Нові поповнення музейної збірки про брідщан в діаспорі: Стефан Матвіїв (Велика Британія)

Напередодні свята Миколая музейні збірки поповнилися унікальними матеріалами про долю ще однієї брідської родини. Житель міста Броди пан Ярослав Матвіїв подарував до брідської скарбниці пам’яті фотоматеріали та документи з життя рідного дядька – Стефана Матвіїва (1924-2020), уродженця с. Черниця, та розповів про долю своєї родини. Згідно з розповіддю, молодий хлопець Стефан Матвіїв у роки Другої світової війни потрапив на роботу до Німеччини. Працював на стратегічному заводі. Внаслідок аварії на підприємстві над юнаком нависла загроза арешту. В той час відбувалося переформування дивізії «Галичина» і Стефан зголосився до цієї формації. А в рідному селі Черниця на Брідщині, з приходом більшовиків було заарештовано старшого брата Стефана – Миколу, якого підозрювали у зв’язках з УПА. У Молотовську область вивезли дружину і дочку Миколи та батьків Миколи та Стефана. У 1948 р. помер батько Іван. Брат Микола також не вернувся з Сибіру.

Життєвий шлях Стефана певною мірою був схожим до долі багатьох дивізійників: вишкіл; відправка на фронт, де вже не встиг повоювати, оскільки Друга світова війна завершувалася; здача дивізійників у полон до альянтів; табір для українських полонених в Ріміні. А згодом переїзд до Англії й важка праця на каменоломнях. Пізніше одружився з англійкою Мері. Проживав в місті Гаддерсфілд. Працював в компанії Бі-Бі-Сі, як технічний працівник. Брав активну участь в національному житті української громади в Англії: був членом Об’єднання бувших вояків-українців у Великобританії, Союзу українців у Великій Британії, учасником українських хорів, про що свідчать численні світлини. У спілкуванні з родиною часто розповідав про центр українського життя в Англії – Тарасівку. Від 1990 року і до початку 2000-х років відвідував Україну і свою родину. Був учасником ІІІ всесвітнього з’їзду брідщан у Бродах.

Серед подарованих паном Ярославом матеріалів є 20 світлин з життя Стефана Матвіїва; два примірники часопису «Українська думка», що виходив у Лондоні, за 1996 р.; Постанова Президії Головної Управи Об’єднання бувших вояків українців у Великій Британії від 1.10.1990 про присвоєння підстаршинського ранґу старшого десятника Стефанові Матвіїву.

Велика подяка за збережену пам’ять і дарунок для музею!

 

Василь Стрільчук,

директор музею

Запрошуємо долучитись до XV-ої науково-краєзнавчої конференції «Брідщина – край на межі Галичини й Волині»

Комунальна установа

«Бродівський історико-краєзнавчий музей»

Бродівської міської ради

запрошує взяти участь у XV-ій науково-краєзнавчій конференції

«Брідщина – край на межі Галичини й Волині»,

(24 травня 2024 р.)

 

Історична Брідщина – край, розташований на межі Галичини, Волині. Ця особливість позначилась на його історичному розвитку, культурі, традиціях, характері місцевого населення.

Конференція покликана представити нові наукові дослідження з історії міст і сіл Брідщини. Передбачається також висвітлення питань історії, культури та природознавства Галицько-Волинського пограниччя.

 Пропонується наступна тематика досліджень

  1. Музейна справа на Брідщині.

а) історія Бродівського історико-краєзнавчого музею;

б) музейні колекції, збірки, окремі предмети;

в) діячі музейної справи.

  1. Історія та краєзнавство.

а) археологічні дослідження;

б) суспільно-політичне та економічне життя краю;

в) видатні особистості;

г) культура (історичні пам’ятки, етнографія та фольклор Брідщини);

ґ) географія та природа краю;

д) повсякденне життя.

  1. Воєнна історія. Національно-визвольні змагання на теренах краю. Герої російсько-української війни.
  2. Джерелознавство, історіографія.

За матеріалами конференції планується видання наукового збірника. Статті та розвідки до збірника приймаються до 10 березня 2024 р.

