Нові поповнення музейної збірки про брідщан в діаспорі: Стефан Матвіїв (Велика Британія)

Напередодні свята Миколая музейні збірки поповнилися унікальними матеріалами про долю ще однієї брідської родини. Житель міста Броди пан Ярослав Матвіїв подарував до брідської скарбниці пам’яті фотоматеріали та документи з життя рідного дядька – Стефана Матвіїва (1924-2020), уродженця с. Черниця, та розповів про долю своєї родини. Згідно з розповіддю, молодий хлопець Стефан Матвіїв у роки Другої світової війни потрапив на роботу до Німеччини. Працював на стратегічному заводі. Внаслідок аварії на підприємстві над юнаком нависла загроза арешту. В той час відбувалося переформування дивізії «Галичина» і Стефан зголосився до цієї формації. А в рідному селі Черниця на Брідщині, з приходом більшовиків було заарештовано старшого брата Стефана – Миколу, якого підозрювали у зв’язках з УПА. У Молотовську область вивезли дружину і дочку Миколи та батьків Миколи та Стефана. У 1948 р. помер батько Іван. Брат Микола також не вернувся з Сибіру.

Життєвий шлях Стефана певною мірою був схожим до долі багатьох дивізійників: вишкіл; відправка на фронт, де вже не встиг повоювати, оскільки Друга світова війна завершувалася; здача дивізійників у полон до альянтів; табір для українських полонених в Ріміні. А згодом переїзд до Англії й важка праця на каменоломнях. Пізніше одружився з англійкою Мері. Проживав в місті Гаддерсфілд. Працював в компанії Бі-Бі-Сі, як технічний працівник. Брав активну участь в національному житті української громади в Англії: був членом Об’єднання бувших вояків-українців у Великобританії, Союзу українців у Великій Британії, учасником українських хорів, про що свідчать численні світлини. У спілкуванні з родиною часто розповідав про центр українського життя в Англії – Тарасівку. Від 1990 року і до початку 2000-х років відвідував Україну і свою родину. Був учасником ІІІ всесвітнього з’їзду брідщан у Бродах.

Серед подарованих паном Ярославом матеріалів є 20 світлин з життя Стефана Матвіїва; два примірники часопису «Українська думка», що виходив у Лондоні, за 1996 р.; Постанова Президії Головної Управи Об’єднання бувших вояків українців у Великій Британії від 1.10.1990 про присвоєння підстаршинського ранґу старшого десятника Стефанові Матвіїву.

Велика подяка за збережену пам’ять і дарунок для музею!

 

Василь Стрільчук,

директор музею

Запрошуємо долучитись до XV-ої науково-краєзнавчої конференції «Брідщина – край на межі Галичини й Волині»

Комунальна установа

«Бродівський історико-краєзнавчий музей»

Бродівської міської ради

запрошує взяти участь у XV-ій науково-краєзнавчій конференції

«Брідщина – край на межі Галичини й Волині»,

(24 травня 2024 р.)

 

Історична Брідщина – край, розташований на межі Галичини, Волині. Ця особливість позначилась на його історичному розвитку, культурі, традиціях, характері місцевого населення.

Конференція покликана представити нові наукові дослідження з історії міст і сіл Брідщини. Передбачається також висвітлення питань історії, культури та природознавства Галицько-Волинського пограниччя.

 Пропонується наступна тематика досліджень

  1. Музейна справа на Брідщині.

а) історія Бродівського історико-краєзнавчого музею;

б) музейні колекції, збірки, окремі предмети;

в) діячі музейної справи.

  1. Історія та краєзнавство.

а) археологічні дослідження;

б) суспільно-політичне та економічне життя краю;

в) видатні особистості;

г) культура (історичні пам’ятки, етнографія та фольклор Брідщини);

ґ) географія та природа краю;

д) повсякденне життя.

  1. Воєнна історія. Національно-визвольні змагання на теренах краю. Герої російсько-української війни.
  2. Джерелознавство, історіографія.

За матеріалами конференції планується видання наукового збірника. Статті та розвідки до збірника приймаються до 10 березня 2024 р.

 

 

Вимоги до матеріалів

  • Обсяг роботи 6-8 сторінок тексту (Текст у форматі RTF, шрифт Times New Roman, 12 кегль, міжрядковий інтервал 1,5. Поля: зліва – 2,5 см, справа – 2 см, зверху – 2 см, знизу – 2 см. Оформлення списку літератури та джерел (відповідно до ДСТУ 8302:2015) – 12 кегль, інтервал – 1).
  • Посилання на джерела та літературу в тексті у квадратних дужках: [1, с.12], відповідно до списку використаних джерел та літератури (Джерела та література), що розміщується за абеткою наприкінці тексту.
  • До тексту можна додати не більше 5 ілюстрацій у форматі JPEG, TIF (не менше 300 dpi) з підписами до них.
  • Роботи подаються в електронному вигляді на електронну адресу музею bikm@ukr.net.
  • Необхідно подати відомості про автора: ім’я та прізвище автора; науковий ступінь, вчене звання, посада, місце роботи, контактні дані для зворотного зв’язку (телефон, емейл).
  • Матеріали, які не відповідають зазначеним вимогам або раніше публікувалися чи були отримані після зазначеного терміну, до збірника не увійдуть.
  • Редколегія залишає за собою право відбирати та редагувати надіслані матеріали.

