Новини

Як Броди на один день стали майже столицею УНР

 

Місто Броди за всю свою історію пережило чимало подій, потрясінь, злетів і падінь. Географічне розташування населеного пункту, важливі міжнародні комунікації, які тут проходили, завжди впливали на історичний розвиток нашої місцевості. В цьому матеріалі згадаємо про маловідому для широкого загалу подію 99-річної давності, яка, на жаль, не мала великого історичного значення ані у світовій історії, ані для процесу українського державотворення. Однак для нашого міста це було щось незвичайне. 10 квітня 1919 р. у Бродах відбулися переговори між владою УНР, на чолі з Симоном Петлюрою, та делегацією Антанти, яка була представлена дипломатичними місіями ряду європейських держав та представників США, щодо можливості припинення польсько-української війни. Це був непростий час для молодої Української республіки. Після Акту злуки 22 січня 1919 р. територія ЗУНР увійшла до складу Української Народної Республіки як Західна область Української Народної Республіки. Внаслідок складної міжнародної та внутрідержавної ситуації процес об’єднання двох держав не був завершений. Після захоплення більшовиками Києва (у лютому 1919 року) найвищий орган верховної влади УНР – Директорія – змушений був часто змінювати місце свого перебування. З того часу і походить вислів «у вагоні Директорія, під вагоном територія», який відображає трагізм ситуації, що склалася. На час згаданих подій столиця УНР розміщувалася у м. Рівне. Саме звідти 10 квітня 1919 р. прибули на станцію Броди у спеціальному поїзді більшість представників уряду Української держави.

Нижче подаємо спогади учасника Перших визвольних змагань (1917-1921), старшого лейтенанта військово-морського флоту УНР Святослава Шрамченка (1893-1958), відомого громадського діяча, філателіста та письменника. Ці спогади під назвою «Лінія Керзона (Уривок з дневника з часів Визвольних змагань)», було опубліковано у газеті  «Свобода» 11 квітня 1953 року (подається із збереженням оригіналу).

 

Святослав Шрамченко

Капітан Лейтенант Фльоти

ЛІНІЯ КЕРЗОНА

(Уривок з дневника з часів Визвольних Змагань)

«Дня 9 квітня 1919 року одержую наказ від морсько­го міністра, капітана ІІІ ран­ги Михайла Івановича Білінського (загинув геройсь­кою смертю у II Зимовому поході під Базаром, 17 листо­пада 1921 р.), як його ст. адьютант, що в ночі вирушаємо в складі надзвичайного поїзду до Бродів. Наш ва­гон морського міністра, разом з вагоном плятформою для нашого авта, стояв тоді на станції Рівне, де в той час перебував Уряд УНР. Надси­лаю ст. матроса М. Ф. Тименка до коменданта двірця Рівне, щоб наші вагони при­чепили до того надзвичайно­го потягу. На 24 годину це було зроблено і ми виїхали. Крім наших вагонів в поїзді були вагони членів Директо­рії, Андрієвського і Макарен­ка, а також кількох міністрів.

10 квітня 1919 року ран­ком ми приїхали до Бродів. Тут на годину 16 була ви­значена важна нарада з представниками Антанти. Прибули Місії: американська і сербська, пізніше англійсь­ка, французька і італійська, а ще пізніше прибув Голов­ний Отаман Війська і Фльоти УНР, С. В. Петлюра. Почесна сотня на двірці, добре одягнена і в доброму вигля­ді, ввесь час мусіла салютувати, а оркестра грала зу­стрічні марші та гимни чу­жих держав, що робило по­мітне враження на представників чужих держав. Ця ор­кестра УГА мусіла за останню ніч вивчити всі потрібні гимни, в тому числі і аме­риканський. Прибув член Директорії Швець і Коман­дир УГА Генштабу Генерал-Полковник Михайло Омельянович-Павленко зі штабом, а також представники Уряду ЗОУНР. Почесна сотня промаршерувала добрим кроком перед Головним Отаманом і всіма прибулими.