 

 

Вимоги до матеріалів

  • Обсяг роботи 6-8 сторінок тексту (Текст у форматі RTF, шрифт Times New Roman, 12 кегль, міжрядковий інтервал 1,5. Поля: зліва – 2,5 см, справа – 2 см, зверху – 2 см, знизу – 2 см. Оформлення списку літератури та джерел (відповідно до ДСТУ 8302:2015) – 12 кегль, інтервал – 1).
  • Посилання на джерела та літературу в тексті у квадратних дужках: [1, с.12], відповідно до списку використаних джерел та літератури (Джерела та література), що розміщується за абеткою наприкінці тексту.
  • До тексту можна додати не більше 5 ілюстрацій у форматі JPEG, TIF (не менше 300 dpi) з підписами до них.
  • Роботи подаються в електронному вигляді на електронну адресу музею bikm@ukr.net.
  • Необхідно подати відомості про автора: ім’я та прізвище автора; науковий ступінь, вчене звання, посада, місце роботи, контактні дані для зворотного зв’язку (телефон, емейл).
  • Матеріали, які не відповідають зазначеним вимогам або раніше публікувалися чи були отримані після зазначеного терміну, до збірника не увійдуть.
  • Редколегія залишає за собою право відбирати та редагувати надіслані матеріали.

За довідками звертатись:

Комунальна установа «Бродівський історико-краєзнавчий музей»

Бродівської міської ради,

майдан Свободи, 5, м. Броди, Золочівський район, Львівська область, 80600

Тел. +38 (03266) 4-21-13

E-mail: bikm@ukr.net

https://www.facebook.com/bikmuseum

 

 

Оргкомітет

Видавець бродівських поштівок – жертва «Титаніка»

Серед видових бродівських поштівок, які іноді зустрічаються у колекціях філокартистів або на  веб-сторінках (включно з інтернет-аукціонами), є серія поштівок надрукована на дуже якісному крейдованому світло-жовтому папері у зеленуватих або синьо-голубих тонах. Назви зображених локацій та вихідні данні видавців, набраних оригінальними шрифтами, й адресна сітка – насиченого червоного кольору. Однак не тільки зовнішній вигляд вирізняє ці поштівки, а якість та документальність самих зображень, відсутність будь-якої ретуші й вибір оригінальних сюжетів, які практично не зустрічаються у інших видавців бродівських поштівок.

Видавав ці поштові картки видавець з криптонімом «W. L. Bp» на замовлення бродівського підприємця Владислава Коциана (Włladysław Kocyan). Хронологічно це був, вірогідно, один з перших його контрактів на видання великої серії поштових листівок з видами Бродів.  Аналіз доступного масиву видових поштових карток Галичини та інших земель Австро-Угорщини показує, що  «W. L. Bp» друкував поштівки з міськими сюжетами та краєвидами багатьох міст імперії (у Галичині: Львів, Тернопіль, Станіславів, Золочів, Броди, Снятин, Самбір …; на Буковині – Чернівці; міста й містечка у тодішньому Угорському королівстві). Довгий час ім’я видавця було невідомо колекціонерам та дослідникам філокартії (дельтіології). Існувало єдине припущення  – «Bp» це загальноприйняте скорочення від «Budapest – Будапешт». Івано-франківські колекціонери називають свою серію поштівок  від  «W. L. Bp» – будапештською. Першим хто розшифрував цей криптонім був варшавський колекціонер та автор фундаментального двадцяти трьох томного видання «Słownik nakładców i wydawców pocztówek na Ziemiach Polskich, oraz poloników» Єжи Моргулець (Jerzy Morgulec) на початку 2000-х рр. Розшифровка Моргулеця – «Weisz Lipót, Budapest». Проте «Словник» Моргулеця давно вже став бібліографічною рідкістю та малодоступним для пересічного любителя поштових карток. Дослідниця міської історії Львова Ірина Котлобулатова у довідковому апараті до видання «Львів на давній поштівці» (2002 р.) також подала цю розшифровку. Відомо, що поштівки  Вейса видавались на протязі 1907 – 1910 рр. Але їх було видано у такій кількості, що на думку І. Котлобулатової іншим видавництвам треба було би 20-30 років. Сама ж постать Леопольда (в угорській традиції Ліпота) Вейса і дотепер остаточно не досліджена.