За довідками звертатись:

Комунальна установа «Бродівський історико-краєзнавчий музей»

Бродівської міської ради,

майдан Свободи, 5, м. Броди, Золочівський район, Львівська область, 80600

Тел. +38 (03266) 4-21-13

E-mail: bikm@ukr.net

https://www.facebook.com/bikmuseum

 

 

Оргкомітет

Отець Йосип Застирець

15 серпня виповнилося 150 років від дня народження отця Йосипа Застирця.  Народився він у 1873 році на хуторі Романці, поблизу с. Конюшків. Священник УГКЦ, письменник, краєзнавець, філософ, громадський та освітній діяч на теренах Галичини.

Його нащадки походили із литовсько-української родини Патрицьких, які були політично переслідуваними, тому один із його предків Грицько Патрицький поселився над річкою Стир та обрав собі прізвище Застирець. За переказами старожилів, Конецпольський чи Потоцький (точно не відомо) хотів дати кращу землю Грицьку, але він сказав: «Грицева воля остати над Стиром». Саме з предком о. Йосипа пов’язують історію заснування села Грицеволя на поч. ХVІІІ ст. Його син Ілля переселився на хутір Романці, де закріпився та провадив свою господарку.

Зокрема, серед спогадів є інформація про те, що родина Застирців мала у власності млин. Саме від Застирцевого млина отримала назву річка Застир, яка протікала повз нього. Дід Йосипа Василь мав богословську освіту, але не був висвячений на священника. На хуторі Романці він мав 115 моргів поля та лісу. Є ще одна історія пов’язана з млином Застирців. Місцеві пани вирішили позбавити їх млина й неодноразово велися збройні напади проти родини. Один із них трапився коли Йосипу було 7 років. Цей випадок настільки запам’ятався малому хлопчині, що він описав його у своїй поемі «Млин», використавши псевдонім Патрицький. Також серед дитячих спогадів яскраво закарбувалися розповіді селян про козацькі могили в с. Шнирів, запам’ятав пісню про Бондарівну тощо.

Великий вплив на формування світогляду Йосипа Застирця мала сім’я, яка була національно свідомою та користувалася неабиякою повагою серед місцевих селян. Він здобув початкову освіту в Бродівській гімназії. Саме в гімназії у нього відкрили дар до написання літературних творів. Після гімназії Й. Застирець вступив до богословської академії у Львові. Згодом висвятився на священника та мав парафії у Конюшкові, Берлині та Бережанах. У м. Бережани о. Йосип почав викладати у гімназії, де активно залучав українських дітей до здобуття освіти. Також за власний кошт оплачував навчання бідних дітей з Бродівського повіту. Зрозумівши важливість подальшого навчання він вступив до Львівського університету на філософський факультет, де слухав лекції з історії Михайла Грушевського.

Навчаючись в університеті у нього виникла ідея збудувати пам’ятник Маркіяну Шашкевичу на Білій горі в Підлиссі та перенести туди його тіло. Також на честь 100-ліття з дня народження М. Шашкевича перевидав альманах «Русалка Дністровая». Це видання «Русалки Дністрової» з дарчим автографом Й. Застирця та датою 10 березня 1910 р. зберігається у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника.

На початку Першої світової Застирця заарештувала російська окупаційна влада та ув’язнила у Бродах. З 1915 по 1917 рр. перебував у Відні, де став засновником і керівником української учительської семінарії. Поруч з цим займався науковою та громадською роботою. У 1915 р. Йосип Застирець захистив докторську дисертацію у Віденському університеті з філософії (праця «Beiträge zur Geschichte des Krimkriegs»). 26 листопада 1915 р. ним було висунуто кандидатуру «великого Провідника свого народу, міжнародного генія», «справді найвизначнішого письменника сучасної Європи» Івана Франка на здобуття нобелівської премії з літератури, акцентуючи увагу на політичних заслугах І. Франка.

