1 листопада 2018 р. у м. Броди на символічній могилі Борцям за волю України, що біля храму Святого Юрія, було освячено пам’ятну таблицю до 100-річчя проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Місце встановлення знаку вибрано не випадково, ця пам’ятка – могила-курган – має свою історію й тісно пов’язнана з історичною пам’яттю брідщан про листопадові події 1918 р.  На превеликий жаль, сьогодні мало кому відома історія походження цього символічного кургану, а старші люди пам’ятають його відновлення на початках відродження сучасної Української держави. 

У цій публікації пропонуємо Вашій увазі невеликий екскурс в історію цієї пам’ятки.

            Події Листопадового Чину і польсько-української війни 1918-1919 рр. були пам’ятними для українців Галичини, яка в міжвоєнний період (1920-1939) перебувала у складі Другої Речі Посполитої. Українська спільнота завжди намагалася відзначати ці дні, вшановуючи пам’ять про загиблих вояків УГА, згадуючи переможні бої, аналізуючи поразки і складаючи плани для майбутньої боротьби. З іншої сторони, польська влада прагнула різними способами перешкодити таким відзначенням, звести до мінімуму їх розголос і вплив на громадськість. Через це у листопадові дні відбувалося чимало сутичок, арештів. Не винятком стала і 10-та річниця вшанування  листопадових подій 1918 р. і у Бродах.

У 1928 р. брідщани планували відзначати це свято у неділю, 4 листопада. Ще в середині жовтня Олександр Вислоцький (1896-1941) – посол від українців до польського сейму (житель с. Гаї Дітковецькі), активний громадський діяч краю, на той час і голова комітету з посвячення пам’ятного хреста – подав відповідне клопотання до Бродівського повітового староства. Проте воно заборонило проведення святкових заходів та повідомило, що не допустить жодних зборів у ці дні. Таким чином, свято мусило обмежитися лише церковними торжествами – процесією від Великої церкви (Різдва Пресвятої Богородиці) до Малої (церкви Святого Юрія) та посвяченням пам’ятного хреста на подвір’ї Юріївської церкви. Повітовий староста Мєчислав Урановіч, запросивши до себе на розмову пароха о. Миколу Демчинського, дав дозвіл на перехід процесії через Ринок. Однак, згодом дізнавшись, що у ході братимуть участь члени молодіжних товариств «Луг» і «Сокіл» з музикою, видав розпорядження (3 листопада) для о. Миколи Демчинського (який отримав документ ввечері й не встиг нікому повідомити), щоб процесія йшла найкоротшою дорогою, заборонивши перехід через Ринок. Водночас староста дав доручення поліції вжити відповідних заходів. Окрім того, вніч з 3 на 4 листопада 1928 р. невідомі особи побили вікна в приміщенні товариства «Основа», де містилося декілька українських товариств.

Вранці 4 листопада до Бродів почали прибувати численні учасники свята: дружини «луговиків» і «соколів», сільські оркестри, люди з довколишніх сіл. Як писала газета «Діло»: «Перший раз бачили Броди такий великий понад 10-тисячннй здвиг народу». Після Служби Божої у Великій церкві люди почали формувати процесію з хоругвами, образами, яка рушила вулицею Ґольдгабера (нині – Івана Франка) до Ринку. На чолі колони, згідно з відомостями, йшло декілька студентів, Іван Войтович з хрестом та Олександр Вислоцький. «Коли процесія доходила до ринку проти неї вийшла поліція з наїженими багнетами. Посол Вислоцькнй запротестував проти розбивання церковного походу, однак поліція, не зважаючи на те, кинулася на процесію і похід та почала розганяти прикладами крісів. Серед паніки, яка повстала, падали на землю хоругви й святі образи. Послові Вислоцькому вдалося скермувати процесію в малі вулички». Як відомо з польських поліційних документів, процесія пішла вулицею Маршалковською (давня – Довга, сучасна Єврейська) та зробила спробу вийти на Ринок вул. Юріївською, але  і там озброєна поліція перекрила шлях.

