Рівночасно на площі У.С.К. «Богун» відбувалися легкоатлєтичні змагання; біги 100 м, 400 м, скок в гору, в довжінь, мет кулею, диском і ратищем. Перші місця здобули – 100 метр. – Лящук Ярослав в часі 11’6’’ (позолочена медаля); Чайківський Дмитро. 11’10’’ (посріблена медаля); Гаврилюк 12’40’’; 400 м, Гаврилюк 1’8’’, Лящук Ярослав 1’10’’, Шаталов 1’11’’.

Скок в гору – Крохмаль 161 cm. (золочена медаля), Несторович 156 cm. Заяць 155 cm. (посріблена медаля).

Скок у довжінь – Лящук Ярослав 5,25 м. (золочена медаля); Несторович 5,19 м. (посріблена медаля); Кохманський 4,76 м.

В змаганнях жін. відбиванки взяли участь тільки дві дружині, а саме С.Т. «Сокіл» – Олесько і У.С.К. «Богун» – Броди. – Побідив «Богун».

До мужеської відбиванки стануло дружини «Сокіл» – Олесько, У.С.К. «Комета» – Радивилів – «Пониква», У.С.К. «Богун» – Броди. В фіналі побідив «Поникву» У.С.К «Богун» на пункти 25 : 23.

Змаганнями копаного мяча між УСК «Комета» – Радивилів а УСК «Богун» – Броди, – які виграла «Комета»2 : 1 «День Українського Спортовця» закінчено».

Спортивне свято 1937 року мало значний резонанс серед українського громадянства. Попри певні організаційні недоліки, День Українського Спортовця в Бродах сприяв популяризації та поширення спорту на теренах краю. Це свято мало позитивний вплив на морально-патріотичне виховання молоді, заохочувало до фізичного розвитку, участі в змаганнях, формувало національну свідомість українців.

З приходом у 1939 р. більшовиків діяльність УСК «Богун», як і всіх національно-патріотичних товариств, припинилася. Товариство було частково відновлено в період німецької окупації, але систематична діяльність не проводилася, оскільки йшла війна і багатьох членів не було на місці. І у 1943 р. УСК «Богун» остаточно припинив свою діяльність.

Із відродженням Української держави на початку 1990-х рр. спортивний бренд минулого Бродів було відновлено – правда, у назві футбольного клубу «Богун». Історичні джерела і старожили зберегли імена колишніх спортсменів УСК «Богун» і пам’ять про величаве спортивне свято 1937 р. у Бродах.

Цьогоріч минає 85 років з часу проведення першого Дня Українського Спортовця в Бродах. В пам’ять про цю непересічну подію за ініціативи любителя і популяризатора спорту, віце-президента Бродівського волейбольно-спортивного клубу «Єдність» Віталія Легчиліна та при організаційній підтримці Бродівської міської ради у нашому місті в неділю 14 серпня 2022 р. на стадіоні «Ювілейний» відбудеться День Українського Спортовця. Особливістю свята є те, що воно проходитиме за програмою 1937 року та на підтримку Збройних Сил України.

 

Підготував Василь Стрільчук

Серпень 14, 2022 in Брідщина, Місто Коментарі (0)

Творча палітра «Школи різьбярства» рідному місту

З нагоди Дня Конституції України керівник «Школи різьбярства», що діє при Бродівському педагогічному коледжі імені Маркіяна Шашкевича, Ігор Ошурко подарував декілька знакових виробів учнів цього мистецького осередку та її керівника у фонди Бродівського історико-краєзнавчого музею.  Символічним є те, що саме цього року виповнюється 35 років «Школи різьбярства», заснованої і провадженої Ігорем Степановичем, а також 25 років першого випуску групи студентів, керівником якої він був.

«Школа різьбярства» за час свого існування вже стала певним символом міста Броди і громади, вироби її учнів експонувалися у різних куточках України і за кордоном. Подаровані предмети, розміщені на виставці, в майбутньому стануть окремим розділом музейної експозиції та презентуватимуть народні ремесла нашого краю для гостей міста і громади.

Сьогодні випускники Бродівського педагогічного коледжу імені Маркіяна Шашкевича, який діє у місті Броди вже 77 років, захищають наші права і свободи на освітньому, науковому, культурному, трудовому та військовому фронтах. А коледж очікує на поповнення вступниками, майбутніми талановитими педагогами.

Липень 1, 2022 in Брідщина, Місто, Музей Коментарі (0)

Токсичне сусідство, або Одіссея Петра Рип’янського з Гаїв Дітковецьких

Брідщина з кінця XVIII ст. і до 1918 р. була прикордонням Австрійської (з 1867 р. Австро-Угорської) та Російської імперій. На ці часові рамки припадає не лише дія привілею вільного торгового міста Броди (1779-1880), про що написано вже чимало статей, розвідок і навіть ґрунтовних досліджень. Це є також період «тіснішого знайомства» мешканців нашого краю з Російською імперією, її законами, порядками (в тому числі й негласними), підданими, бюрократичним апаратом та іншим. Прикордонне розташування дуже сильно впливало на соціально-економічне та політичне життя краю, його мешканців. Ось одна з багатьох історій, які траплялися колись в нашому краї – на давньому австро-російському пограниччі. Ця бувальщина могла б бути основою для сюжету одного з творів нашого земляка Йозефа Рота (1894-1939), який дуже любив описувати це прикордоння та різні події, що тут відбувалися.

Пригода трапилася влітку 1903 року з мешканцем недалекого від Бродів села Гаї Дітковецькі, що знаходилося при самому австро-російському кордоні, Петром Рип’янським. Він був власником мисливської рушниці, яку хотів продати. Як покупець зголосився до нього його кум Андрій Бохенек з Гаїв Лев’ятинських, розташованих по іншу сторону кордону, на російській території. Бохенек запропонував продавцю два рублі за рушницю, на що той згодився. Рип’янський мав отримати гроші через тиждень, тоді й рушниця мала перейти у власність покупця. Під час угоди був присутній російський солдат Саніков, який уважно слідкував за перебігом процесу купівлі-продажу. Через тиждень російський солдат, втаємничений у цю справу, прибув до Рип’янського, ніби від Бохенека, і сказав, щоб той взяв рушницю і приніс покупцеві, за що одразу мав би отримати гроші. Не підозрюючи нічого поганого, Рип’янський послухав об’їжджчика (так називали російських прикордонників, від «об’їжджчик» – той, хто об’їжджає певну територію, ділянку, охороняє її) і в його товаристві відправився до місця, від якого до пограничного стовпа віддаляло їх кроків чотири.  В цій хвилі Саніков зняв з плечей карабін і завдав Рип’янському кілька сильних ударів, що той аж упав на землю, забризканий кров’ю. За допомогою інших солдатів, які прибігли йому на допомогу, Саніков переніс його на російську сторону. Там один із російських прикордонників всівся Рип’янському на груди, інший зараз же скочив у жито і приніс звідти сховану пляшку горілки, яку поклав біля селянина. Таким чином вони мали намір сфабрикувати затримання селянина за контрабанду горілки з Австрії до Росії. Тим часом Рип’янський, прийшовши трохи до тями, побачивши, до чого йде справа, зібравшись зі силами, скинув з себе солдата Андрєєва-Юдкіна, який сидів на грудях, і утік від своїх мучителів та перебіг на австрійську сторону. Але росіяни повторно схопили свою жертву, незважаючи на те, що вдруге порушили кордон і викрали громадянина іншої держави. Численними ударами прикордонники позбавили притомності селянина й перенесли його до «Веселого посту», де перебували російські офіцери. Цей пункт пропуску був розташований неподалік Гаїв Лев’ятинських. Пролежавши на землі всю ніч, Петро Рип’янський зранку прийшов до тями і набрався трохи сил, щоб у супроводі патруля з кількох об’їжджчиків зміг приплентатися до Радивилова. Тут слідчий суддя заявив йому, що він є обвинувачений у контрабанді й через те його відправляють в тюрму до Кременця. Даремно просив житель с. Гаї Дітковецькі про помилування, посилаючись на втрату сил, спричинену нелюдськими побоями. Марно він покликався на висновок лікаря, який обстежував його стан. Наказали йти і поволокли його далі. Після п’яти місяців слідчої тюрми в Кременці Рип’янського було доставлено до Луцька, де він постав перед військовим судом, який виніс вирок – півтора року ув’язнення. З того часу для нещасного в’язня розпочалася нова одіссея. З луцької тюрми його потягом перевезли у Радивилів, звідти до Дубна, а далі до Рівного, Одеси, Миколаєва. Через три місяці Рип’янського доставили до Москви, а після кількох днів перевезли до Володимира-Волинського, де його нарешті звільнили. Як зазначали в тогочасній пресі, «Ці поневіряння бідного селянина по різних в’язницях – це загадка, над розв’язанням якої ломлять голову навіть російські чиновники. Можливо, вважали, що жертві набридне життя і він сам собі його вкоротить».

Звільнений Петро Рип’янський вирішив добитися справедливості й подати скаргу на Санікова, Юдкіна та їхніх поплічників. Однак, як написав журналіст, котрий висвітлив (зі слів потерпілого) ці поневіряння селянина з Гаїв Дітковецьких, «здається, що його лист, як то зазвичай відбувається в подібних випадках, скерують на Бердичів*».

 

* Фразеологізм «писати на Бердичів» використовується у випадку, коли листи не доходять до адресатів, тобто «писати в нікуди», «не отримати відповіді».

 

Підготував Василь Стрільчук

На фото російський прикордонний пост неподалік с. Клекотів на Брідщині, 1904 р.

 

Квітень 7, 2022 in Брідщина Коментарі (0)

Екскурсії містом Броди у квітні 2022 р.

Комунальна установа

«Бродівський історико-краєзнавчий музей» Бродівської міської ради

запрошує на екскурсії містом

 

Упродовж квітня 2022 р. працівники музею проводять безкоштовні екскурсії містом Броди для гостей, які волею обставин опинилися у місті Броди і Бродівській громаді.

Перелік екскурсій:

  1. Загальна оглядова екскурсія містом
  2. Бродівський замок
  3. Містичні історії Бродів
  4. Міське корзо – вулиця Золота.
  5. Архітектурний ансамбль вулиці Коцюбинського.
  6. Інше за попереднім узгодженням.

 

Записатися на екскурсії містом можна
заповнивши контактну форму

або звернутися до Бродівського історико-краєзнавчого музею (м. Броди, майдан Свободи,5).

 

Екскурсії проводитимуться з наповненням груп 10-15 осіб із дотриманням умов  воєнного часу.

Квітень 7, 2022 in Місто, Музей Коментарі (0)