Після повернення до Львова у листопаді 1917 р. о. Йосип Застирець поновив викладання історії, німецької мови та літератури у Львівській академічній гімназії, де працював до виходу на пенсію в листопаді 1929 року. Був головою читальні товариства «Просвіта» та гуртка «Рідна школа» у Львові. У період 1918-1919 рр. активний учасник листопадового чину в Галичині. З великим болем переживав поразку національно-визвольних змагань, але не здався та продовжив свою меценатську та видавничу діяльність. Добився дозволу на видання українського часопису «Рада», який був надрукований 31 серпня 1919 р. у Ставропігійській друкарні в Львові. Але не зважаючи на дозвіл, наклад журналу неодноразово було конфісковано, а Застирцю погрожували переведенням на периферію.

З ініціативи о. Йосипа Застирця було збудовано ряд пам’яток: на горі Могила біля Накваші було поставлено пам’ятник св. Володимиру з надписом: «Народе! З могил встане воля, всміхнеться доля. Дай це Боже!»; збудовано церкву в Тетильківцях; встановлено пам’ятні знаки в Звиженю та Шишківцях. Займався активно видавничою діяльністю, за його підготовки було видано збірку декількох тисяч народних пісень та написав свій «Спомин» про події 1918-1919 років тощо.

Останні роки життя хворів, мав інсульт та був паралізований. Помер Йосиф Застирець на 69 році життя 15 січня 1943 р. у м. Львові. На похоронах у катедрі святого Юра митрополит Йосиф Сліпий виголосив проповідь. Похований на Личаківському кладовищі.

Підготувала Стефанія Морозюк, 

науковий співробітник Комунальної установи

“Бродівський історико-краєзнавчий музей” Бродівської міської ради

 

 

 

Пам’ятний експонат з місць боїв української дивізії «Галичина» в Австрії

Цими днями Бродівський історико-краєзнавчий музей отримав пам’ятний експонат – капсулу із землею з місця пам’ятника в м. Бад-Гляйхенберг, де воювала Перша Українська Дивізія Української Національної Армії, утримуючи фронт проти радянської армії в квітні-травні 1945 р. Запеклі бої відбувалися за місцевий замок, який тоді було повністю знищено. Завдяки українським воякам містечко Бад-Глайхенберг не потрапило в радянську зону окупації Австрії з усіма її наслідками. На місцевому цвинтарі встановлено пам’ятник українським воякам 1-ї Української дивізії УНА.

Дарунок разом із супровідними світлинами пам’ятника, місць боїв української дивізії, а також зі святкування 80-ї річниці створення дивізії в Австрії передав пластун-сеньйор Тарас Піняжко, ініціатор проекту «Врятуй могилу Героя». Він є родичом капелана дивізії о. Михайла Левенця (його бабця Надія Корчак з м. Броди була троюрідною сестрою відомого брідщанина). Висловлюємо пану Тарасу щиру подяку! Також дякуємо п. Тарасу Компаніченку за допомогу в тому, що дарунок потрапив до нашого музею. Подібні капсули отримали Національний військово-історичний музей України у м. Києві, Тернопільський обласний краєзнавчий музей, Івано-Франківський обласний музей визвольної боротьби ім. Ст. Бандери та Музей історії міста Коломиї.  Окрема подяка душпастирю українців у Штирії отцю Богдану Карпляку, який відвідав могили дивізійників та відправив панахиду.

Символічним є те, що подарунок надійшов саме в дні 79-их роковин бою під Бродами дивізії «Галичина», коли в роки ІІ світової війни, в ході так званої Львівсько-Сандомирської наступальної операції радянської армії в околицях міста Броди 13-22 липня 1944 р. в кровопролитних боях на боці німецької армії більшовицькому наступу протистояла дивізія 14-та гренадерська дивізія Ваффен-СС «Галичина», укомплектована переважно з українців. Дивізія разом з 13 корпусом німецької армії потрапила в оточення, з якого вдалося вирватися близько 1 тис. українських вояків, ще до 3 тис. вояків залишилося на теренах Брідщини і Золочівщини, де влилися в лави УПА та продовжили боротьбу з більшовицьким режимом. В боях під Бродами загинуло багато українських патріотів, серед яких і колишні учасники Перших визвольних змагань. Пізніше, після доукомплектування з підрозділів, що не потрапили в оточення, вояків, які перебували у вишкільних таборах, прилученням інших підрозділів, військове формування було відновлено. Дивізія брала участь у боях в Словаччині, Югославії, Австрії. 19 квітня 1945 р. ця військова формація отримала новий статус і назву: Перша Українська Дивізія Української Національної Армії. А 25 квітня вояки дивізії склали присягу на вірність Україні. Під час завершення Другої світової війни основна частина дивізії потрапила в англійську зону окупації. Впродовж 1945-1947 рр. українські вояки перебували у таборах інтернованих в Італії. У травні-червні 1947 р. їх перевезено до Великобританії, а наприкінці 1948 р. – звільнено. Колишні вояки української дивізії роз’їхалися по різних куточках світу, створили комбатантські організації, підтримували українські інституції та боротьбу за звільнення України на міжнародній арені.

