Про найдавніше минуле з уст археолога

У п’ятницю, 11 листопада 2022 р., у Шнирівській ЗЗСО І-ІІІ ступенів імені Петра Федуна «Полтави» відбулася цікава зустріч учнів старших класів із доктором історичних наук, завідувачем кафедри археології та спеціальних галузей історичної науки Львівського національного університету імені Івана Франка Ярославом Івановичем Онищуком. Ініціатором заходу виступив завідувач шкільного історико-краєзнавчого музею, вчитель Василь Іванович Макар. Гість зі Львова розповів учням про археологічні знахідки та їх значення у вивченні стародавньої історії України. Археолог звернув увагу на те, що українська земля надзвичайно багата на унікальні пам’ятки, однак дуже багато втрачається через необізнаність та меркантильність окремих т.зв. чорних копачів, які завдають чималої шкоди археології, крадуть історію цілого суспільства, щоб отримати матеріальну вигоду. Під час розповіді науковця діти змогли ознайомитися з унікальними знахідками з теренів Брідщини, дізнатися, як вони були виявлені, про що ці артефакти розповідають і що нового вносять в історичну науку України, Європи та світу. Ярослав Іванович розповів про свої перші серйозні знахідки, які він, будучи ще школярем такого віку, як і учасники зустрічі, знайшов в околицях свого рідного села Попівці. Зараз ці археологічні пам’ятки зберігаються в Бродівському історико-краєзнавчому музеї, вони досліджені й про них написані наукові статті. Ярослав Іванович Онищук подарував школі своє монографічне дослідження «Населення Західної Волині та Західного Поділля у першій половині I тис. н.е.: культурно-історичний аспект». Також науковець відвідав шкільний історико-краєзнавчий музей, який носить звання «зразкового», та надав консультації завідуючому музею щодо окремих археологічних пам’яток, що експонуються на стенді, присвяченому найдавнішій історії села Шнирів.

На завершення зустрічі деякі учні школи мали можливість отримати практичні навички археологічних досліджень.

Василь Стрільчук

Бродівський гімназист – лікар Івана Франка

До 150-річчя від дня народження українського лікаря та мецената

Якова-Броніслава Овчарського (1872-1942)

 

Яків-Броніслав Овчарський народився у м. Броди 4 листопада 1872 р. в родині Антона і Анни Овчарських. Батько майбутнього лікаря працював канцеляристом у Бродівському повітовому старостві (1874-1882). Після закінчення початкової школи Якова віддають на навчання до цісарсько-королівської реальної вищої гімназії у Бродах. Очевидно, що він був серед тих учнів, які першими прийшли навчатися у новозбудоване приміщення гімназії (1883/84 навчальний рік). Яків Овчарський у той час був одним з небагатьох гімназистів-українців, які мали змогу навчатися у цьому закладі, адже така освіта коштувала чималих грошей. Серед його однокласників був також і Ярослав Вербицький – онук Михайла Вербицького(1815-1870), автора музики гімну України (батько Ярослава – Іван працював вчителем історії у цьому навчальному закладі). Однак навчання у гімназії для юного Якова виявилося проблематичним, помер його батько. У щорічному звіті Бродівської гімназії за 1886 р. серед учнів ми не знаходимо прізвища Овчарського. Пропустивши один рік, він таки поновлює навчання у гімназії. Цього разу його однокласником був згодом відомий оперний співак Андрій Гаєк (1873-1949). Проте вже у наступні роки його знову немає серед гімназистів. Очевидно, причиною цього були фінансові труднощі, з якими зіштовхнулася родина Овчарських.

Письменник і дослідник творчості Івана Франка Роман Горак, вивчаючи життєвий шлях Якова-Броніслава Овчарського, у своїй розвідці подає відомості про подальшу освіту майбутнього лікаря: «Врешті магістрат призначив йому опікуна в особі Яна Губая, який домігся від того ж магістрату невеликої суми грошей для сироти, і врешті, допоміг сам закінчити йому навчання. / З крайових фондів Броніславові Овчарському була виділена стипендія, яка дозволила йому після гімназії навчатися на медичному факультеті Львівського університету. Поступив Броніслав Овчарський на навчання у 1894 році, саме тоді, коли було створено медичний факультет. Броніславові Овчарськом судилося бути першим випускником цього факультету. Одному з небагатьох українців». Навчаючись у відомих на той час науковців, пройшовши добру школу з медицини, інтернатуру у відомого лікаря Опольського, Броніслав Овчарський у 1906 році отримав право (сертифікат) на медичну практику у Львові та відкрив свій кабінет на вулиці Пекарській, 39. Наступного року він одружився з дочкою покійного священика з с. Чепелі Бродівського повіту о. Йосипа Гулли – Іриною-Олександрою.