На самій нараді почули ми пропозицію припинення польсько-української війни по новій демаркаційно-граничній лінії, якогось тоді лорда Керзона. Але ця нара­да не дала відповідних на­слідків. Поляки з огляду на Місії Антанти ніби погоджу­вались, і то не виразно, на лінію Керзона на півночі (Буг), на півдні випихали цю лінію далеко на схід – десь ніби під Тернопіль. Чорними нитками по білому бу­ло шито, що робили це не­щиро. (Лінія Керзона вже має і в нас досить велику лі­тературу, тому я приводжу тут лише те, що записано про неї в дневнику).

Після того відбулась нара­да Директорії і Кабінету мі­ністрів. Був зформований но­вий Кабінет міністрів під го­ловуванням Мартоса дуже лівого напрямку. Головний Отаман від’їхав разом з сербською місією до Радивилова.

Підвечір пішов я до міста. Невеличке, брудне містечко з великим процентом жидів­ського населення. Страшна грязюка-болото. Я пожалку­вав, що не взяв нашого авта, але хотілось пройтись. По дорозі зробив собі знимку у місцевого фотографа, яка навіть заховалась у мене до­сі, а потім зайшов до одного з ресторанів. Засидівся там в товаристві старшин УГА і різних урядовців до доручень наших міністрів аж до години 23. Після години 23 скерувався на двірець. Це вже було після поліційної го­дини і зовсім темно. Зі мною пішло двох урядовців, один з Міністерства закордонних справ, а другий з Міністер­ства шляхів. Вони були в цивільному і тому бажали іти зі мною разом. Від міста до двірця було досить дале­ко. В темряві доводилось об­ходити великі калюжі. Коли раптом на розі якоїсь вулиці, коло великої калюжі, вири­нула військова патруля.

– «Хто іде? Стій, лягай!» – почулась команда.

Від несподіванки, та й з переляку, обидва урядовці хлюпнули в калюжу, поряд­но обхляпавши і мене. Я го­лосно відповів, що треба в першу чергу подивитись, хто іде, а потім давати накази лягати чи не лягати. Вони підійшли до мене і освітили мене електричними ліхтари­ками. Тоді підстаршина і двох стрільців клацнули каб­луками, віддаючи мені поша­ну і вибачились. Я вказав на двох урядовців, що саме мок­рі і брудні вставали на ноги з калюжі і сказав патрулі хто вони. Підстаршина ви­бачивсь і перед ними і по­яснив мені, що частенько по­ляки стріляли в нічні укра­їнські патрулі і тому вони мають такий наказ, будучи готові й самі стріляти відра­зу.

Ми пішли далі. Добре, що було темно, бо мокрі і бруд­ні урядовці мусіли мати жа­люгідний вигляд, а я про­кляв «по-морськи» тую лінію Керзона, через яку і я був охляпаний.

Вночі около год. 3 ми від’­їхали в напрямку на Терно­піль. З нами вагони різних Місій, членів Директорії Ан­дрієвського і Швеця, Держ. Секретаря Корчинського, 2 вагони міністра фінансів Кривецького, міністра Тимофієва і Фещенка-Чопівського, старшин УГА і д-ра Цегельського.

11 квітня 1919 р. Красне. Стоїмо з самого ранку. Ро­били знимку всіх, що приїхали разом з Місіями Ан­танти. Потім звантажили на­ше авто і інші. Американсь­ка Місія разом з іншими, морський міністер з Швецем і Дром Цегельським від’їха­ли автами на фронт, після чого останні мали приїхати до Станиславова. Я ж одер­жав наказ скеруватись туди разом з канцелярією Морського міністра. В Коломиї то­ді перебувало ціле Морське міністерство і там провади­лось формування морського полку з підстаршин і матросів-українців б. Австро-Угорської фльоти». 

