У сьогоднішній публікації з нагоди 940-ої згадки про місто Броди зупинимося на одній з найвідоміших і найпрезентабельніших будівель нашого міста, що понад 110 років формує його обличчя та архітектурний краєвид. Це будинок сучасного Бродівського фахового педагогічного коледжу імені Маркіяна Шашкевича, а в минулому – будівля повітового суду.
Про саму споруду та установу, яка майже 80 років функціонує у ній, написано чимало. Варто відзначити ґрунтовну працю науковця Богдана Михалюня «До питання про спорудження повітового суду в Бродах» (Броди і Брідщина. Статті, дослідження, документи / Відп. ред. Д.В.Чобіт. Броди, 2014. С.554-559), спогади громадського діяча, політв’язня, поета, випускника І-го випуску педучилища Євгена Дацюка «Віват, Альма-матір! (До 50-річчя з дня заснування Бродівського педагогічного училища)» (Брідщина. Літературно-краєзнавчий журнал. 1996. № 8–9. С. 3–16.), статтю журналіста Миколи Шуневича «Віхи розбудови і становлення педколеджу імені Маркіяна Шашкевича» (Брідщина – край на межі Галичини й Волині. Збірник 10. Броди, 2017. С. 35–39). Використовуючи ці та інші матеріали, доповнивши їх нововиявленими фактами, розглянемо історію самої будівлі в контексті історії нашого міста та життя його мешканців.
Поява споруди сучасного старого корпусу Бродівського педколеджу безпосередньо пов’язана з функціонуванням повітового суду в м. Броди. Загалом історія діяльності повітових судів в Австрійській імперії та, зокрема, і в Галичині, як її частині, розпочалася 14 червня 1849 р., коли було видано імператорський патент про судоустрій. У Бродах повітовий суд не мав власного будинку та розміщувався в різних орендованих приміщеннях. Відомо, що на початку ХХ ст. повітовий суд знаходився в будівлі, яка належала магістрату міста і розташовувалася на вул. Ю.Коженьовського (нині будинок відділу освіти – вул. В.Стуса, 22).
Будівля старого цісарсько-королівського повітового суду в м. Броди. Вигляд з поштової листівки поч. ХХ ст.
Намір збудувати окреме приміщення для потреб повітового суду виник уперше в 1906 р. Однак до конкретних кроків реалізації цього задуму дійшло в 1909 р. Громада міста хотіла, щоб нова споруда «для різних контор» була збудована на місці аварійних казарм в центрі міста (відомий в минулому «п-подібний» будинок, що знаходився на схід від сучасного майдану Свободи), які на той час стояли пусткою. З цією метою писалися клопотання, висилалися депутації, але уряд сам вирішив збудувати будівлю, кошторис якої мав складати 313 076 корон 15 гелерів, для приміщень суду, арештів, податкової служби та інспекції з обліку земельного податку в іншому місці.
Наприкінці травня 1909 року управління юстиції оголосило конкурс «на спорудження урядового будинку для приміщення повітового суду, арештів, податкової інспекції та земельної податкової інспекції в м. Броди». В конкурсі переміг львівський архітектор Іполит Слівінський (1866–1932), який крім того був ще відомим політиком (послом до парламенту Австро-Угорщини, членом міської ради Львова), видавцем. Він був знаним і авторитетним спеціалістом у зведенні подібних будівель повітових судів, зокрема у Заболотові (1900 р.), Городенці (1902 р.), Калуші (1903 р.), Долині, а також будівлі дирекції скарбового повітового уряду Самборі (1910 р.) та ін. Після досягнення домовленостей і підписання контракту улітку 1910 р. розпочалися будівельні роботи, якими керував Михайло Домбровський. Цікава інформація про спорудження будівлі записана у альбомі «Історія Бродівського педучилища», що зберігається нині в музеї педколеджу.
«Перші цеглини фундаменту заклав в 1910 році 15-ти річний робочий-каменяр, Луканець Дмитро Петрович. Всю роботу по будівництву робітники виконували ручним способом. Будували будинок 30 робітників, з них 15 осіб 15-річного віку.
– На спеціальних носилках за плечами ми зносили цеглу на І–ІІ–ІІІ поверх, а бетон носили в мішках на спині – згадує каменяр Максимчук Матвій Семенович.
– Всі каміння, граніт обробляли руками. Це була тяжка виснажлива праця робітника».
