У фондах нашого музею зберігаються два музейних предмети: коркотяги (штопори) – пристрої для відкривання пляшок, закритих корком. Один з них є давніший (1.) і може відноситися до ХІХ ст. Його було знайдено у середмісті Бродів та подаровано Бродівському історико-краєзнавчому музею пані Марією Гром’як. Інший, дещо пізнішого часу (поч. ХХ ст.), зберігся в гіршому стані (2.). Цей коркотяг знайшов на своєму обійсті, що на Старих Бродах, Олександр Буряк і нещодавно подарував музею.
З однієї сторони, ці знахідки є звичними і закономірними. З давніх-давен люди споживали вино, яке зберігалося у різних посудинах, в тому числі у закоркованих пляшках. Для торгівельного і прикордонного міста Броди, де було багато різноманітних харчових закладів і корчм, споживання вина, й не лише, було буденним явищем. Крім того, на ринки нашого міста потрапляло різноманітне вино з інших країн і від різних виробників. Пляшки потрібно було чимось відкривати, для цього й виготовляли штопори чи коркотяги. З іншого боку, ці два артефакти наштовхнули нас на інші розмірковування – про індустрію місцевого виноробства. З якого часу воно почало розвиватися?
У наш час вино роблять з різних видів ягід, але первісним продуктом виноробства є виноград. Вирощування винограду у нашому місті та довколишніх селах сьогодні є звичним явищем. Хоча ця культура більш пристосована до теплого клімату, однак наші природні умови теж є досить сприятливими для культивування багатьох сортів винограду.
Засновник міста Любича (Бродів) руський воєвода Станіслав Жолкевський у своїй локаційній грамоті 1586 р. надав міщанам право на володіння броварнями, винницями, солодівнями. Однак в давніх документах не вдалося поки що відшукати більше матеріалів про перші бродівські винниці. Проте чимало є інформації про давні броварні й солодівні у Бродах. Цікавою згадкою про брідське виноробство може бути фрагмент вірша польського державного діяча, поета та перекладача Яна Анджея Морштина (1621-1693) «Do Stanisława Morsztyna Rotmistrza JKMości»[1], де є такі рядки: «…Не бажаючи встидати власну вітчизну, Чи пив ти ті вина, які дає земля брідська…» («I własnéj nie chcąc zawstydzić ojczyzny, Piłeś te wina, które daje żyzny grunt brodski …»). Ці рядки згадує у своїй монографії про вільне торгове місто Броди історик Садок Баронч (1814-1892), а також до них апелює і автор брошури «Ponikwa osiedle klimatycznie», згадуючи про традицію садівництва, в тому числі й виноградарства, в околицях села Поникви.
_____________________
Цікавий матеріал про вирощування винограду на поч. 1900-х років у передмісті Старі Броди подає нам єврейський часопис «Chwila», який видавався до Другої Світової війни у Львові. У №4066 від 21 липня 1930 року житель Бродів (можливо, Старих Бродів), колишній учень цісарсько-королівської гімназії ім. кронпринца Рудольфа, а на той час кореспондент цієї газети, дописувач рубрики «Література-Наука-Мистецтво», Генрик Адлєр написав замітку «Брідська екзотика. Португальський єврей – піонер виноградарства». Використовуючи у заголовку слово «екзотика», автор тим самим підкреслював щось незвичайне для даної місцевості, те, що здавалося дивовижним, надто мальовничим.
Журналіст зазначав, що від кількох десятків років знаходиться на території Старих Бродів виноградник, який щороку дає кількасот кілограмів цього шляхетного плоду різних сортів. Поява цієї брідської екзотики була пов’язана з енергійним переселенцем з Португалії, євреєм за походженням, Емануелем Карлосом Грійо, якого звичайний випадок долі переніс із теплої прийомної батьківщини в наші холодні краї. Генрику Адлєрові добре закарбувалося в пам’яті це ім’я, яке він ніби вчора прочитав на кольорових афішах, з яких більш як двадцять років тому цей португальський єврей закликав місцевих жителів запроваджувати виноградарство у своїх садах.