 

Підготував Василь Стрільчук

Емігранти з Брідщини – жертви корабельної трощі 1903 року

Історія еміграції з теренів Брідщини на сьогодні є маловивченою темою. Навіть незважаючи на те, що наш край мав ще порівняно недавно (яких років 20-30 років тому) добре налагоджені зв’язки з діаспорою (в основному емігрантами «третьої хвилі» – після ІІ світової війни). Результатом цього був проведений у Бродах наприкінці липня 1993 року ІІІ-ій Всесвітній з’їзд брідщан, видано другу книгу історико-краєзнавчого збірника «Броди і Брідщина» та багато іншого. Проте цілісного підходу до вивчення цієї проблеми поки що не напрацьовано. Не знаємо також, хто були ті перші емігранти із нашого краю і в які краї вони мандрували. Окремого розгляду потребує тема еміграції єврейського населення, яке з Бродів і через Броди (втікачі з Російської імперії) мігрувало на Захід, про що є деякі публікації. Подальшого вивчення потребують питання більшовицьких депортацій українців та польських мешканців краю, вплив Другої світової війни та радянізації Брідщини на еміграційні процеси.

У цій замітці зупинимося на одному з епізодів еміграційної хвилі кінця XIX – початку ХХ століття, коли відбувався масовий виїзд жителів Галичини, Буковини і Закарпаття до Північної Америки (США і Канади). Ця так звана трансатлантична еміграція була зумовлена передусім економічними причинами (низький життєвий рівень через перенаселення краю, обмежені можливості для заробітків, бідні та неродючі землі, низький рівень розвитку економіки в регіоні та ін.). У цей час мала місце як незворотна трудова (на постійне місце проживання), так і сезонна заробітчанська еміграція. Тоді працювало чимало різних еміграційних агенцій (синдикатів), які мали своїх агентів у різних містах, в тому числі Австро-Угорщини, та вербували заробітчан на роботи, а їхні сім’ї на постійне переселення. Як правило, спочатку виїжджав на заробітки голова сім’ї, а згодом, попрацювавши деякий час за океаном, заробивши певний капітал, повертався додому та забирав свою сім’ю, а інколи «перетягував» за океан своїх родичів чи сусідів. Так в далекій Канаді чи Сполучених Штатах Америки поступово виникали українські поселення. Наочним прикладом такого є містечко Мирнам у провінції Альберта (Канада), засноване жителями с. Білявці на Брідщині, про що у своїх спогадах писав о. Ісидор Нагаєвський.

Однак не всім емігрантам і заробітчанам усміхалася доля, було чимало і трагічних випадків. Один з них стався 120 років тому, і про нього писали в багатьох європейських газетах. 26 травня 1903 року при виході з порту Антверпена на річці Шельда пасажирсько-вантажне судно «Хаддерсфілд», яке належало англійській Великій центральній залізниці, зіткнулося з норвезьким пароплавом «Уто». Внаслідок аварії корабель «Хаддерсфілд» затонув разом із 22 пасажирами – вихідцями з Галичини й Буковини. Команда, яка складалася з 17 осіб, була врятована судном «Ретфорд», яке належало цій же англійській компанії. Серед загиблих пасажирів, які, як з’ясувалося, вирушали до Канади, були і вихідці з Брідщини. Тогочасна преса називає декілька імен та прізвищ наших земляків, зокрема: Ян Богомович, 24 роки, та Людвик Свірський, 26 років, – обоє з Гутиська Брідського; Ян (Іван) Карплюк, 39 років, Альфонсина Карплюк, 29 років, Антоніна Карплюк, 3 роки, усі з Голубиці; Станіслав Стжелєцький, 30 років, Марія Стжелєцька, 29 років, Павло Попович, 40 років, усі троє з с. Волохи біля Поникви Великої Брідського повіту (нині село Підгір’я). Так трагічно закінчилися сподівання і надії цих людей, які прагнули покращити свій матеріальний стан, змінити своє життя на краще. Однак цей та інші нещасні випадки не припиняли потік емігрантів з Брідщини та й загалом з усієї Галичини у пошуках кращої долі. Як подає «Gazeta Lwowska» за березень 1912 р., з метою працевлаштування (на роботу) тільки з Брідського повіту через м. Львів виїхало до Прусії  688 осіб, а до Америки – 102 людини. Чи повернулися усі ці люди згодом на Батьківщину – невідомо. Скільки таких осіб було за весь 1912 рік, за попередні роки, чи за наступні 1913-1914 рр. – теж невідомо.

Підготував Василь Стрільчук