Отже, як бачимо, у далекому 1919 році Броди стали центром міжнародних переговорів, місцем, де мала (могла б) вирішитися доля молодої Української держави. Однак, на жаль, цього не сталося, але спогади і матеріали про цю зустріч залишилися. В майбутньому історикам та краєзнавцям необхідно буде більш детально дослідити цю подію, її учасників, місця та об’єкти у нашому місті, пов’язані з цією міжнародною зустріччю.

Що ж до автора спогадів, відомого військового і громадського діяча Святослава Шрамченка, то його з Бродами пов’язував ще й інший факт. Під керівництвом морського міністра УНР Михайла Білинського, Святослав Шрамченко брав активну участь у формуванні 1-го полку морської піхоти, ядро якого складали гуцули, колишні моряки Австро-Угорського флоту та сплавники лісу. Створення полку розпочалося в Коломиї, де знаходився штаб. А згодом з Коломиї 1-ий Гуцульський полк морської піхоти для остаточного формування у березні 1919 р. був переведений у місто Броди, де, отримавши озброєння і технічне забезпечення, пройшов курс навчання і бойової підготовки. Морські піхотинці неодноразово відзначались у боях за Українську державу, але це вже інша історія, про яку можна прочитати в окремих дослідженнях, спогадах, зокрема й у публікаціях, розміщених на сторінках інтернету.

 

Підготував Василь Стрільчук

Квітень 10, 2018 in Місто Коментарі (0)

Конкурс історичної фотографії “Броди в об’єктиві”

ЗАТВЕРДЖУЮ

Директор Бродівського історико-краєзнавчого музею

Василь Стрільчук

27 березня 2018 р.

 

ПОЛОЖЕННЯ

про конкурс історичної фотографії

«БРОДИ В ОБ’ЄКТИВІ»

1. ЗАГАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ

1.1. Організатором конкурсу історичної фотографії «Броди в об’єктиві» (далі «Конкурс») є Бродівський історико-краєзнавчий музей (далі «Музей» або «Організатор»). Співорганізатором виступає громадська організація «Край».

Конкурс проводиться за підтримки Бродівської міської ради.

Інформаційну підтримку надають районна газета «Голос відродження», телерадіокомпанія «Броди», інтернет-сайт «Історична спадщина Бродів» (http://www.brodyhistory.org.ua/).

1.2. Метою конкурсу є вивчення, збереження та популяризація історії міста Броди,  організація фотовиставки, поповнення музейних фондів, залучення і стимулювання до пошуково-дослідницької роботи активної й творчої молоді та небайдужих громадян.

1.3. Для участі в конкурсі подаються оригінальні фотографії, негативи, давні поштові листівки, виготовлені до 1995 року та безпосередньо пов’язані з містом Броди. Сучасні фотографії (зроблені цифровою технікою і після 1995 року), а також копії фотографій з інтернет-ресурсів до конкурсу не допускаються.

1.4. Право взяти участь у Конкурсі можуть мешканці міста Броди, району та усі бажаючі, які нададуть матеріали (фотографії, негативи та ін.) відповідно до цього Положення.

2. ОРГАНІЗАЦІЯ ПРОВЕДЕННЯ КОНКУРСУ

2.1. Прийом фотографій на Конкурс триває з 1 квітня по 30 червня 2018 року.

2.2. Фотографії приймаються за адресою: Бродівський історико-краєзнавчий музей,

80600, м. Броди, майдан Свободи 5, з поміткою «На конкурс «Броди в об’єктиві».

2.3.Учні або студенти можуть передавати фотографії через наукового керівника або вчителя навчального закладу.

2.4. Світлини для розгляду журі можна приносити особисто за вказаною адресою.

2.5 Відібрані фотографії будуть скопійовані працівниками музею та повернені власникам.

2.6. Із відібраних світлин (на основі скопійованих матеріалів) працівниками Бродівського історико-краєзнавчого музею буде підготовлено виставку, відкриття якої планується провести у вересні 2018 року в рамках святкування Дня міста Броди.

