Новини

«Тут все йде своєю чергою»: Суходоли на листівці Першої світової війни

Цікавий артефакт з минулого нашого краю надійшов у фонди Бродівського історико-краєзнавчого музею перед Великоднем. Це поштова картка часів Першої світової війни із зображенням мисливського будиночка у с. Суходоли на Брідщині та коротким листом солдата німецької армії на звороті. Цей нині вже музейний предмет потрапив у наші фонди завдяки фінансовому сприянню нашого земляка, відомого лікаря Василя Матвіїва. До його придбання і доставки в Броди долучилися наші волонтери пан Микола Ковальчук та Марія Стрільчук. Щира подяка доброчинцям.

На лицьовій стороні поштівки – зображення сільського краєвиду з хатами під стріхами та сільською вулицею, обсадженою деревами. Підпис на поштівці зазначає, що це є суходільський мисливський будинок. Про те, що тут зображені наші Суходоли, свідчить ряд фактів. Брідщина довгий час знаходилася на лінії фронту Першої світової війни і на кінець 1917 р. фронт знову відкотився до австро-російського кордону. Військові кореспонденти, фотографи, люди, які відповідали за ідеологічну роботу, об’їжджали позиції вояків, робили світлини, з яких згодом друкували видові листівки. Незабаром ці поштівки потрапляли до вояків, що стояли на позиціях в даній місцевості. Таким чином військові надсилали картки з краєвидами, де вони служили, своїм рідним. У фондах нашого музею є ще дві подібних листівки із села Ражнів (подарунок Василя Дерка) та Ковпин Ставок. В інтернеті зустрічаються також поштівки з краєвидами сусідніх від Суходолів сіл – Голосковичі, Барчин, є декілька видів с. Заболотці, а також окрема серія із зображеннями позицій на річці Бовдурці та у с. Бовдури. Все це вказує на поширену практику документування та розповсюдження краєвидів прифронтової зони.

Внизу на білому полі лицьової сторони листівки, під зображенням зазначено коротку адресу відправника відкритки: «Abs: Ldstm. G. Heyer. Ldw. Jnf. Rgt. 12. Stab.» – «Відправник: Ландштурман Ґ. Гаєр, 12-ий піхотний полк ландверу, Штаб». Військове маркування вказує на приналежність полку до німецької армії (союзники Австро-Угорщини в складі коаліції Центральних держав), відділи якої тримали позиції західніше та південніше Бродів.

12-ий піхотний полк ландверу входив до складу 15-ої піхотної дивізії ландверу, яка брала участь в окопній війні західніше Бродів (01.04.1917 – 07.12.1917). З 7 по 17 грудня 1917 р. на цій ділянці тривало припинення вогню, а після настало перемир’я, що тривало до 18 лютого 1918 р. У той період, 13.01.1918 р., і був написаний лист Ґуставом Гаєром. Можливо, саме в мисливському будинку в с. Суходоли, що на зображенні, і містився штаб 12-го  полку, де служив автор листа.

На звороті поштівки – друкований напис: «Польова пошта» та штамп солдатської польової пошти із позначкою «Штаб 12-го  піхотного полку ландверу». Справа вказано одержувача: Родина Беліц, Берлін-Розенталь, Нідерштрассе № 9.

Зміст самого листа допомогли нам розібрати відвідувачка нашого музею пані Йоганна та її приятель Гюнтер, за що їм велика подяка.

«Галичина, 13 січня 1918 року

Любі друзі з Беліцгофу!

Ну як ви провели Новий рік? Сподіваюся, батько здоровим перейшов у новий рік, бо здоров’я – це найбільше багатство. Тут все йде своєю чергою. Росіяни сьогодні мають Новий рік, тож хотіли дістати алкоголю, але продаж шнапсу заборонено. Щирі вітання до здорової зустрічі. Ґустав».