Працюючи за фахом і будучи першокласним спеціалістом з «внутрішніх недуг», Яків-Броніслав Овчарський ніколи не полишав поза увагою громадської роботи, він завжди був великим меценатом і підтримував різні ділянки життя української спільноти

У 1903 р. Броніслав Овчарський став одним із засновників Товариства Народна Лічниця у Львові, яке здійснювало амбулаторне лікування хворих. До Першої світової війни ця інституція успішно розвивалася ще й завдяки матеріальній підтримці митрополита Андрея Шептицького. Перша світова війна припинила діяльність Народної Лічниці, а інвентар і обладнання було розграбоване. У післявоєнні роки завдяки заходами лікарів Овчарського і Дрималика поновлено діяльність установи та закуплено нове медичне приладдя.

Броніслав Овчарський спричинився до організації Січового Стрілецтва, оскільки був у медичній комісії, яка визначала придатність майбутніх усусусів до військової служби. А згодом у «Захисті для Українських Січових Стрільців у Львові» він безкоштовно лікував поранених стрільців.

Однак чи не найбільше відомою є опіка Броніслава Овчарського над хворим Іваном Франком, який лікувався у цьому «Захисті». До останніх днів життя Каменяра, коли той залишив притулок, Овчарський підтримував його, призначив для догляду за ним медичну сестру, відвідував хворого, регулярно присилав обіди. Перед смертю Іван Франко передав Броніславу Овчарському на збереження свій архів, який лікар у 1926 р. віддав до Наукового Товариства Шевченка. Окремі речі родина Овчарських передала у 1940 р. меморіальному музеєві Івана Франка. Крім того, відомо про спогади лікаря про Франка: «У хворого Франка» («Вiльна Україна», 1940, 8 червня), «Останній рік життя великого Каменяра» («Радянська Україна», 1941, 21 травня).

Броніслав Овчарський також лікував у «Захисті» видатного українського митця – художника Олексу Новаківського. Свого часу підтримав відомого співака Михайла Голинського, допомігши здобути йому професійну освіту, а в складний період, коли артист втратив голос, залучивши фахівців, допоміг тому вилікуватися.  Опікувався знаними згодом художниками Левком Гецом та Модестом Сосенком.

Лікар і меценат дбав про театральне мистецтво. Зокрема, він фінансував  відому 1000-ну ювілейну виставу опери Гулака-Артемовського «Запорожець за Дунаєм» та торжества, пов’язані з тією подією (1934 р.). У 1930-х роках фінансово підтримував театр Тобілевича, завдяки чому Західна Україна мала можливість познайомитися з драматургією Миколи Куліша. Броніслав Овчарський закупив два кінотеатри та надав можливість студентам Музичного інституту ім. Миколи Лисенка у Львові удосконалювати свої вміння та заробляти гроші на прожиття, озвучуючи музикою на фортепіано чи фісгармонії німе кіно. Багато майбутніх музикантів пройшло практику на імпровізацію в цих кінотеатрах.

Броніслав Овчарський був членом Наукового Товариства імені Тараса Шевченка  (лікарська секція), членом Лікарської комісії, членом державної медичної комісії для рекрутів. Входив до складу багатьох благодійних товариств. Він був авторитетним лікарем, якому завдячують своєму розвитку курорти Моршина та Трускавця. Лікарська діяльність Овчарського не обмежувалася Галичиною. Він ординував-лікував на відомих курортах Австрії, Німеччини, Італії та ін. Працював також і на курорті в Криниці (Бескиди).