Похід попрямував до храму Св. Юрія, на подвір’ї якого було висипано триметровий курган і встановлено високий 10-метровий хрест Борцям, полеглим за волю України. Після панахиди за полеглих і освячення пам’ятного хреста, що відбувалося за участі 20 священиків, промову виголосив о. Ілярій Фельчинський – парох Голоскович, а далі говорив посол Олександр Вислоцький. Представник польської поліції (у цивільній одежі) спробував криками перервати виступ посла, стверджуючи, що староста не давав дозволу на жодні промови, однак Вислоцький звернувся до присутніх луговиків, сказавши «Викиньте його!». І під тиском людей службовець змушений був покинути захід. Сам зміст промови колишнього сотника Січових Стрільців був дуже запальний і патріотичний. Про це ми дізнаємося з обвинувачувальної справи 1931-32 рр., коли в період пацифікації Олександра Вислоцького, як і більшість українських послів, було заарештовано. Його обвинувачували у державній зраді через те, що він своїми промовами і виступами на шістьох вічах і нарадах та на чотирьох національних святах (в т.ч. і на святі 4.11.1928 р. у Бродах) закликав до відірвання частини краю від польської держави та ширив погорду і ненависть до польської влади, порушував публічний спокій, закликав до насильства, зневаги поліції і т. п.

Згідно з донесеннями поліційних агентів, у промові 4 листопада 1928 р. Олександр Вислоцький говорив про те, що минуло 10 років від часу, коли український народ був роздертий на 4 частини, одна з яких потрапила у польські кайдани. Тієї Польщі, яка ще недавно скинула зі себе кайдани і накинула українському народові неволю. Посол говорив про події 1 листопада 1928 р. у Львові, коли здійснено напад на українську процесію, де постріляно і поранено кілька десятків людей. Він порівняв це з подіями у Бродах. «Закривають нам очі й дорогу і навіть процесію з хрестом не хочуть пропустити. У Львові  розгромлено ряд українських установ, в редакції «Діла» викинуто жінку з 2 поверху через вікно і вона знаходиться помираючи в лікарні. Боротьба з ворогом не закінчена. Проводьмо її тихо, але раціонально». Свій виступ О.Вислоцький, за даними польської поліції, завершив словами «Заповіту» Т.Шевченка: «кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте».

Після панахиди і віча присутні спробували зробити похід через місто до повітового староства (знаходилося на сучасному майдані Свободи,5). Проте, коли колона вийшла на головну вулицю (правдоподібно, Золоту, тоді – Уланів Креховецьких), поліція, в кількості 40 чоловік, багнетами і прикладами розігнала людей. Під час розгону демонстрації було заарештовано студентів університету Юрія Чубатого, Дмитра Чубатого, Володимира Чуму, Ярослава Чуму, Сакалюка, Чировського, Струмінського і К. Бойківну, а з місцевих луговиків Лотоцького, Гладуна та Чобота. Лише пізно увечері у місті запанував спокій, а вулицями ходили поліційні та військові патрулі.

Так відбувалося вшанування 10-ої річниці Листопадового Чину в Бродах у далекому 1928 р. А сьогодні біля могили, насипаної 90 років тому на старому цвинтарі біля церкви Святого Юрія і відновленій на початку 1990-х років, знову відбулося вшанування визначних державотворчих подій нашої історії. І в ці дні ми поминаємо покоління Героїв – Борців за волю України початку ХХ ст.

 

Василь Стрільчук,

директор Бродівського історико-краєзнавчого музею,

стипендіат Фонду Юрія Кузіва Наукового Товариства імені Шевченка в Америці

Ще нема коментарів.

Залиште коментар

Ваша електронна адреса не буде опублікованою. Обов’язкові поля позначені (*).

Можна використовувати такі HTML теги та атрибути: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <s> <strike> <strong>