Отже, як бачимо з листа, солдат резерву Ґустав звертається до своїх друзів, родини Беліц, які мешкають в фамільному маєтку Беліцгоф. Після запитання про зустріч Нового року, він цікавиться здоров’ям батька, зазначаючи відому істину, що здоров’я – це найбільший скарб. Окреслюючи своє повсякденне життя на фронті, він пише, що тут йде все своєю чергою. У той час на фронті тривало тимчасове перемир’я. А написати про будь-які деталі йому б не дозволила військова цензура, не пропустивши цей лист. Згадуючи росіян, автор міг мати й на увазі місцеве населення – українців, які в ніч з 13 на 14 січня святкували за юліанським календарем Новий рік. Хоча тут могла бути мова й про самих росіян, адже на той час відомим явищем на фронтах було братання солдатів ворогуючих армій, які втомилися внаслідок тривалої війни. Іноді вони приходили в гості один до одного, торгували між собою. Таким чином Ґустав міг бути проінформованим про те, що відбувається по той бік фронту. Згадка автора про бажання придбати алкоголь й існуюча заборона на це відображає суворі порядки воєнного часу. Лист закінчується типовим прощанням з побажанням зустрічі в доброму здоров’ї.

Це послання більш як 100-річої давності дає певне уявлення про повсякденне життя солдата-резервіста на Східному фронті під час Першої світової війни. А сама поштівка є цінним візуальним джерелом з історії нашого краю, зокрема с. Суходоли.

Якщо у Вас є поштівки із зображенням Брідщини чи фото – надсилайте нам. Адже навіть з коротких повідомлень чи речень можна відчитати історію.

Підготував Василь Стрільчук

Травень 18, 2025 in Брідщина, Музей Коментарі (0)

З Бродів до Відня за 2 дні: історія однієї поштової картки ХІХ століття

Напередодні Великодня Бродівський історико-краєзнавчий музей отримав низку цінних подарунків. Серед нових надходжень – поштова картка, відправлена з міста Броди ще в 1884 році.

Цей цікавий експонат подарувало музею подружжя Вольфганга та Галини Фаренгольц, попередньо придбавши річ на інтернет-аукціоні. Поштова листівка є важливим джерелом для дослідження історії нашого міста та має безпосередній зв’язок із відомим польським книговидавцем, громадським діячем, почесним громадянином Бродів – Феліксом Вестом (1846–1946). Він був власником книгарні та друкарні на вулиці Золотій, 17 (нині Золота, 11) у Бродах наприкінці ХІХ ст. і до 1939 р.

Розшифровку старонімецького почерку здійснили відвідувачка нашого музею пані Йоганна та її друг із Відня. За це їм щира подяка!

Картку було надіслано на адресу фірми «Родер Баус і компанія», що займалась торгівлею папером і товарами для мистецтва та знаходилася за  адресою: м.Відень, IV-й район, вулиця Гауптштрасе, 51. IV-й район столиці Австро-Угорщини носив назву Віден і його головною вулицею була Віднер Гауптштрасе (Wiedner Hauptstrasse) – жвава комерційна артерія району, де зосереджувалося багато торговельних фірм. Вдалось знайти згадку про компанію «Густав Родер і Ко», що діяла за тією ж адресою й спеціалізувалась на торгівлі папером[1]. Ймовірно, один із її керівників особисто знав Фелікса Веста.

На адресній стороні документа видно поштовий штемпель з написом «Відень», з датою 26 квітня 1884 року. А знизу – у лівому кутку – кругла печатка з написом: «Книгарня Розенгейма / Фелікс Вест / Броди». Засновником цього книжково-видавничого підприємства у Бродах був Ян Розенгейм із Самбора. Саме в нього Фелікс Вест навчався ремеслу, а згодом став його зятем і правонаступником справи. Як відомо з дослідження Д. Куся, підприємство носило назву, зазначену на відбитку, у період з 01.01.1882 до 01.01.1886 р.[2]

На текстовій стороні кореспонденційної картки міститься сам текст листа, з позначкою місця і дати відправлення: Броди, 24 квітня 1884 року. Нижче подаємо його зміст:

«Прохання надіслати поштою з післяплатою суму:

24 касети № 17 50/50 пряжа 165/HH і 45

D. M. N. P. R. S. T. W.

 2   4   2   2   4  4  2   2

Пан Петруссі, який ще 18-го цього місяця повідомив про свій приїзд – до сьогодні не з’явився!