Однак благодійна діяльність лікаря «муляла» очі тодішній владі. Його позбавили права приватної лікарської практики, створили проблеми, пов’язані з оподаткуванням кінотеатрів, які привели до банкрутства. Овчарський змушений був займатися лише малоприбутковою роботою в державних лікарнях. Після приходу в 1939 р «червоних визволителів» майже все набуте майно родини Овчарських було націоналізоване. В період німецької окупації лікаря призначили директором міської лікарні на вулиці Ужгородській у Львові. Однак довго попрацювати не судилося. Доктор Броніслав Овчарський «директор І. міської лікарні у Львові, бувший лікар і один з перших директорів Народної Лічниці, один з перших засновників і керівників Львівського Лікарського рятункового товариства, бувший лікар станиці УСС, великий меценат українського театру і мистецтва, член багатьох українських товариств» помер 28 липня 1942 р. (Роман Горак, на підставі метричного запису, подає дату 29.07.1942 р.). Похований на Личаківському цвинтарі у Львові.

Підготував Василь Стрільчук

 

 

Література

 

Горак Р. Лікар і меценат Броніслав Овчарський. – Режим доступу:  https://nashlviv.io.ua/s2646666/lviv_i_vidatni_ukraenci (18.05.2020 р.)

Горак Р. Овчаський Яків-Броніслав // Енциклопедія сучасної України. Том 24. – Режим доступу: https://esu.com.ua/article-74825

Львівські вісті. 30 липня 1942 року. Ч. 169 (293). С.4.

Українська народна лічниця (шпиталь) у Львові // Діло. – 8 квітня 1923 р. – С.8.

Siebenter Jahresbericht des K. K. Real und Ober-Gymnasiums in Brody fur das schuljahr 1885. – Brody, 1885. – S.21.

Szematyzm królestwa Galicyi i Lodomeryi z wielkim księstwem krakowskiem na rok 1874, 1875, 1876, 1877, 1879, 1880, 1881, 1882. Lemberg.

Коркотяги у фондах Бродівського історико-краєзнавчого музею, або Матеріали до історії виноробства і виноградарства на теренах Брідщини

 

У фондах нашого музею зберігаються два музейних предмети: коркотяги (штопори) – пристрої для відкривання пляшок, закритих корком.  Один з них є давніший (1.) і може відноситися до ХІХ ст.  Його було знайдено у середмісті Бродів та подаровано Бродівському історико-краєзнавчому музею пані Марією Гром’як. Інший, дещо пізнішого часу (поч. ХХ ст.), зберігся в гіршому стані (2.). Цей коркотяг знайшов на своєму обійсті, що на Старих Бродах, Олександр Буряк і нещодавно подарував музею.

З однієї сторони, ці знахідки є звичними і закономірними. З давніх-давен люди споживали вино, яке зберігалося у різних посудинах, в тому числі у закоркованих пляшках. Для торгівельного і прикордонного міста Броди, де було багато різноманітних харчових закладів і корчм, споживання вина, й не лише, було буденним явищем. Крім того, на ринки нашого міста потрапляло різноманітне вино з інших країн і від різних виробників. Пляшки потрібно було чимось відкривати, для цього й виготовляли штопори чи коркотяги. З іншого боку, ці два артефакти наштовхнули нас на інші розмірковування – про індустрію місцевого виноробства. З якого часу воно почало розвиватися?

У наш час  вино роблять з різних видів ягід, але первісним продуктом виноробства є виноград. Вирощування винограду у нашому місті та довколишніх селах сьогодні є звичним явищем. Хоча ця культура більш пристосована до теплого клімату, однак наші природні умови теж є досить сприятливими для культивування багатьох сортів винограду.

Засновник міста Любича (Бродів) руський воєвода Станіслав Жолкевський у своїй локаційній грамоті 1586 р. надав міщанам право на  володіння  броварнями,  винницями, солодівнями. Однак в давніх документах не вдалося поки що відшукати більше матеріалів про перші бродівські винниці. Проте чимало є інформації про давні броварні й солодівні у Бродах. Цікавою згадкою про брідське виноробство може бути фрагмент вірша польського державного діяча, поета та перекладача Яна Анджея Морштина (1621-1693) «Do Stanisława Morsztyna Rotmistrza JKMości»[1], де є такі рядки: «…Не бажаючи встидати власну вітчизну, Чи пив ти ті вина, які дає земля брідська…» («I własnéj nie chcąc zawstydzić ojczyzny, Piłeś te wina, które daje żyzny grunt brodski …»). Ці рядки згадує у своїй монографії про вільне торгове місто Броди історик Садок Баронч (1814-1892), а також до них апелює і автор брошури «Ponikwa osiedle klimatycznie», згадуючи про традицію садівництва, в тому числі й виноградарства, в околицях села Поникви.