3. ВИМОГИ ДО МАТЕРІАЛІВ, ЯКІ ПОДАЮТЬСЯ НА КОНКУРС

3.1. Світлини (фотографії), негативи, давні поштові листівки з видами міста, що подаються на конкурс, мають бути зроблені у Бродах або безпосередньо пов’язані з нашим містом, його історією. Матеріали повинні мати певну історичну чи мистецьку цінність: відображати цікаві місця, об’єкти, події, людей, змінені краєвиди Бродів, неіснуючі будівлі тощо.

3.2. На конкурс приймаються лише фотографії, зроблені в період від сер. ХІХ ст. до 1995 року. До участі у конкурсі не допускаються сучасні фотографії (зроблені цифровою технікою і після 1995 року), а також копії фотографій з інтернет-ресурсів.

3.3. На конкурс приймаються лише оригінальні матеріали (фотографії, негативи, давні поштові листівки з видами міста), які після копіювання (сканування, перефотографування) в обов’язковому порядку повертаються власникам. Копії приймаються лише в окремих випадках, коли достеменно відомо, що оригінал фотографії не зберігся.

3.4. У випадку, коли особа (житель м. Броди чи району) бажає взяти участь у конкурсі, але з тих чи інших причин не може надати світлини для копіювання у музей (фотографії наклеєні у сімейний альбом, висять у рамах на стіні тощо), слід звернутися до Організатора за вказаною адресою (або тел. 4-21-13). Працівник музею за згодою особи може прийти і перефотографувати матеріали для участі в конкурсі.

3.5. За бажанням конкурсант також може подарувати музею фотоматеріали, оформивши акт-передачі чи дарчий лист.

4. ПОРЯДОК УЧАСТІ В КОНКУРСІ

4.1. Своєю участю у конкурсі виконавці приймають умови цього Положення та рішення Організатора.

4.2. Всі фотографії, які подаються на Конкурс, мають бути оригінальними і вільними від прав третьої сторони. Організатор Конкурсу не несе ніяких зобов’язань щодо будь-яких прав третьої сторони. Організатор зберігає за собою всі права на репродукцію матеріалів, поданих на Конкурс, без обмеження терміну використання.

4.3. Всі фотографії, відібрані на Конкурс, будуть якісно відскановані/перефотографовані та повернуті власникам відразу або в обумовлений між учасником і Організатором конкурсу термін.

4.4. До фотографії, поданої на конкурс, має додаватися наступна інформація (на окремому аркуші):

а) Опис фотографії (час виготовлення; місце, де зроблена світлина (вулиця, будинок тощо); автор – фотограф (якщо відомий); подія та інша інформація, пов’язана з світлиною);

б) Ім’я та прізвище конкурсанта, рід занять чи навчальний заклад, зручні для учасника контактні дані (телефон, або адресу електронної скриньки, чи сторінку в соцмережі тощо), за допомогою яких Організатор зможе швидко зв’язатися з конкурсантом для повідомлення результатів конкурсу, запрошення на виставку чи у інших випадках, пов’язаних з конкурсом чи наданими фотоматеріалами.

4.5. Особа, яка бере участь у конкурсі, дає згоду Організатору на використання своїх персональних даних в цілях проведення цього конкурсу.

5. ПОРЯДОК ОБРАННЯ ТА НАГОРОДЖЕННЯ ПЕРЕМОЖЦІВ

5.1. Переможці Конкурсу визначаються журі, до складу якого входять: представники

Бродівського історико-краєзнавчого музею, громадської організації «Край», Бродівської міської ради, засобів масової інформації, районного відділу освіти.

5.2. Персональний склад журі затверджується Організатором до 1 травня 2018 року та розміщується на сайті «Історична спадщина Бродів» (http://www.brodyhistory.org.ua/).

