У цьому матеріалі згадаємо ще одного брідщанина, який у другій половині ХІХ століття став одним з піонерів промислового розвитку Галичини. Маючи технічну освіту, вивчаючи кращий досвід різних країв, застосовуючи власні знання і здібності, він досягнув чималих результатів та визнання.  Це Юліян  Ванг – інженер і підприємець, життя якого тісно пов’язане з Львовом, а також Івано-Франківськом, Калушем, Солотвином.

Юліян Ванг народився у м. Броди в лютому 1844 р. в сім’ї службовця цісарсько-королівського головного митного та камерального управління – Йозефа Ванга. Після закінчення реальної школи у Бродах Юліян поступив до Технічної академії у Львові, де навчався впродовж 1861-1865 рр. У студентські роки, будучи активним польським патріотом (хоча з німецьким прізвищем), взяв участь у Січневому повстанні 1863 р. У той час у Львові діяв Комітет Східної Галичини, завданням якого була організація допомоги для розгортання повстання на українських землях, що знаходились під владою Росії (Волині, Поділлі, Київщині). Одним з важливих пунктів збору повстанців було місто Броди, звідки мала відбутися так звана «виправа на Радивилів», під час якої 2,5 тис. повстанців мали пробитися через австро-російський кордон і захопити прикордонне місто Російської імперії – Радивилів. Однак ця атака, що відбулася 1 липня 1863 р., закінчилася невдачею зі значними втратами поляків, оскільки російські війська, повідомлені російським консулом з Бродів, були готові до відсічі. Невідомо достеменно про участь Юліяна Ванга саме у цій акції, але безпосередній зв’язок з Бродами може вказувати на високу ймовірність його причетності до цих подій. Після перерви у навчанні, пов’язаної саме з участю в повстанні, повернувся до Академії та завершив студії. Використовуючи свої знання та вміння, підприємницький хист, він заклав у Львові фотографічний заклад під назвою «Ванг», згодом – «Ванг і Родецький» (вів справу спільно з Станіславом Родецьким) при давній вулиці Маєровській (за іншими даними – на Марійській площі, біля «Європейського готелю»). У 1866-1867 рр. цей заклад належав до першорядних фотоательє міста.

Згодом Ю.Ванг виїхав до Нижньої Австрії, де працював інженером на парових тартаках, а пізніше був інженером на великих копальнях солі (шахтах карналіту, каїніту, сильвіну) біля м. Штасфурт (нині місто в Німеччині, розташоване в землі Саксонія-Ангальт). Звідти його, як професіонала в солевидобувній галузі, викликали в Галичину на посаду головного інженера консорціуму, заснованого для видобутку каїніту в м. Калуш. Цю посаду займав аж до ліквідації даного об’єднання. Знання, здобуті за кордоном, використав для закладення парового тартака в Солотвино, яким керував деякий час.

Заробивши трохи грошей, Ванг відправився у подорож з метою практичного ознайомлення з процесом виготовлення світильного газу, що використовувався для освітлення вулиць та роботи перших двигунів. У 1874 р., 30-річним чоловіком, він заснував у Станіславові (нині Івано-Франківськ) фабрику з виготовлення світильного газу, який виробляли з важких відпрацьованих олій нафтопереробних заводів. Ванг був першим, хто для цієї мети використав відпрацьовані матеріали, які не мали іншого застосування. Впродовж 10 років він керував цією фабрикою. Водночас Ю.Ванг  став видавцем (засновником) і редактором суспільно-політичного і економічного часопису «Станіславівський голос» («Głos Stanisławowski», 1881). У 1884 р., згідно з контрактом, фабрика з виготовлення світильного газу перейшла у власність громади Станіславова. Юліян Ванг відмовився від пропозиції далі бути директором цього підприємства, оскільки мав інші плани. В цьому ж  1884 році він заснував у Львові на Знесінні фабрику виробів з кості.