Згідно з договором загальна вартість робіт повинна була становити 359 444 корони 67 гелерів, а будівництво мало завершитися не пізніше 15 вересня 1911 р. Очевидно, що виконавець вчасно завершив основні роботи. Про це може свідчити і допис у часописі «Львівський кур’єр» («Kurjer Lwowski») від 10 жовтня 1911 р. про те, що «судові урядники поволі переходять із старої будівлі у нову, яка зовні виглядає чудово і знаходиться в спокійному місці». У першій половині 1912 р. проводилися додаткові роботи: забезпечення мурів від вологи та було проведено електричне освітлення фірмою «Техніка» під керівництвом Осипа Бєшльосса. 30 березня 1912 р. відбулося урочисте відкриття будівлі нового повітового суду. Чин освячення здійснили римо-католицький та греко-католицький декани о. Краус та о. Анатоль Долинський. На урочистостях виступали настоятель Підкамінського монастиря о. Стефан Плащиця, начальник суду Владислав Кузінський, нотаріус Ян Вевюрський, бурмистр Бродів доктор Станіслав Ріттель, адвокат доктор права Якуб Бик.
Новозбудований будинок повітового суду в Бродах на поштовій листівці, виданій близько 1914 р.
Незважаючи на те, що новозбудоване приміщення суду було освячене і судові урядники працювали вже кілька місяців, податкові службовці з фінансової дирекції та скарбового уряду, які розміщувалися у будівлі кін. XVIII – поч. ХІХ ст., що знаходилася на Старих Бродах (на місці сучасного скверу з пам’ятником 900-річчя першої писемної згадки про Броди), не спішили переселятися до нової будівлі. Як зазначалося у тогочасній пресі, основною причиною цього було те, що урядники остерігались холоду і вологості, які їх чекали в нових приміщеннях. Все це створювало незручності для жителів міста, які «для сплати податку змушені були так далеко ходити». Побоювання тодішніх податківців були не безпідставні. Як повідомлялося у «Львівському кур’єрі» від 13 квітня 1912 р. про події в Бродах: «Сильні паводки затопили майже всі підвали нової будівлі суду, де знаходиться реєстратура. Вода знищила багато актів, і двірник, що жив там, ледве врятувався». Очевидною причиною цього був рівень розміщення самої будівлі відносно центральної частини міста і проблема ґрунтових вод, а крім того й те, що сама споруда суду знаходилася за оборонним валом XVII ст. на місці оборонного рову, яким колись протікала вода. До речі, проблема з підтопленням і до сьогодні нагадує про себе. Таким чином, додаткові роботи для забезпечення мурів від вологи, що проводилися у першій половині 1912 р. (про що згадувалося вище), правдоподібно були пов’язані із вирішенням цієї проблеми. Це і не тільки, очевидно, збільшило первісну вартість будівництва урядового будинку. Між виконавцем і замовником виникла суперечка щодо кінцевої суми розрахунку. Вартість робіт за даними І. Слівінського становила 397 704 корони 23 гелери, однак Міністерство громадських робіт виплатило йому 369 149 корон 72 гелери. Це привело до довгої судової тяганини між виконавцем і замовником, яка тривала до жовтня 1918 р. і невідомо чим завершилася.
Будівля повітового суду складалася з двох корпусів.
- Г-подібного в плані головного корпусу загальною площею 818,33 м2, який мав 3 поверхи і цокольний поверх та 4-поверхову вежу. Там знаходилися архів податкових актів, друкарня, скарбниця, архів судових актів, кадастрові книги, служба друку, канцелярія, податкова інспекція, служба контролю, приймальні, службові приміщення. Вище розміщалися – служба обліку, служба земельного кадастру, кабінети суддів, зали засідань.
- Арештанський корпус, або в’язниця мав 2 поверхи і примикав до головного корпусу, утворюючи разом в плані букву «П». Його площа становила 216,49 м2. Там знаходилися камери для в’язнів.
З цією будівлею та установами, які тут працювали, пов’язано чимало відомих імен. Зокрема, відомо, що технічним контролером в Скарбовому уряді працював Філарет Гладилович (1857–1933) – відомий український громадський діяч, приятель Івана Франка, який був свідком на його весіллі з Ольгою Хоружинською в Києві. Напередодні Першої світової війни рахунковим асистентом починав тут свою кар’єру Степан Букса – посадник міста Броди в часи німецької окупації, репресований радянськими органами.
У роки Першої світової війни будівля повітового суду зазнала часткових пошкоджень (особливо – інтер’єр) у 1915 і 1916 рр. Приміщення використовувалася для розміщення різних військових частин. Відновлювальні роботи будівлі тривали у 1920 р. і в кількох наступних роках.