_____________________

Цікавий матеріал про вирощування винограду на поч. 1900-х років у передмісті Старі Броди подає нам єврейський часопис «Chwila», який видавався до Другої Світової війни у Львові. У №4066 від 21 липня 1930 року житель Бродів (можливо, Старих Бродів), колишній учень цісарсько-королівської гімназії ім. кронпринца Рудольфа, а на той час кореспондент цієї газети, дописувач рубрики «Література-Наука-Мистецтво», Генрик Адлєр написав замітку «Брідська екзотика. Португальський єврей – піонер виноградарства». Використовуючи у заголовку слово «екзотика», автор тим самим підкреслював щось незвичайне для даної місцевості, те, що здавалося дивовижним, надто мальовничим.

Журналіст зазначав, що від кількох десятків років знаходиться на території Старих Бродів виноградник, який щороку дає кількасот кілограмів цього шляхетного плоду різних сортів. Поява цієї брідської екзотики була пов’язана з енергійним переселенцем з Португалії, євреєм за походженням, Емануелем Карлосом Грійо, якого звичайний випадок долі переніс із теплої прийомної батьківщини в наші холодні краї. Генрику Адлєрові добре закарбувалося в пам’яті це ім’я, яке він ніби вчора прочитав на кольорових афішах, з яких більш як двадцять років тому цей португальський єврей закликав місцевих жителів запроваджувати виноградарство у своїх садах.

Для автора статті Емануель Карлос Грійо був найцікавішим персонажем з його дитинства. І в дитячих фантазіях Генриха Адлєра ця постать була пов’язана з іспанською інквізицією. І на цьому тлі ставлення до нього було досить різне. У певні моменти той здавався нещасним єврейським вигнанцем із цієї жорстокої землі. А коли деякі поголоски ставили під сумнів його єврейство, то він видавався нащадком трагічних маранів – іспанських євреїв-християн. Однак бувало й так, що поставав він у дитячій уяві автора іспанцем – одним з тих, хто спалював євреїв на вогнищі, і тепер він прийшов шукати покаяння в єврейських Бродах.

У місті до прибульця ставилися досить стримано. І хоча дружина португальця походила з відомої єврейської родини, проте до його єврейства ставилися з деякою недовірою. Він не сповідував жодних релігійних обрядів і жив ізольовано від єврейської громади. Сусіди розповідали про його шляхетність і доброту, висловлювали захоплення його працьовитістю.

Генрик Адлєр, згадуючи свої дитячі спогади і сприйняття, писав: «Однак цікавим для мене була не лише його романтична постать, але і його виноградник. Поняття виноградника для мене було нерозривно пов’язане з Палестиною. Виноградник у Старих Бродах – то Палестина в найближчому сусідстві. І коли я, тремтячи, спостерігав крізь шпарини у високій огорожі кремезну постать пана Грійо, який працював у своєму винограднику, мені здавалося, що я бачу якогось палестинського колоніста у винограднику в Рішон-ле-Ціон».

На завершення статті, написаної у 1930 році, автор зазначає, що з того часу минуло понад двадцять з лишком років. Виноградники Грійо пройшли різні випробовування, пережили лихоліття Першої світової війни і під захистом високих парканів, які у перших роках захищали їх від нищителів, процвітають самотньо у нашому краї.  Як тільки Грійо не намагався переконати місцевих селян, що наш клімат ідеально підходить для вирощування винограду, охочих займатися цією нелегкою справою не знайшлося. На той час виноградники, разом із їхнім господарем, якому все ж таки вдалося довести своє єврейське походження, залишалися чи не єдиною екзотикою «зубожілих одноманітних Бродів», якими наше місто стало після воєнних лихоліть 1914-20 рр.