З повагою
Фелікс Вест»

Щодо розуміння суті повідомлення, то можемо припустити, що Фелікс Вест надіслав замовлення на 24 «касети» – ймовірно, котушки з нитками, які могли використовуватись у палітурному виробництві. Латинські літери і цифри, очевидно, означають маркування товару. Оскільки обіцяний кур’єр Петруссі не прибув, Вест вирішив не зволікати й звернувся до постачальника напряму.

Цей невеликий клаптик картону з простим листом несе в собі цілий пласт історії: про підприємливість, торгівельні зв’язки та логістику, друкарську справу у Бродах кінця XIX століття. Місто, як «східні ворота Австро-Угорщини», було набагато ближчим до столиці ніж могло здаватися. Кореспонденційна картка за два дні дійшла з пошти у м. Броди до поштового відділення IV району Відня.

Завдяки меценатам, у музеї тепер зберігається лист із підписом Фелікса Веста – живий слід доби та людини. Цей музейний предмет – не просто листівка, це дотик до епохи, коли Броди були важливою ланкою у великій європейській мережі книжкової, торговельної та культурної комунікації.

Дякуємо меценатам за дарунок і внесок у збереження нашої історії!

Підготував Василь Стрільчук

[1] Verzeichniss der Mitglieder des Gremiums der Wiener Kaufmannschaft : nach dem Stande vom Monate August 1881. Wien, 1881. P. 65.

[2] Kuś D. Feliks West księgarz-wydawca 1846-1946. Warszawa – Wrocław, 1988. S. 40.

Квітень 21, 2025 in Місто, Музей Коментарі (0)

Могила видатного українського правника на міському цвинтарі в Бродах

Щороку 18 квітня світова спільнота відзначає Міжнародний день пам’яток і визначних місць, а в нашій країні – День пам’яток історії та культури. Цей день покликаний привернути увагу до збереження культурної спадщини, яка формує нашу колективну пам’ять та ідентичність. Сьогодні згадуємо не лише про величні архітектурні споруди чи знамениті пам’ятки, а й про менш помітні, проте не менш значущі сліди минулого. У цій публікації хотів би звернути увагу на стару частину Бродівського міського цвинтаря, який є мовчазним літописом нашого міста вже майже чверть тисячоліття. Однак, на превеликий жаль, ця унікальна пам’ятка в силу різних обставин інтенсивно руйнується та перебуває поза увагою місцевих мешканців і гостей міста.

Значна частина поховань старого цвинтаря досі залишається малодослідженою, хоча серед похованих тут осіб є такі, чиї імена свого часу були відомі не лише у Бродах, але й на теренах Галичини та за її межами. Могили міського некрополя є важливим джерелом для вивчення соціальної, культурної та політичної історії краю. Адже кожен надгробок – це сторінка з минулого, написана людською долею: іноді тихою й непримітною, іноді драматичною, а часом – героїчною. Актуальність збереження таких місць посилюється в контексті сучасних подій, оскільки на іншій частині міського цвинтаря формується Меморіал Героїв новітньої війни, в якій Україна виборює свою свободу і суб’єктність у жорсткому протистоянні з агресором. Минуле та сучасне тут співіснують поруч – і це спонукає нас не лише пам’ятати, а й свідомо берегти спадщину і тяглість великої історії нашого краю й народу.

Одним із прикладів забутої спадщини міського некрополя Бродів є могила українського адвоката, громадського діяча, педагога, доктора Івана Кміцикевича (1873–1933). Він похований у родинному гробівці разом з батьком Костянтином Кміцикевичем (1835–1916), який був урядником в Бродах. Пам’ятник на їхній могилі був виготовлений з граніту у вигляді обеліска, встановленого на прямокутному п’єдесталі. Монумент зазнав пошкоджень вже після Другої світової війни: був постріляний більшовицькими солдатами, які вправлялися в стрільбах на старих пам’ятниках міського цвинтаря.