5.3. Результати конкурсу будуть оголошені журі до 1 вересня 2018 р. та розміщені у районних ЗМІ, на сайті «Історична спадщина Бродів» (http://www.brodyhistory.org.ua/), на сторінці Бродівського історико-краєзнавчого музею в соцмережі Facebook. Організатор Конкурсу повідомляє переможців про дату та умови отримання подарунків у різних номінаціях.

5.4. Переможці Конкурсу будуть нагороджені цінними подарунками та дипломами, а також родинними сертифікатами на безкоштовне відвідування Бродівського історико-краєзнавчого музею, музейних виставок, заходів впродовж 1 року.

5.5. Нагородження переможців відбудеться під час відзначення Дня міста Броди (третя неділя вересня 2018 р.).

5.6. Фотоматеріали, надані переможцями, будуть опубліковані на сайті «Історична спадщина Бродів» (http://www.brodyhistory.org.ua/), в районних ЗМІ.

5.7. Із найцікавіших світлин, наданих на конкурс, буде підготовлена виставка «Броди в об’єктиві», яку буде відкрито до святкування Дня міста Броди.

Квітень 2, 2018 in ГО "Край", Місто, Музей Коментарі (0)

Бурмістр, який став жертвою професії

(Із циклу «Бурмістри Бродів»)

Серед очільників нашого міста в минулому було чимало цікавих особистостей, людей різних національностей, професій, з різними долями. Одним з них став представник найчисленнішої єврейської громади Бродів – міський лікар д-р Пауль Ґольдгабер (1835-1893), якому громада двічі довіряла керувати містом. На жаль, про його особу відомо не так багато, лише загальні офіційні дані, поміщені в тогочасних довідниках, звітах, газетних замітках. Однак його життя і діяльність вплинули на історію нашого міста, залишивши певний слід. Про це свідчить й те, що його іменем була названа одна з головних міських вулиць (давня вул. Лешнівська, сучасна – Івана Франка).

Пауль Ґольдгабер працював лікарем у Бродах з 1863 р. Він був членом повітової ради і повітового відділу (1868-1875), входив до складу галицького господарського товариства (1871-1872). У 1872-1875 рр. був бурмістром Бродів. В 1876-1892 р. входив до складу міської ради і працював головним міським лікарем. З 1888 по 1892 р. був заступником бурмістра Антонія Вітославського. У 1893 р. вдруге обраний очільником магістрату Бродів. Незважаючи на те, що був бурмістром, продовжував надавати допомогу хворим. І коли весною 1893 р. на вул. Лешнівській в Бродах спалахнула епідемія висипного тифу, він прийшов рятувати недужих. Однак, під час консиліуму, заразившись від хворого, лікар важко захворів. 5 квітня 1893 р. містом розійшлася звістка, яка до глибини вразила кожного мешканця Бродів незалежно від віровизнання: Пауль Ґольдгабер помер. Великий натовп людей зібрався на вулиці перед будинком, де мешкав бурмістр. Як писала тогочасна преса про померлого, «Місто втратило найкращого лікаря; хворі та бідні опікуна, який їм у багатьох випадках, окрім надання лікарської опіки, допомагав матеріально; родина, яка складається з трьох незабезпечених дітей, втратила батька (5 років тому втратила і матір), а громада – енергійного бурмістра, який мав на меті добро міста, а не особисту користь. Померлий був людиною чистого характеру і ніхто не міг сказати злого слова про нього».

Віддаючи останню шану померлому, майже усе місто прийшло провести його тіло до могили. Були представники усіх інституцій, ради міста, єврейська громада, офіцерський корпус, пожежна сторожа. Над могилою про заслуги покійного розповів професор гімназії Герцель, радний Бродів. Від ради міста прощався з покійним вчитель Теувім, а від імені колег говорив лікар д-р Каллях. Бурмістра-лікаря поховали на новому єврейському цвинтарі, що на північній околиці Бродів. Його могила на даний час ще не віднайдена.

Випадки, коли лікар помирав, заразившись від хворого, були непоодинокими у Бродах. