Історія еміграції з теренів Брідщини на сьогодні є маловивченою темою. Навіть незважаючи на те, що наш край мав ще порівняно недавно (яких років 20-30 років тому) добре налагоджені зв’язки з діаспорою (в основному емігрантами «третьої хвилі» – після ІІ світової війни). Результатом цього був проведений у Бродах наприкінці липня 1993 року ІІІ-ій Всесвітній з’їзд брідщан, видано другу книгу історико-краєзнавчого збірника «Броди і Брідщина» та багато іншого. Проте цілісного підходу до вивчення цієї проблеми поки що не напрацьовано. Не знаємо також, хто були ті перші емігранти із нашого краю і в які краї вони мандрували. Окремого розгляду потребує тема еміграції єврейського населення, яке з Бродів і через Броди (втікачі з Російської імперії) мігрувало на Захід, про що є деякі публікації. Подальшого вивчення потребують питання більшовицьких депортацій українців та польських мешканців краю, вплив Другої світової війни та радянізації Брідщини на еміграційні процеси.
У цій замітці зупинимося на одному з епізодів еміграційної хвилі кінця XIX – початку ХХ століття, коли відбувався масовий виїзд жителів Галичини, Буковини і Закарпаття до Північної Америки (США і Канади). Ця так звана трансатлантична еміграція була зумовлена передусім економічними причинами (низький життєвий рівень через перенаселення краю, обмежені можливості для заробітків, бідні та неродючі землі, низький рівень розвитку економіки в регіоні та ін.). У цей час мала місце як незворотна трудова (на постійне місце проживання), так і сезонна заробітчанська еміграція. Тоді працювало чимало різних еміграційних агенцій (синдикатів), які мали своїх агентів у різних містах, в тому числі Австро-Угорщини, та вербували заробітчан на роботи, а їхні сім’ї на постійне переселення. Як правило, спочатку виїжджав на заробітки голова сім’ї, а згодом, попрацювавши деякий час за океаном, заробивши певний капітал, повертався додому та забирав свою сім’ю, а інколи «перетягував» за океан своїх родичів чи сусідів. Так в далекій Канаді чи Сполучених Штатах Америки поступово виникали українські поселення. Наочним прикладом такого є містечко Мирнам у провінції Альберта (Канада), засноване жителями с. Білявці на Брідщині, про що у своїх спогадах писав о. Ісидор Нагаєвський.
Однак не всім емігрантам і заробітчанам усміхалася доля, було чимало і трагічних випадків. Один з них стався 120 років тому, і про нього писали в багатьох європейських газетах. 26 травня 1903 року при виході з порту Антверпена на річці Шельда пасажирсько-вантажне судно «Хаддерсфілд», яке належало англійській Великій центральній залізниці, зіткнулося з норвезьким пароплавом «Уто». Внаслідок аварії корабель «Хаддерсфілд» затонув разом із 22 пасажирами – вихідцями з Галичини й Буковини. Команда, яка складалася з 17 осіб, була врятована судном «Ретфорд», яке належало цій же англійській компанії. Серед загиблих пасажирів, які, як з’ясувалося, вирушали до Канади, були і вихідці з Брідщини. Тогочасна преса називає декілька імен та прізвищ наших земляків, зокрема: Ян Богомович, 24 роки, та Людвик Свірський, 26 років, – обоє з Гутиська Брідського; Ян (Іван) Карплюк, 39 років, Альфонсина Карплюк, 29 років, Антоніна Карплюк, 3 роки, усі з Голубиці; Станіслав Стжелєцький, 30 років, Марія Стжелєцька, 29 років, Павло Попович, 40 років, усі троє з с. Волохи біля Поникви Великої Брідського повіту (нині село Підгір’я). Так трагічно закінчилися сподівання і надії цих людей, які прагнули покращити свій матеріальний стан, змінити своє життя на краще. Однак цей та інші нещасні випадки не припиняли потік емігрантів з Брідщини та й загалом з усієї Галичини у пошуках кращої долі. Як подає «Gazeta Lwowska» за березень 1912 р., з метою працевлаштування (на роботу) тільки з Брідського повіту через м. Львів виїхало до Прусії 688 осіб, а до Америки – 102 людини. Чи повернулися усі ці люди згодом на Батьківщину – невідомо. Скільки таких осіб було за весь 1912 рік, за попередні роки, чи за наступні 1913-1914 рр. – теж невідомо.
Підготував Василь Стрільчук