Іван Кміцикевич народився 27 січня 1873 року. Ще під час навчання на правничих студіях відзначився як «солідний та пильний студент». Проходив практику в канцелярії визначного українського адвоката доктора Тадея Соловія у Львові, яка вважалася однією з кращих у місті, а її послугами користувалися виключно заможні особи. Доктор Т. Соловій був дорадником і синдиком (уповноваженим представником) Митрополичої консисторії у Львові, користувався великою довірою і повагою митрополита Андрея Шептицького, а також був засновником Земельного Банку Іпотечного у Львові. Отримавши такий багатий професійний досвід, у 1905 року Іван Кміцикевич розпочав самостійну адвокатську практику у Львові. Як адвокат, займався майже виключно сферою цивільного права. Його канцелярія стала однією з провідних у цій царині. Із заснуванням Земельного Банку Гіпотечного у Львові (1910)  став його синдиком та був ним до останніх днів свого життя, маючи повну довіру управи банку. Входив до Наглядової ради Земельного банку.

У період Західноукраїнської Народної Республіки адвокат працював у Державному Секретаріаті Торгівлі, спершу у Львові, згодом у Станиславові (листопад 1918 – травень 1919). У липні 1921 р. Іван Кміцикевич взяв участь у заснуванні Таємного українського університету у Львові, де викладав цивільне право та був головою екзаменаційної комісії.

Іван Кміцикевич активно долучився до професійної організації правників. Він був співзасновником Союзу українських адвокатів. Входив до контрольно-ревізійної комісії. Ця організація делегувала його членом Дисциплінарного Суду Львівської адвокатської палати, а згодом до Ради цієї палати. Його двічі обирали секретарем Львівської адвокатської палати, і це був перший українець, який входив до президії цієї інституції. Перебуваючи на цих посадах, діяч «гідно і солідарно» відстоював інтереси українських адвокатів. Він користувався повагою і авторитетом усіх членів Ради.

Український правник був високоморальною, скромною і глибоко відданою своїй справі людиною. Його відзначали за чесність, професіоналізм і громадську позицію. Ім’я та прізвище Івана Кміцикевича можна знайти у багатьох львівських часописах серед жертводавців на різні національні цілі.

Помер відомий український адвокат раптово 29 грудня 1933 року у Львові, на 61-му році життя. Його тіло перевезли до м. Броди та поховали у родинному гробівці поруч з батьком. Прощальну промову на цвинтарі в Бродах виголосив відомий брідський адвокат, меценат і громадсько-політичний діяч доктор Теодор Жолнірчук.

Призабута могила доктора Івана Кміцикевича – це лише один із багатьох невеликих, але важливих фрагментів нашої історії. Саме з таких частинок складається велика і багатогранна спадщина нашого народу, України, і саме вони формують нашу національну пам’ять.

Література

  1. Життя і право. Вістник теорії і практики. Львів, 1934. Березень. Ч.1(28). Рік VII. С.37.
  2. Ювілейний альманах Союзу українських адвокатів у Львові / Акад. адвокатури України, ЛНУ ім. І. Франка, Юрид. ф-т; упоряд. М. Й. Петрів. Київ : Юстініан, 2014. 320 с.

Підготував Василь Стрільчук

Квітень 18, 2025 in Місто Коментарі (0)

Забутий спадкоємець: у Бродах руйнується могила сина Михайла Вербицького

(до 210 річниці від дня народження автора музики державного Гімну «Ще не вмерла Україна»)

Днями відзначали 210 річницю від дня народження о. Михайла Вербицького – автора музики державного Гімну України. Однак мало хто знає, що у місті Броди збереглася могила його сина Івана і невістки Емілії. Саме 7 березня минає 135 років з часу смерті Івана Вербицького (1839–1890) – професора цісарсько-королівської гімназії у м. Броди.