Для автора статті Емануель Карлос Грійо був найцікавішим персонажем з його дитинства. І в дитячих фантазіях Генриха Адлєра ця постать була пов’язана з іспанською інквізицією. І на цьому тлі ставлення до нього було досить різне. У певні моменти той здавався нещасним єврейським вигнанцем із цієї жорстокої землі. А коли деякі поголоски ставили під сумнів його єврейство, то він видавався нащадком трагічних маранів – іспанських євреїв-християн. Однак бувало й так, що поставав він у дитячій уяві автора іспанцем – одним з тих, хто спалював євреїв на вогнищі, і тепер він прийшов шукати покаяння в єврейських Бродах.
У місті до прибульця ставилися досить стримано. І хоча дружина португальця походила з відомої єврейської родини, проте до його єврейства ставилися з деякою недовірою. Він не сповідував жодних релігійних обрядів і жив ізольовано від єврейської громади. Сусіди розповідали про його шляхетність і доброту, висловлювали захоплення його працьовитістю.
Генрик Адлєр, згадуючи свої дитячі спогади і сприйняття, писав: «Однак цікавим для мене була не лише його романтична постать, але і його виноградник. Поняття виноградника для мене було нерозривно пов’язане з Палестиною. Виноградник у Старих Бродах – то Палестина в найближчому сусідстві. І коли я, тремтячи, спостерігав крізь шпарини у високій огорожі кремезну постать пана Грійо, який працював у своєму винограднику, мені здавалося, що я бачу якогось палестинського колоніста у винограднику в Рішон-ле-Ціон».
На завершення статті, написаної у 1930 році, автор зазначає, що з того часу минуло понад двадцять з лишком років. Виноградники Грійо пройшли різні випробовування, пережили лихоліття Першої світової війни і під захистом високих парканів, які у перших роках захищали їх від нищителів, процвітають самотньо у нашому краї. Як тільки Грійо не намагався переконати місцевих селян, що наш клімат ідеально підходить для вирощування винограду, охочих займатися цією нелегкою справою не знайшлося. На той час виноградники, разом із їхнім господарем, якому все ж таки вдалося довести своє єврейське походження, залишалися чи не єдиною екзотикою «зубожілих одноманітних Бродів», якими наше місто стало після воєнних лихоліть 1914-20 рр.
Невідомо, як склалася подальша доля Емануеля Карлоса Грійо та його виноградників. Напевне, португальському єврею, як і більшості бродівських євреїв, не вдалося пережити Голокосту (якщо він дожив до того страшного часу). Виноградники могли зберегтися, однак чи до них було вцілілим мешканцям в розбитих і знищених Бродах в перше воєнне десятиріччя? Можливо, хтось із жителів Старих Бродів має якусь інформацію чи пам’ятає розповіді старших людей про цю «брідську екзотику» – виноградники єврея-португальця в першій третині ХХ ст. – і зможе щось додати до цього матеріалу.
Джерела і література
- Турега Ю. Оподаткування виробництва алкогольних напоїв у м. Броди в XVII ст. // ХІIІ міжнародна наукова конференція «Історія торгівлі, податків та мита». 24–25 жовтня 2019 р.: тези доповідей. Київ, 2019. С. 16–17.
- Adler H. Brodzki egzotyk. Portugalski żyd – pionierem kultury winnej latorośli // – 1930. 21 lipca. – №4066. – S.9.
- Barącz S. Wolne miasto handlowe Brody. Lwów, 1865. – S. 17.
- Ponikwa osiedle klimatyczne.
- Sokalski M. Rys geograficzno-statystyczny złoczowskiego okręgu szkolnego wraz z dokładnym opisem poszczególnych miejscowości obu powiatów (złoczowski i brodzki). – Złoczów, 1885. – S.236.
[1] У деяких публікаціях авторство цих рядків приписують Збігнєву Морштину (1628-1689) – польському поету і перекладачу.
