Історія міста складається не тільки з відомих подій, імен та архітектурних пам’яток. Чимало цікавого можна побачити, якщо придивитися до того, чим жили і як заробляли жителі Бродів понад сто років тому.
Одним із таких маловідомих епізодів є історія торгівлі та промислової обробки щетини, кінського волосу і пір’я. На початку ХХ століття Броди були одним із найбільших центрів цього промислу в Австро-Угорщині, а продукція місцевих підприємств потрапляла на ринки багатьох європейських міст.
Від торгівлі до промисловості
Торгівля кінським волосом, щетиною та пір’ям у Бродах мала давню історію. Спочатку місто фактично виконувало роль посередника: сировину купували в Російській імперії та без істотної обробки переправляли далі до підприємств різних міст Австрії та за кордон.
Ситуація змінилася близько 1880 року, коли Броди втратили привілей «вільного міста». Торгівля готовими імпортними товарами вже не давала колишніх переваг, тому місцеві підприємці почали шукати інші можливості. Однією з них стала первинна промислова обробка сировини: її миття, очищення та сортування. Так у місті поступово сформувалася своєрідна промислова спеціалізація.
На початку ХХ століття масштаби цього бізнесу були справді вражаючими. Щороку до Бродів завозили близько 400 тонн кінського волосу, 200 тонн щетини та 600 тонн пір’я і пуху. Переважно сировина надходила з Росії (в тому числі, і з території українських земель, що були в складі Російської імперії). Пір’я, крім того, скуповували в довколишніх селах дрібні збирачі.
Поступово Броди стали важливим пунктом міжнародної торгівлі цією продукцією. Сортований і частково оброблений товар звідси відправляли до Лейпцига, Парижа, Берліна, Праги, Пешта (Будапешта) та міст Італії. Особливе місце посідав Лейпциг – один із головних світових центрів торгівлі щетиною. Саме там щетину, привезену з Бродів, купували торговці, які працювали навіть з американським ринком.
Що робили з кінським волосом, щетиною і пір’ям?
У Бродах виконували переважно первинну, «грубу» обробку сировини, тоді як готові вироби виготовляли вже за кордоном.
Кінський волос очищали, мили, розчісували та сортували за довжиною і кольором. Довгий волос із кінських хвостів використовували для виробництва сит, меблевих тканин і підкладок для одягу, а на початку ХХ століття навіть для масового виготовлення дамських капелюшків. Коротший волос ішов на щітки, мітелочки, військові шапки та мисливські капелюхи.
Щетину сортували за товщиною, кольором і довжиною, чесали та зв’язували в пучки вагою від пів кілограма до кілограма. Вона використовувалася насамперед у щітковому виробництві. Пір’я також сортували: декоративне відбирали для капелюхів, решту мили, очищали й готували до подальшого використання.
У 1908 році в Бродах навіть виникла перша прядильня-ткальня кінського волосу. Це було свідченням того, що галузь поступово виходила за межі простого сортування та намагалася переходити до складнішої промислової обробки.
Пів сотні підприємств і сотні робітників
Промисловість щетини, волосу та пір’я мала в Бродах різні форми. Поряд із більшими фабриками існували дрібні майстерні та домашня напівкустарна праця. Загалом у місті діяло близько 50 майстерень і фабрик. Частина з них працювала без належних концесій, тобто без офіційного дозволу на ведення промислу.
Умови праці дуже різнилися. Більшість невеликих майстерень містилася у старих сутеренах (підвальних і напівпідвальних приміщеннях) та складах, які залишилися ще з часів «вільного міста» і не відповідали санітарним вимогам. Лише окремі підприємства мали спеціально збудовані фабричні приміщення. Серед них були фабрики Альтера Морера та Балабана. Фабрика Морера, наприклад, мала власне електричне освітлення, центральне опалення і спеціальний дезінфекційний апарат. До сьогоднішнього дня збереглася одна з споруд цього підприємства – будівля колишнього автотранспортного підприємства на вул. Івана Франка, 57.
Згідно зі статистичними даними, на початку ХХ століття сортуванням волосу та щетини займалися близько 250 осіб. У пір’яній промисловості працювало понад 500 робітників, причому близько 90% становили молоді дівчата. До роботи залучали також значну кількість підлітків і дітей, чисельність яких ніде не обліковувалася.
Коли пух летів вулицями, наче сніг
Ця промисловість давала місту заробіток і пов’язувала його з міжнародним ринком. Але мала й інший бік.
Робочі приміщення часто були в поганому стані. Повітря наповнювалося органічним пилом та пухом. Під час перевезення пір’я в недостатньо щільному полотняному пакуванні пух розлітався вулицями Бродів, вкриваючи їх, за описом сучасників, наче снігом.
Наслідки були серйозні. Постійне вдихання пилу спричиняло захворювання дихальних шляхів. За даними аналізу окружної каси хворих, на робітників пір’яної та волосяної галузей припадала майже третина випадків туберкульозу легень у регіоні.
Найбільшою небезпекою була сибірка. Вона могла потрапляти до Бродів разом із російським кінським волосом. Щороку в місті фіксували випадки захворювання. Лише на фабриці А. Морера за вісім років серед працівників було виявлено близько 46 випадків сибірки. Проблема не обмежувалася Бродами: із бродівською сировиною пов’язували також спалахи сибірки у Відні та Нижній Австрії.
Не менш показовою була ситуація під час епідемій віспи. У 1903, 1905 та 1906 роках 73 % хворих членів місцевої каси хворих становили сортувальники пір’я та волосу. Інфіковане пір’я стало одним із чинників поширення хвороби також у навколишніх селах і пов’язувалося з великою епідемією віспи у Відні 1907 року.
Місто намагалося змінити ситуацію
Проблема стала настільки серйозною, що галицькі лікарі почали пропонувати спеціальні заходи для реформування цієї галузі. Серед них було запровадження обов’язкової дезінфекції всієї імпортованої сировини безпосередньо на залізничній станції у Бродах, ще до її передачі на підприємства. Також пропонувалося відмовитися від перевезення пір’я у недостатньо щільному полотні та використовувати герметичніше пакування.
Існували й значно амбітніші плани: об’єднати дрібних підприємців в акціонерне товариство, створити єдине велике підприємство і перейти від простого сортування сировини до повного циклу виробництва готової продукції безпосередньо в Бродах. Однак реалізувати цей план перешкодила Перша світова війна, яка кардинально змінила подальший розвиток міста і цієї галузі.
Сьогодні ми звикли бачити історичні Броди передусім через збережені архітектурні пам’ятки та крізь призму відомих постатей, які народилися, навчалися чи працювали у Бродах. Проте місто мало й свою промислову історію зі складами, майстернями, фабриками, робітниками, міжнародними торговельними зв’язками та товарами, які вирушали з Бродів до найбільших європейських центрів. Саме такі маловідомі сюжети допомагають по-новому подивитися на знайоме місто. Бо за кожною вулицею, старим будинком чи нині вже неіснуючим підприємством стоїть своя, часом дуже непроста історія.
Підготував Василь Стрільчук
Для створення AI-ілюстрації використані:
- Графічне зображення фабрики Альтера Морера у Бродах на фірмовому бланку підприємства. Початок ХХ ст. Копія документа надана нащадками А. Морера.
- Фото працівників фабрики з обробки щетини та кінського волосу Альтера Морера у Бродах. 1922 р. Джерело фото: Dynasty Auctions, Auction 05, Lot 124.
- Фото будівлі колишньої фабрики Альтера Морера у м. Броди. 2020 р. Фото автора.
Якщо вам близька історія Бродів – розкажіть про цей сайт, поділіться ним, підтримайте його життя. Кожен перегляд, кожне слово, кожна гривня – це вклад у збереження історичного спадку нашого міста і краю.