Щодо бродівської серії поштівок  Вейса, то вона має інвентарний номер 22895. До того ж кожний сюжет отримав ще й буквений суфікс, наприклад, 22895х. На час написання статті відомо 20 різновидів зображень. Серія має наскрізну нумерацію: поки що від 1246 до 1268. Кожне зображення було, зазвичай, видано два рази: один варіант коштом самого видавця (надписи німецькою мовою, другий – коштом Вл. Коциана (надписи польською та німецькою мовами). Переважна більшість зображень видавцем ніколи не перевидавалась. Є припущення, що Л. Вейс сам ще й фотографував. Однак деякі світлини (ймовірно негативи або типографські кліше), все таки, «пішли в люди» і вже пізніше неодноразово використовувались іншими видавцями.

Новий період дослідження «W. L. Bp» настав після виявлення у пресі 1912 року інформації про загибель у морській катастрофі, що сталася в ніч з 14 на 15 квітня 1912 р. під час зіткнення з айсбергом найбільшого судна у світі пароплава «Титанік», єдиного пасажира другого класу лайнера угорського походження містера Леопольда Вейса 37 років (первинно вік передбачали 42 роки). Тіло утопленика, при якому були знайдені золоті монети та банкноти США та Великобританії, було перевезено до Канади й поховано у Монреалі на кладовищі фундації барона де Гірша. На його надгробку написано: «Талановитий і багатообіцяючий скульптор, член торгової ради Бромсгроув, його роботами захоплюються як у Монреалі, так і за кордоном». Подальше дослідження виявило, що у списках «The Bromsgrove Guild of Applied Arts» вустерширського містечка Бромсгроув (Англія) є місце народження Вейса – угорське місто Веспрем (угор. Veszprém), а не Будапешт як передбачалось раніше. Ця інформація зацікавила угорських дослідників Олівера Рибара (Rybár Olivér) та Золтана Дьоре (Györe Zoltán) з рідного міста Вейса. Було встановлено, що народився Вейс, Ліпот (Лейб) у єврейський родині Веспрема в 1876 р. Невдовзі родина переїжджає до Будапешта, а відтак у Відень, де юнак навчався в Академії образотворчих мистецтв. Додаткову художню освіту Вейс отримав у Парижі та Мюнхені. З часом він залишає рідних у Відні та перебирається до Англії як ювелір і навіть набуває власний магазин. В 1905 р. митець приєднується до Гльдії прикладних мистецтв у Бромсгроуві. Перебуваючи у Бірмінгемі, він знайомиться зі своєю майбутньою дружиною Матильдою Педе (Mathilde Françoise Pëde), з якою він одружився в 1909 р. Разом вони перетинали Атлантику на роковому лайнері в 1912 р. для початку нового життя у Канаді, де Вейс мав роботу та зарекомендував себе талановитим митцем. Але причім тут видавництво поштівок?

І. Котлобулатова вважає, що для остаточної відповіді на це питання бракує декількох документів (ліцензій) про видавничу діяльність Л. Вейса. Ймовірно їх вдасться відшукати у муніципальних архівах Веспрема чи Будапешта. Можна припустити, що під час свого навчання у художніх закладах Європи Леопольд Вейс заробляв фотографією для оплати навчання. Так чи ні, але історики, краєзнавці та дослідники урбаністики ще не раз згадають талановитого та підприємливого угорця за чудову іконографічна колекція поштових карток міст та містечок Австро-Угорщини, які тепер належать різним країнам Європи.

Література

  1. Kotłobułatowa I. Lwów na dawnej pocztówce. – Kraków, 2002. – 491 s.
  2. Kotłobułatowa I. Lwowskie pocztówki – ich wydawcy i nakładcy [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://kuriergalicyjski.com/lwowskie-pocztowki-ich-wydawcy-i-nakladcy/ (02.08.2023)
  3. Léopold Weisz// Encyclopedia Titanica [Електронний ресурс] – Режим доступу: https://www.encyclopedia-titanica.org/titanic-victim/leopold-weisz.html (02.08.2023)
  4. Rybár, Olivér; Györe, Zoltán: A Titanic veszprémi áldozata – Weisz Lipót // Veszprémi szemle. – 2020/3. – s. 49-68.

Підготував Володимир Ульянов

 

 

 

Отець Йосип Застирець

15 серпня виповнилося 150 років від дня народження отця Йосипа Застирця.  Народився він у 1873 році на хуторі Романці, поблизу с. Конюшків. Священник УГКЦ, письменник, краєзнавець, філософ, громадський та освітній діяч на теренах Галичини.