Невідомо, як склалася подальша доля Емануеля Карлоса Грійо та його виноградників. Напевне, португальському єврею, як і більшості бродівських євреїв, не вдалося пережити Голокосту (якщо він дожив до того страшного часу). Виноградники могли зберегтися, однак чи до них було вцілілим мешканцям в розбитих і знищених Бродах в перше воєнне десятиріччя? Можливо, хтось із жителів Старих Бродів має якусь інформацію чи пам’ятає розповіді старших людей про цю «брідську екзотику» – виноградники єврея-португальця в першій третині ХХ ст. – і зможе щось додати до цього матеріалу.

Джерела і література

  1. Турега Ю. Оподаткування виробництва алкогольних напоїв у м. Броди в XVII ст. // ХІIІ міжнародна наукова конференція «Історія торгівлі, податків та мита». 24–25 жовтня 2019 р.: тези доповідей. Київ, 2019. С. 16–17.
  2. Adler H. Brodzki egzotyk. Portugalski żyd – pionierem kultury winnej latorośli // – 1930. 21 lipca. – №4066. – S.9.
  3. Barącz S. Wolne miasto handlowe Brody.  Lwów, 1865. – S. 17.
  4. Ponikwa osiedle klimatyczne.
  5. Sokalski M. Rys geograficzno-statystyczny złoczowskiego okręgu szkolnego wraz z dokładnym opisem poszczególnych miejscowości obu powiatów (złoczowski i brodzki). – Złoczów, 1885. – S.236.

 

[1] У деяких публікаціях авторство цих рядків приписують Збігнєву Морштину (1628-1689) – польському поету і перекладачу.

День Українського Спортовця в Бродах 1937 р.

У серпні 2022 р. минає 85 років від часу, коли у нашому місті було проведено велике свято – День Українського Спортовця. Це була перша такого роду масова спортивна подія у житті українців Брідського повіту. Про її підготовку та проведення дізнаємося зі сторінок газети «Брідські вісті» – часопису, що виходив у Бродах у 1936-1937 р.

Організатором свята став Український Спортовий Клюб «Богун» (УСК «Богун»). І хоча це товариство досить відоме у Бродах, однак історія його творення та діяльності ще потребує ґрунтовного дослідження. Витоки створення УСК «Богун» сягають 1925 р. В тому році, у символічний для українців Галичини день – 1 листопада – група ініціативних і поважних людей міста Броди, а в основному це колишні старшини й підстаршини українських армій періоду 1917-1921 рр., урядовці УНР та ЗУНР, які на той час проживали чи працювали у Бродах, а також кілька активних молодих людей  підписали статут майбутнього товариства. Ініціативну групу очолював суддя Гнат Панас, заступник комісара Брідського повіту в період ЗУНР. 18 лютого 1926 р. цей же актив подав клопотання до воєводського уряду в Тернополі з проханням прийняти статут і зареєструвати товариство. Однак отримали відмову. Формальним приводом стало те, як випливає з пояснення воєводства, що товариство згідно зі статутом є неполітичним, а вживання у назві слова «український» надає товариству політичного характеру. Не погоджуючись з висновком воєводських чиновників, організатори УСК «Богун» подали скаргу до Міністерства внутрішніх справ Польської держави. Заборону на заснування Українського Спортового Клюбу «Богун» було скасовано, проте лист з офіційним підтвердженням надійшов лише 10 травня 1929 р. І тільки після цього – 28 травня 1929 р. статут товариства і сама організація були зареєстровані. Як зазначалося в установчому документі: «Метою Клюбу є плекання і піднесення фізичної  і духової культури так молоді як і цілого громадянства, а саме: розбуджування у всіх верствах громадянства замилування до всіх галузів спорту (як руханка, змагання, гри товариські, їзда кінно, на колесі, прогульки, плавання, танці), а також  музики, співу і пр., плекання в молоді товариського духа і удержування зносин з иншими подібними клюбами і товариствами».

З початку 1930-х років УСК «Богун» розгорнув активну діяльність. Однак для повноцінної праці бракувало власного спортивного майдану. Проблему вдалося вирішити у 1933 р. шляхом винаймання в громади Старих Бродів ділянки площею близько 2 моргів в урочищі Липки. За іншими даними – спогадами Адріяна Блюя – ділянка була викуплена. Після проведення необхідних робіт з вирівнювання площі та встановлення огорожі вартістю 900 злотих спортивний майдан (стадіон) був готовий для проведення різного роду змагань та заходів.

Значною мірою успішний розвиток товариства був пов’язаний з активним проводом (управою). Багатолітнім керівником УСК «Богун» в Бродах був один з визначних громадських діячів Брідщини, відомий кооператор, директор Повітового Союзу Кооператив Юрко Чубатий.  Його заступницею була Марія Жолнірчук – голова філії Товариства «Просвіта»(1933-1939),  активна діячка «Союзу Українок», «Рідної школи».

В товаристві найбільш дієвою була секція копаного м’яча (футболу), яка майже кожного року здобувала перші місця поміж команд Бродів. Частими були футбольні зустрічі між командами УСК «Богун» (Броди) та СТ «Україна» (Львів). Розвивалися також інші спортивні напрямки.

Наглядним прикладом успішної діяльності спортивного товариства для жителів та гостей Брідського повіту стала організація та проведення Дня Українського Спортовця у Бродах. Вперше інформацію про плановане свято було надруковано у часописі «Брідські вісті» від 1 липня 1937 р. Зокрема під заголовком «Комунікат» (повідомлення – В.С.) значилося:

«Український Спортовий Клюб «Богун» в Бродах подає до відома, що зпочатком серпня 1937. р. орґанізує в Бродах Перше Повітове Спортове Свято п. н. «День Українського Спортовця».

Проситься всі спортові Товариства брідського повіту приготовити своїх змагунів до участи в цьому святі.

Для орієнтації подається, що в програму ввійдуть слідуючі конкуренції:

  1. Легкоатлєтика: біги 100 м. 400 м. і 2000 м. навпростець, скоки удовжінь і угору, куля, диск, ратище;
  2. Спортові гри: копаний мяч і відбиванка;
  3. Перегони наколисників 30 км.

За здобуття перших місць будуть роздані цінні нагороди й дипльоми.

Вже заздалегідь просимо зголошувати, котрі Товариства задумують взяти участь в «Дні Українського Спортовця», як рівнож які конкуренції приготовляють.

За Виділ У.С.К. «Богун» в Бродах: Юрій Чубатий, голова. – Др. Осип Сось, секретар».

 

А вже 1 серпня 1937 р. в повітовому часописі було вміщено нове оголошення з конкретною датою спортивного свята:

«Позір!
Вже дня 8. серпня ц. р. о год. 14-тій відбудеться в Бродах величавий Спортовий День п. н. «День Українського Спортовця»!
Докажім своєю масовою участю, що належно розуміємо велике значіння спорту для кожної Нації а зокрема для нас українців.
Подробиці в афішах!».

 

Однак через певні причини саме свято відбулося 15 серпня 1937 р. У часописі «Брідські вісті» за 1 вересня  було вміщено опис свята та світлину «Учасників наколесних змагань у Дні Українського Спортовця». Із замітки дізнаємося, що у програму свята увійшли такі види спорту як: перегони наколесників (велосипедні змагання), легка атлетика, відбиванка (волейбол) чоловічих і жіночих команд, змагання копаного м’яча (футбол). Короткий репортаж про перебіг свята та результати змагань подаємо словами учасника, надрукованими в повітовому часописі:

«Імпрезу розпочато в год. 14:30, перегонами наколесників на трасі Броди – Ясенів (30 км.). До старту стануло 9 змагунів, до мети прибуло 8. Перше місце осягнув Івасюта Михайло (Суходоли) в часі 1.1’05’’ (золочена медаля). Друге місце Фединишин А. (Чехи) в час 1.1’5’’(посріблена медаля). Третє місце Стефанівський Петро 1.6’46’’. Перегонам із великим зацікавленням приглядалося богато людей в Старих Бродах, Суходолах і Ясенові, куди переїздили наколесники.

