Щороку 18 квітня світова спільнота відзначає Міжнародний день пам’яток і визначних місць, а в нашій країні – День пам’яток історії та культури. Цей день покликаний привернути увагу до збереження культурної спадщини, яка формує нашу колективну пам’ять та ідентичність. Сьогодні згадуємо не лише про величні архітектурні споруди чи знамениті пам’ятки, а й про менш помітні, проте не менш значущі сліди минулого. У цій публікації хотів би звернути увагу на стару частину Бродівського міського цвинтаря, який є мовчазним літописом нашого міста вже майже чверть тисячоліття. Однак, на превеликий жаль, ця унікальна пам’ятка в силу різних обставин інтенсивно руйнується та перебуває поза увагою місцевих мешканців і гостей міста.
Значна частина поховань старого цвинтаря досі залишається малодослідженою, хоча серед похованих тут осіб є такі, чиї імена свого часу були відомі не лише у Бродах, але й на теренах Галичини та за її межами. Могили міського некрополя є важливим джерелом для вивчення соціальної, культурної та політичної історії краю. Адже кожен надгробок – це сторінка з минулого, написана людською долею: іноді тихою й непримітною, іноді драматичною, а часом – героїчною. Актуальність збереження таких місць посилюється в контексті сучасних подій, оскільки на іншій частині міського цвинтаря формується Меморіал Героїв новітньої війни, в якій Україна виборює свою свободу і суб’єктність у жорсткому протистоянні з агресором. Минуле та сучасне тут співіснують поруч – і це спонукає нас не лише пам’ятати, а й свідомо берегти спадщину і тяглість великої історії нашого краю й народу.
Одним із прикладів забутої спадщини міського некрополя Бродів є могила українського адвоката, громадського діяча, педагога, доктора Івана Кміцикевича (1873–1933). Він похований у родинному гробівці разом з батьком Костянтином Кміцикевичем (1835–1916), який був урядником в Бродах. Пам’ятник на їхній могилі був виготовлений з граніту у вигляді обеліска, встановленого на прямокутному п’єдесталі. Монумент зазнав пошкоджень вже після Другої світової війни: був постріляний більшовицькими солдатами, які вправлялися в стрільбах на старих пам’ятниках міського цвинтаря.
Іван Кміцикевич народився 27 січня 1873 року. Ще під час навчання на правничих студіях відзначився як «солідний та пильний студент». Проходив практику в канцелярії визначного українського адвоката доктора Тадея Соловія у Львові, яка вважалася однією з кращих у місті, а її послугами користувалися виключно заможні особи. Доктор Т. Соловій був дорадником і синдиком (уповноваженим представником) Митрополичої консисторії у Львові, користувався великою довірою і повагою митрополита Андрея Шептицького, а також був засновником Земельного Банку Іпотечного у Львові. Отримавши такий багатий професійний досвід, у 1905 року Іван Кміцикевич розпочав самостійну адвокатську практику у Львові. Як адвокат, займався майже виключно сферою цивільного права. Його канцелярія стала однією з провідних у цій царині. Із заснуванням Земельного Банку Гіпотечного у Львові (1910) став його синдиком та був ним до останніх днів свого життя, маючи повну довіру управи банку. Входив до Наглядової ради Земельного банку.
У період Західноукраїнської Народної Республіки адвокат працював у Державному Секретаріаті Торгівлі, спершу у Львові, згодом у Станиславові (листопад 1918 – травень 1919). У липні 1921 р. Іван Кміцикевич взяв участь у заснуванні Таємного українського університету у Львові, де викладав цивільне право та був головою екзаменаційної комісії.
Іван Кміцикевич активно долучився до професійної організації правників. Він був співзасновником Союзу українських адвокатів. Входив до контрольно-ревізійної комісії. Ця організація делегувала його членом Дисциплінарного Суду Львівської адвокатської палати, а згодом до Ради цієї палати. Його двічі обирали секретарем Львівської адвокатської палати, і це був перший українець, який входив до президії цієї інституції. Перебуваючи на цих посадах, діяч «гідно і солідарно» відстоював інтереси українських адвокатів. Він користувався повагою і авторитетом усіх членів Ради.
Український правник був високоморальною, скромною і глибоко відданою своїй справі людиною. Його відзначали за чесність, професіоналізм і громадську позицію. Ім’я та прізвище Івана Кміцикевича можна знайти у багатьох львівських часописах серед жертводавців на різні національні цілі.
Помер відомий український адвокат раптово 29 грудня 1933 року у Львові, на 61-му році життя. Його тіло перевезли до м. Броди та поховали у родинному гробівці поруч з батьком. Прощальну промову на цвинтарі в Бродах виголосив відомий брідський адвокат, меценат і громадсько-політичний діяч доктор Теодор Жолнірчук.
Призабута могила доктора Івана Кміцикевича – це лише один із багатьох невеликих, але важливих фрагментів нашої історії. Саме з таких частинок складається велика і багатогранна спадщина нашого народу, України, і саме вони формують нашу національну пам’ять.
Література
- Життя і право. Вістник теорії і практики. Львів, 1934. Березень. Ч.1(28). Рік VII. С.37.
- Ювілейний альманах Союзу українських адвокатів у Львові / Акад. адвокатури України, ЛНУ ім. І. Франка, Юрид. ф-т; упоряд. М. Й. Петрів. Київ : Юстініан, 2014. 320 с.
Підготував Василь Стрільчук