Його нащадки походили із литовсько-української родини Патрицьких, які були політично переслідуваними, тому один із його предків Грицько Патрицький поселився над річкою Стир та обрав собі прізвище Застирець. За переказами старожилів, Конецпольський чи Потоцький (точно не відомо) хотів дати кращу землю Грицьку, але він сказав: «Грицева воля остати над Стиром». Саме з предком о. Йосипа пов’язують історію заснування села Грицеволя на поч. ХVІІІ ст. Його син Ілля переселився на хутір Романці, де закріпився та провадив свою господарку.

Зокрема, серед спогадів є інформація про те, що родина Застирців мала у власності млин. Саме від Застирцевого млина отримала назву річка Застир, яка протікала повз нього. Дід Йосипа Василь мав богословську освіту, але не був висвячений на священника. На хуторі Романці він мав 115 моргів поля та лісу. Є ще одна історія пов’язана з млином Застирців. Місцеві пани вирішили позбавити їх млина й неодноразово велися збройні напади проти родини. Один із них трапився коли Йосипу було 7 років. Цей випадок настільки запам’ятався малому хлопчині, що він описав його у своїй поемі «Млин», використавши псевдонім Патрицький. Також серед дитячих спогадів яскраво закарбувалися розповіді селян про козацькі могили в с. Шнирів, запам’ятав пісню про Бондарівну тощо.

Великий вплив на формування світогляду Йосипа Застирця мала сім’я, яка була національно свідомою та користувалася неабиякою повагою серед місцевих селян. Він здобув початкову освіту в Бродівській гімназії. Саме в гімназії у нього відкрили дар до написання літературних творів. Після гімназії Й. Застирець вступив до богословської академії у Львові. Згодом висвятився на священника та мав парафії у Конюшкові, Берлині та Бережанах. У м. Бережани о. Йосип почав викладати у гімназії, де активно залучав українських дітей до здобуття освіти. Також за власний кошт оплачував навчання бідних дітей з Бродівського повіту. Зрозумівши важливість подальшого навчання він вступив до Львівського університету на філософський факультет, де слухав лекції з історії Михайла Грушевського.

Навчаючись в університеті у нього виникла ідея збудувати пам’ятник Маркіяну Шашкевичу на Білій горі в Підлиссі та перенести туди його тіло. Також на честь 100-ліття з дня народження М. Шашкевича перевидав альманах «Русалка Дністровая». Це видання «Русалки Дністрової» з дарчим автографом Й. Застирця та датою 10 березня 1910 р. зберігається у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника.

На початку Першої світової Застирця заарештувала російська окупаційна влада та ув’язнила у Бродах. З 1915 по 1917 рр. перебував у Відні, де став засновником і керівником української учительської семінарії. Поруч з цим займався науковою та громадською роботою. У 1915 р. Йосип Застирець захистив докторську дисертацію у Віденському університеті з філософії (праця «Beiträge zur Geschichte des Krimkriegs»). 26 листопада 1915 р. ним було висунуто кандидатуру «великого Провідника свого народу, міжнародного генія», «справді найвизначнішого письменника сучасної Європи» Івана Франка на здобуття нобелівської премії з літератури, акцентуючи увагу на політичних заслугах І. Франка.

Після повернення до Львова у листопаді 1917 р. о. Йосип Застирець поновив викладання історії, німецької мови та літератури у Львівській академічній гімназії, де працював до виходу на пенсію в листопаді 1929 року. Був головою читальні товариства «Просвіта» та гуртка «Рідна школа» у Львові. У період 1918-1919 рр. активний учасник листопадового чину в Галичині. З великим болем переживав поразку національно-визвольних змагань, але не здався та продовжив свою меценатську та видавничу діяльність. Добився дозволу на видання українського часопису «Рада», який був надрукований 31 серпня 1919 р. у Ставропігійській друкарні в Львові. Але не зважаючи на дозвіл, наклад журналу неодноразово було конфісковано, а Застирцю погрожували переведенням на периферію.