В період Другої Речі Посполитої (1920–1939) відбулася судова реформа (1928 р.) і повітовий суд у Бродах, як і інші подібні інституції, було реорганізовано у гродський (міський). Згідно з документами, у міжвоєнний період в будівлі знаходилися міський суд, в’язниця (у двоповерховому корпусі), а також фіскальні органи: Бригада скарбової контролі, Уряд державних акцизів і монополій, Уряд скарбовий податків та оплат скарбових. Урядником Скарбового уряду в Бродах працював Микола Ґошко (1890–1941) – сотник УГА, військовий комендант міст Стрий та Станіславів періоду ЗУНР. У арештантському приміщенні, окрім кримінальних злочинців, утримували і політичних в’язнів, серед яких були і відомий громадський діяч краю, колишній сотник Січових Стрільців, посол від партії УНДО до польського сейму О. Вислоцький, а також член КПЗУ І. Іллящук та ін. З приходом у 1939 р. на територію Західної України більшовиків тут розташувалися районні органи НКВС і прокуратура. З 1940 р. будівлю передали відділу освіти і в ній відкрили російську середню школу, а на першому поверсі розмістився райвно (районний відділ народної освіти).
В роки Другої світової війни споруда зазнала часткових пошкоджень. Ще й до сьогодні на північному фасаді видно чимало слідів від куль чи осколків.
Будівля колишнього суду у Бродах. Фото поч. 1940-х років.
У період нацистської окупації в будівлі функціонував санаторій-лікарня для німецьких офіцерів, які проходили реабілітацію після поранень на східному фронті. З повторним приходом радянської влади, після липня 1944 р., колишню будівлю суду знову зайняв районний відділ НКВС, який почав переобладнувати її під тюрму. Однак місцева влада на чолі з тодішнім головою виконкому Бродівської районної ради Мироном Олексюком зуміла відстояти споруду для культурно-освітніх потреб. Про це, досить не просте протистояння, свідчить ряд документів, віднайдених п. Галиною Тимчук у фондах Державного архіву Львівської області. Зокрема, постанова засідання виконкому Бродівської районної ради депутатів трудящих від 22 травня 1945 р. «Про закріплення приміщення СШ №1 (Вали Вольності, №2)» забороняла Бродівському РВ НКВС займати і перебудовувати на тюрму приміщення колишнього Скарбового уряду, де «за польських часів» поміщався також суд, прокуратура з камерами попереднього слідства, архів повіту, нотаріус та інші установи; зобов’язувала начальника Бродівського РВ НКВС тов. Логачова припинити всі «перебудовчі» роботи в цьому приміщенні; пропонувала закріпити за РВ НКВС під тюрму приміщення згідно з їхнім бажанням – замок або приміщення колишньої української бурси на вул. Бузовій.
Постановою № 1027 від 13 серпня 1945 р. виконкомом Львівської обласної ради народних депутатів було створено Бродівське педагогічне училище. Навчання майбутніх педагогів розпочалося з 1 жовтня 1945 р. Спочатку було три групи: два перших курси і один другий. Поступово відбувалося відновлення та облаштування приміщень будівлі. У арештантському корпусі деякий час продовжувала знаходитися в’язниця НКВС, а згодом після її перенесення та проведення ремонтів ці приміщення переобладнали для гуртожитку. У пізніші роки там розмістилися кабінети музики.
Історія Бродівського педучилища, його випускників та викладачів це окрема багатотомна книга.
Рішенням виконкому Львівської обласної ради народних депутатів № 330 від 24.06.1986 року споруду колишнього повітового суду було включено до державного реєстру пам’яток архітектури місцевого значення. У 1988–1989 роках краєзнавчо-туристський кооператив «Броди» провів реставраційні роботи шпилю та дахів споруди. У 1994 році було завершено роботи з побудови нового корпусу, який був об’єднаний зі старою будівлею через приміщення колишньої в’язниці. У 2002 року на базі педучилища створено педагогічний коледж, якому в 2003 р. присвоєно ім’я Маркіяна Шашкевича.
На даний час ця красива будівля Бродів вимагає уваги і догляду, адже час і погодні умови роблять свою справу, руйнуючи пам’ятку. Рятунково-реставраційних робіт сьогодні потребує вежа споруди та дахи. Окремої уваги необхідно приділяти і дикому винограду, який покрив більшу частину головного фасаду будівлі, роблячи це місце унікальною фотозоною нашого міста.
Підготував Василь Стрільчук