Запис в метричній книзі м. Броди про смерть Івана Вербицького (Джерело ЦДІАЛ України)

Запис в метричній книзі м. Броди про смерть Івана Вербицького (Джерело: ЦДІАЛ України)

Як зазначено в посмертній згадці, опублікованій в щорічному звіті гімназії за 1890 р., Іван Вербицький народився у Львові. Навчався у гімназіях Перемишля і Ряшева, а відтак на філософському факультеті Львівського університету.  У 1864 р. він отримав призначення асистента вчителя в цісарсько-королівській гімназії у Бережанах. Через два роки його перевели до Перемишля, а у 1867 р. знову направлений до Бережанської гімназії. У 1873 р. Крайова шкільна рада призначила його на посаду учителя ц.-к. гімназії у м. Броди, де він працював до самої смерті.

Повідомлення про смерть професора Івана Вербицького з короткими іограічними даними. Щоічний звіт дирекції ц.-к. гімназії ім. кронпринца Рудольфа у Бродах

Повідомлення про смерть професора Івана Вербицького з короткими біограічними даними зі Щорічного звіту дирекції ц.-к. гімназії ім. кронпринца Рудольфа у Бродах за 1890 р.

Іван Вербицький був викладачем історії, географії, вів додатковий курс краєзнавства (регіональної історії). Помер 7 березня 1890 р. від пневмонії та був похований 10 березня на міському цвинтарі м. Броди.

Повне висвітлення життєпису Івана Вербицького ще потребує подальших досліджень. В його біографії чимало суперечностей і білих плям. В Інтернеті можна зустріти непідтверджену згадку про те, що він був директором гімназії у Бродах, є відомості про 4 дітей подружжя Вербицьких (Ольгу, Герміну, Емілію, Ярослава). У Вікіпедії згадано, що дочка Ольга померла у віці 14 років, можливо, від того, що з’їла свіжовипечений хліб та редиску, і була похована у Бродах (могила на даний час не виявлена, можливо, знаходиться біля поховань батьків). Про сина Ярослава (внука композитора) написала Наталя Косиняк, молодший науковий співробітник відділу наукових досліджень музичних творів та фотодокументів Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів ЛННБ України ім. В. Стефаника у своїй статті «Невідомі рукописи музичних творів Михайла Вербицького (із фондів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника)». «Вербицький Ярослав Іванович — внук композитора Михайла Вербицького. Народився 21.12.1872 р. у Бродах. Його батько Іван був директором Бродівської німецької гімназії. Закінчив спочатку цю гімназію, згодом два університети. Знав сім мов. Одружився з італійкою, донькою Карло Бенноні. Її бабця, Франціска Альгай Люстен, була угорською принцесою французького походження. Ярослав Іванович Вербицький помер на 81 році життя, похований 08.09.1953 р. на Личаківському цвинтарі».

 

Попри різні лихоліття і руйнації могила сина Великого Українця збереглася, хоча стан її досить печальний. Напис майже втрачений, читаються лише окремі букви прізвища, написаного польською  мовою (дружина, що померла 16 років пізніше, була полькою за походженням). На щастя, поруч збереглася в значно кращому стані могила жінки Івана – Емілії з Ярошевських Вербицької (1841–1906).

Знищений напис на пам'ятнику Івана Вербицького

Знищений напис на пам’ятнику Івана Вербицького

Пам’ятники подружжя Вербицьких виготовлені у формі обелісків, що стоять на п’єдесталах. Монумент на могилі Івана виконаний з каменю пісковика, правдоподібно, місцевого походження, він встановлений раніше й зазнав ерозії, внаслідок чого літери майже стерлися і погано читаються. Цікаво, що напис на пам’ятнику вибитий із західної сторони (зі спини), як зазвичай буває на похованнях священників. На могилі Емілії обеліск зроблений з теребовлянського каменю. Він зберігся краще. Проте на самому написі з’явилися колонії лишайників, які руйнують камінь. Проблемними є фундаменти надгробків, вимурувані з цегли, яка внаслідок потрапляння вологи і під вагою обелісків потріскала.