З ініціативи о. Йосипа Застирця було збудовано ряд пам’яток: на горі Могила біля Накваші було поставлено пам’ятник св. Володимиру з надписом: «Народе! З могил встане воля, всміхнеться доля. Дай це Боже!»; збудовано церкву в Тетильківцях; встановлено пам’ятні знаки в Звиженю та Шишківцях. Займався активно видавничою діяльністю, за його підготовки було видано збірку декількох тисяч народних пісень та написав свій «Спомин» про події 1918-1919 років тощо.

Останні роки життя хворів, мав інсульт та був паралізований. Помер Йосиф Застирець на 69 році життя 15 січня 1943 р. у м. Львові. На похоронах у катедрі святого Юра митрополит Йосиф Сліпий виголосив проповідь. Похований на Личаківському кладовищі.

Підготувала Стефанія Морозюк, 

науковий співробітник Комунальної установи

“Бродівський історико-краєзнавчий музей” Бродівської міської ради

 

 

 

Пам’ятний експонат з місць боїв української дивізії «Галичина» в Австрії

Цими днями Бродівський історико-краєзнавчий музей отримав пам’ятний експонат – капсулу із землею з місця пам’ятника в м. Бад-Гляйхенберг, де воювала Перша Українська Дивізія Української Національної Армії, утримуючи фронт проти радянської армії в квітні-травні 1945 р. Запеклі бої відбувалися за місцевий замок, який тоді було повністю знищено. Завдяки українським воякам містечко Бад-Глайхенберг не потрапило в радянську зону окупації Австрії з усіма її наслідками. На місцевому цвинтарі встановлено пам’ятник українським воякам 1-ї Української дивізії УНА.

Дарунок разом із супровідними світлинами пам’ятника, місць боїв української дивізії, а також зі святкування 80-ї річниці створення дивізії в Австрії передав пластун-сеньйор Тарас Піняжко, ініціатор проекту «Врятуй могилу Героя». Він є родичом капелана дивізії о. Михайла Левенця (його бабця Надія Корчак з м. Броди була троюрідною сестрою відомого брідщанина). Висловлюємо пану Тарасу щиру подяку! Також дякуємо п. Тарасу Компаніченку за допомогу в тому, що дарунок потрапив до нашого музею. Подібні капсули отримали Національний військово-історичний музей України у м. Києві, Тернопільський обласний краєзнавчий музей, Івано-Франківський обласний музей визвольної боротьби ім. Ст. Бандери та Музей історії міста Коломиї.  Окрема подяка душпастирю українців у Штирії отцю Богдану Карпляку, який відвідав могили дивізійників та відправив панахиду.

Символічним є те, що подарунок надійшов саме в дні 79-их роковин бою під Бродами дивізії «Галичина», коли в роки ІІ світової війни, в ході так званої Львівсько-Сандомирської наступальної операції радянської армії в околицях міста Броди 13-22 липня 1944 р. в кровопролитних боях на боці німецької армії більшовицькому наступу протистояла дивізія 14-та гренадерська дивізія Ваффен-СС «Галичина», укомплектована переважно з українців. Дивізія разом з 13 корпусом німецької армії потрапила в оточення, з якого вдалося вирватися близько 1 тис. українських вояків, ще до 3 тис. вояків залишилося на теренах Брідщини і Золочівщини, де влилися в лави УПА та продовжили боротьбу з більшовицьким режимом. В боях під Бродами загинуло багато українських патріотів, серед яких і колишні учасники Перших визвольних змагань. Пізніше, після доукомплектування з підрозділів, що не потрапили в оточення, вояків, які перебували у вишкільних таборах, прилученням інших підрозділів, військове формування було відновлено. Дивізія брала участь у боях в Словаччині, Югославії, Австрії. 19 квітня 1945 р. ця військова формація отримала новий статус і назву: Перша Українська Дивізія Української Національної Армії. А 25 квітня вояки дивізії склали присягу на вірність Україні. Під час завершення Другої світової війни основна частина дивізії потрапила в англійську зону окупації. Впродовж 1945-1947 рр. українські вояки перебували у таборах інтернованих в Італії. У травні-червні 1947 р. їх перевезено до Великобританії, а наприкінці 1948 р. – звільнено. Колишні вояки української дивізії роз’їхалися по різних куточках світу, створили комбатантські організації, підтримували українські інституції та боротьбу за звільнення України на міжнародній арені.

 

Підготував Василь Стрільчук