Церква (давній костел) Воздвиження Чесного Животворящого Хреста, 1660-ті рр.

Об’єкт був включений до Державного реєстру пам’яток архітектури місцевого значення рішенням Львівської облради №173 від 10.03.1994 р. і отримав №2865-м (адреса: вул. В.Стуса, 9).

Костел Воздвиження Святого Хреста. Поштівка поч. ХХ ст.

Костел Воздвиження Святого Хреста. Поштівка поч. ХХ ст.

Знаходиться на схід від площі Ринок. Споруда прямокутна в плані, з півциркульними вікнами, членована пілястрами, перекрита двосхилим дахом, увінчаним раніше невеличкою декоративною вежею, а зараз трьома куполами. До основного об’єму прилягають: апсида чотиригранної форми з півциркульними вікнами та круглим вікном зі сходу, членована пілястрами, перекрита відповідним гранчастим дахом, з півночі та півдня бічними каплицями з фронтонами та двосхилими дахами, подібною але меншою за розмірами капличкою з південного-заходу та великою три поверховою захристією з південного-сходу.

11 березня 1646 р. Станіслав Конєцпольський, помираючи, в присутності священика склав заповіт, у якому зобов’язав свого сина Олександра збудувати мурований костел, на спорудження котрого батько залишив синові певну суму грошей. До цього храму Олександр мав покласти тіла своїх батьків, також там повинні були відправлятися служби за їхні душі. На цю ціль заповіла також 1000 злотих його мати Христина Конєцпольська, яка померла у червні 1645 р.

Церква Воздвиження Чесного Животворящого Хреста.

Церква Воздвиження Чесного Животворящого Хреста.

Проте храм вдалось побудувати лише синові Олександра Станіславу Конєцпольському десь на початку 1660-х рр. Невідомою залишається відповідь на питання – чому мурований костел був посвячений під новим титулом. (Попередній дерев’яний носив титул св. Станіслава).  І хоча про це ми дізнаємось з тексту документу 1750-х рр., в якому  йдеться про сплату брідськими євреями певної суми на святкування Воздвиження Чесного Животворящого Хреста, новий титул, на нашу думку, храм отримав при посвяті одразу ж після його будівництва, тому що вже після 1678 р. в Бродах споруджується інший домініканський костел св. Станіслава. Бічні каплиці, ймовірно, прибудували до храму пізніше. До нас дійшла згадка з 1750 р. про фундатора однієї з них, князя Миколу Готинського.

Близько 1696 р. костел з дзвіницею зазнали значних пошкоджень від пожежі. Заледве було врятовано деякі храмові прибори та образ Язловецької Матері Божої, привезений в Броди вірменами у 1676 р. Відбудовою костелу зайнявся тодішній баківський єпископ о. Вікторин Адам Чешейко, але завершити реставраційні роботи йому перешкодила смерть. 16 червня 1698 р. він склав заповіт, у якому на відбудову храму записав 1000 злотих, олово для вікон та ліхтарів, і наказав для того, щоби не припинялись реставраційні роботи, регулярно постачати збіжжя та худобу.

Після смерті єпископа брідським пробощем стає францисканський монах Станіслав Францішек Беганьський, якого було посвячено у баківські єпископи. (Ці єпископи були вигнані з Молдови, і польський король Ян ІІІ Собєський призначив місцем їхнього перебування м. Броди). Він і завершив відбудову костелу у 1699 р.

Інтер’єр храму Воздвиження Чесного Животворящого Хреста

Інтер’єр храму Воздвиження Чесного Животворящого Хреста

Згідно інвентарного опису від 15 листопада 1853 р. та поправкою до нього з 1859 р., яка була зроблена перед пожежею, що сталась у Бродах 5 травня цього ж року, парафіяльний костел Воздвиження Чесного  Хреста « в результаті губерніального розпорядження від 26 вересня 1825 р. був розширений, перекритий черепицею, згодом ґонтами, а зараз бляхою. Окрім головного входу, має бічні двері з північної сторони. З правого та лівого боків прибудовані каплиці. Вікна всі заґратовані. З права від головного вівтаря знаходиться захристія, а над нею скарбниця. В головному вівтарі знаходиться намальований на полотні образ Христа Розп’ятого, з ширмою, на якій зображено знаряддя тортур Спасителя. З двох боків стоять статуї Матері Божої страждаючої та св. Івана. В одній з бічних каплиць знаходиться другий вівтар св. Антонія з завісою св. Миколи. З протилежного боку вівтар Матері Божої з завісою св. Трійці. В пресвітерії з двох сторін знаходяться прикріплені до стіни скриньки з реліквіями. Амвон вирізьблений з дерева без жодної іншої оздоби. Орган відремонтований при ксьондзі Сахагєвічу, містить в собі всі октави з одинадцятьма мутаціями, має 54 клавіші, без педалі. Хрестильниця з чорного мармуру, має дерев’яну кришку. В обох каплицях гробівці з заґратованими вікнами, вхід до них знаходиться посередині костелу. Зовні храму, на цвинтарі, мурована огорожа якого розібрана у 1846 р., з північного боку стоїть по простому вибудувана з цегли дзвіниця. Вона покрита черепицею, між її колонами знаходиться чотири дзвони: перший вагою 14 центнерів, другий – 8, третій – 31/2, четвертий – 20 фунтів. Збудовано цю дзвіницю у 1844 році …».

В XIX ст. костел два рази ставав жертвою полум’я – у 1849 р. та 5 травня 1859 р., коли в ньому вигоріла вся внутрішня частина.

Храм зберігся до наших днів. З 1946 до 1993 р. він використовувався як приміщення спортивної школи, а далі був переданий громаді УГКЦ. Під час проведення ремонтних робіт зовнішній вигляд костелу був сильно спотворений добудовою трьох куполів.