Колонія лишайників, що утворилася на пам'ятнику Емілії Вербицької

Колонія лишайників, що утворилася на пам’ятнику Емілії Вербицької

 

Стан фундаментів пам'ятників на могилі Івана та Емілії Вербицьких

Стан фундаментів пам’ятників на могилах Вербицьких

Монументи на могилі сина і невістки автора музики державного гімну потребують якнайшвидшого порятунку і реставрації. Сподіваюся, що дана публікація приверне увагу небайдужих людей, які забажають докластися до збереження цієї маленької частини великої української історії. Важливо, щоб 2025 рік на Львівщині, проголошений роком Михайла Вербицького, став і роком збереження пам’яток, пов’язаних з його пам’яттю і родиною.

Вигляд могили Івана та Емілії Вербицьких, сина та невістки автора музики до державного Гімну України Михайла Вербицького

Вигляд могили Івана та Емілії Вербицьких, сина та невістки автора музики до державного Гімну України Михайла Вербицького

Матеріал підготував Василь Стрільчук

Березень 6, 2025 in Брідщина, Місто Коментарі (0)

Таємниця 200-літнього балкону на вулиці Золотій

Нещодавно на вулиці Золотій відкрилася одна дуже цікава історична деталь, яку, напевне, ніхто з жителів міста і не помітив. Хоча тут немає нічого дивного, адже поміж свіжими вивісками нових крамниць чи аптек з «ядучими» барвами клаптикових фасадів щораз важче помітити історичний шарм центральної міської пішохідної артерії, яка є обличчям Бродів історичних, занесених до Переліку історичних населених місць України та сучасного економічно-розвиненого містечка Золочівського району Львівської області.

Мова йде про один із давніх балконів старанно обшитих десятки років тому, ще в часи розвинутого соціалізму, пластиковим шифероподібним матеріалом. Цей найдовший кований балкон на вулиці Золотій вирішив упорядкувати молодий власник однієї з квартир другого поверху і зняв фрагмент цієї пластикової обшивки та виявив чудовий рослинний орнамент у вигляді віночка з якимось числами всередині (дивитись фото). Мова йде про будинок за адресою Золота, 4, який є пам’яткою архітектури місцевого значення з номером 1749-м. Часом спорудження будівлі, розміщеної на розі вулиці Золотої та Вірменської, дослідники вважають кін. XVII – поч. XVIII століття. На першій австрійській військовій карті Галичини і Володимирії (т. зв. «карта фон Міга», 1779-1783 р.) на місці сучасної споруди позначено забудову. Подібне бачимо і на плані міста Броди, виконаному лейтенантом Лейсі Луї де Жаном, який датують кін. XVIII ст. На кадастровому плані Бродів 1844 р. місцезнаходження об’єкта відповідає ділянці №802 з будинком №751, який належав Лейзеру Рехерту. Позначена мурована забудова збігається з планом сучасної будівлі. Кам’яницю на вулиці Золотій, 4 можна побачити на гравюрі Р. Зандера із зображенням середмістя Бродів після пожежі 1859 р. У 1880 р. власником будинку був Адольф Горовіц. Близький до сучасного вигляд будівля мала на початку ХХ ст., про що свідчать поштівки того часу.

Отже, на балконі бачимо наступні написи:

№ 751

Р 1825

A 578

З першим числом все зрозуміло і воно означає номер будинку, що повністю підтверджується архівними документами (кадастровою картою та Журналами обліку власників нерухомого майна). Друге число це рік “R[ok] 1825”, що  може свідчити про реконструкцію будівлі й встановлення цього чудового балкону. Щодо третього числа з літерою «А», то можна припустити, що це конскрипційний номер, який присвоювали нерухомому майну в період, коли наші землі ввійшли до складу Австрійської імперії. Ці номери використовували з 1772 р. і до другої половини ХІХ ст.

Попри те, в черговий раз стикаюся з таким цікавим збігом, деякі речі самі нагадують про себе і часом це виглядає дуже символічно. Цьогоріч цьому балкону виповнюється 200 років. Завданням громадян Бродів зберегти цей найбільший та унікальний балкон на вул. Золотій, який є свідком багатої історії нашого міста.

Василь Стрільчук

Автор допису висловлює щиру подяку небайдужому мешканцю нашого міста пану Владу, а також історикині архітектури пані Тетяні Казанцевій за консультацію.

Січень 17, 2025 in Місто Коментарі (0)