Маючи в своєму розпорядженні відносно невеликі кошти, Ю.Ванг шукав партнера і знайшов його в особі Людвіка Ґрейва, колишнього власника вапельні в Пустомитах. В наступних роках було утворено командитну спілку (зі спільною відповідальністю всіх учасників), до якої увійшли інші члени, які прагнули розширення фабрики. У той час на фабриці розпочали переробку подільських фосфоритів на мінеральні суперфосфати. Юліян Ванг і надалі залишався директором. У 1897 р. спілка була перетворена на акціонерне товариство – Перше галицьке акційне товариство для промислу хімічного у Львові. У той час акційний капітал товариства  зріс до 600 000 австрійських крон. З відкриттям нової бійні фабрика розширила сферу своєї діяльності, переробляючи відпрацьовану кров на кров’яне борошно.

Окрім підприємництва, Ю. Ванг займався суспільно-громадською діяльністю. Він входив до Торгово-промислової палати у Львові (1885-1909), був асесором торгового суду (1885-1910), членом цісарсько-королівського Галицького господарського товариства (1888-1902), Львівської повітової ради, як представник від стану найвище оподаткованих купців і промисловців (1887-1890), шкільної окружної ради у Львові (1889-1902), головного виділу Політехнічного товариства у Львові (1897-98), Товариства галицької каси ощадності (1906-1910). Входив до правління фундації «Притулок для старців імені Домса» у Львові (1907-1910) та ін. Мав титул цісарського радника.

На початку ХХ ст. розвиток фабрики штучних добрив Юліяна Ванга ставав щораз складнішим. Велика конкуренція з боку прусських фабрик, картелі об’єднаних австрійських фабрик, зводила нанівець спроби розвиту підприємства, збільшення доходів і призвела до відчутних втрат 1907-1908 років. Ситуація, що склалася, негативно позначилася на стані здоров’я Ю.Ванга, і він був змушений передати управління фабрикою. Це призвело до часткової зміни акціонерів. Переживаючи за долю свого підприємства, якому віддав 25 років свого життя, Ванг важко захворів і згодом, 30 квітня 1910 р. помер. Похований в родинному гробівці на Личаківському цвинтарі у Львові. На його пам’ятнику написано «Інженер, цісарський радник, піонер вітчизняної промисловості».

До сьогоднішнього дня у Львові на  вул. Івана Франка, 114 збереглася вілла львівського промисловця, власника фабрики штучних добрив Юліана Ванґа. Будинок було споруджено у 1899 р. за проектом архітектора Наполеона Лущкевича. Споруда зберегла свій історичний вигляд і є пам’яткою архітектури місцевого значення (Ох. №337-М) та використовується як житловий багатоквартирний будинок.

 

Джерела

  1. Вул. Франка, 114 – житловий будинок (Автор опису – Марія Захарчишин. Редактор — Ольга Заречнюк) [Електронний ресурс]. – Джерело доступу: https://lia.lvivcenter.org/uk/objects/franka-114/
  2. Fotografia galicyjska do roku 1918: fotografowie Galicji, Tatr oraz Księstwa Cieszyńskiego : zestawienie nazw zakładów i nazwisk fotografów do roku 1918 / Aleksander Żakowicz i współpracownicy [współautorzy oprac. Irina Kotłobułatowa et al.]. – Częstochowa – Katowice – Lwów, 2008. – S.137.
  3. Głos Stanisławowski: pismo polityczne i ekonomiczno-społeczne. – 1881. – № 1.
  4. Szematyzm Królestwa Galicji i Lodomerii z Wielkim Księstwem Krakowskim. – Lwow, 1880 …
  5. We Lwowie (Ś Juljan Wang) // Kurjer Lwowski. – 5 maja 1910 (czwartek). – №206. – Rok XXVIII. – S.2.

 

Подяка за надані світлини пану Ігорю Мончуку

 

Підготував Василь Стрільчук

Ще нема коментарів.

Залиште коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікованою. Обов’язкові поля позначені (*).

Можна використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>