Рівночасно на площі У.С.К. «Богун» відбувалися легкоатлєтичні змагання; біги 100 м, 400 м, скок в гору, в довжінь, мет кулею, диском і ратищем. Перші місця здобули – 100 метр. – Лящук Ярослав в часі 11’6’’ (позолочена медаля); Чайківський Дмитро. 11’10’’ (посріблена медаля); Гаврилюк 12’40’’; 400 м, Гаврилюк 1’8’’, Лящук Ярослав 1’10’’, Шаталов 1’11’’.

Скок в гору – Крохмаль 161 cm. (золочена медаля), Несторович 156 cm. Заяць 155 cm. (посріблена медаля).

Скок у довжінь – Лящук Ярослав 5,25 м. (золочена медаля); Несторович 5,19 м. (посріблена медаля); Кохманський 4,76 м.

В змаганнях жін. відбиванки взяли участь тільки дві дружині, а саме С.Т. «Сокіл» – Олесько і У.С.К. «Богун» – Броди. – Побідив «Богун».

До мужеської відбиванки стануло дружини «Сокіл» – Олесько, У.С.К. «Комета» – Радивилів – «Пониква», У.С.К. «Богун» – Броди. В фіналі побідив «Поникву» У.С.К «Богун» на пункти 25 : 23.

Змаганнями копаного мяча між УСК «Комета» – Радивилів а УСК «Богун» – Броди, – які виграла «Комета»2 : 1 «День Українського Спортовця» закінчено».

Спортивне свято 1937 року мало значний резонанс серед українського громадянства. Попри певні організаційні недоліки, День Українського Спортовця в Бродах сприяв популяризації та поширення спорту на теренах краю. Це свято мало позитивний вплив на морально-патріотичне виховання молоді, заохочувало до фізичного розвитку, участі в змаганнях, формувало національну свідомість українців.

З приходом у 1939 р. більшовиків діяльність УСК «Богун», як і всіх національно-патріотичних товариств, припинилася. Товариство було частково відновлено в період німецької окупації, але систематична діяльність не проводилася, оскільки йшла війна і багатьох членів не було на місці. І у 1943 р. УСК «Богун» остаточно припинив свою діяльність.

Із відродженням Української держави на початку 1990-х рр. спортивний бренд минулого Бродів було відновлено – правда, у назві футбольного клубу «Богун». Історичні джерела і старожили зберегли імена колишніх спортсменів УСК «Богун» і пам’ять про величаве спортивне свято 1937 р. у Бродах.

Цьогоріч минає 85 років з часу проведення першого Дня Українського Спортовця в Бродах. В пам’ять про цю непересічну подію за ініціативи любителя і популяризатора спорту, віце-президента Бродівського волейбольно-спортивного клубу «Єдність» Віталія Легчиліна та при організаційній підтримці Бродівської міської ради у нашому місті в неділю 14 серпня 2022 р. на стадіоні «Ювілейний» відбудеться День Українського Спортовця. Особливістю свята є те, що воно проходитиме за програмою 1937 року та на підтримку Збройних Сил України.

 

Підготував Василь Стрільчук

Творча палітра «Школи різьбярства» рідному місту

З нагоди Дня Конституції України керівник «Школи різьбярства», що діє при Бродівському педагогічному коледжі імені Маркіяна Шашкевича, Ігор Ошурко подарував декілька знакових виробів учнів цього мистецького осередку та її керівника у фонди Бродівського історико-краєзнавчого музею.  Символічним є те, що саме цього року виповнюється 35 років «Школи різьбярства», заснованої і провадженої Ігорем Степановичем, а також 25 років першого випуску групи студентів, керівником якої він був.

«Школа різьбярства» за час свого існування вже стала певним символом міста Броди і громади, вироби її учнів експонувалися у різних куточках України і за кордоном. Подаровані предмети, розміщені на виставці, в майбутньому стануть окремим розділом музейної експозиції та презентуватимуть народні ремесла нашого краю для гостей міста і громади.

Сьогодні випускники Бродівського педагогічного коледжу імені Маркіяна Шашкевича, який діє у місті Броди вже 77 років, захищають наші права і свободи на освітньому, науковому, культурному, трудовому та військовому фронтах. А коледж очікує на поповнення вступниками, майбутніми талановитими педагогами.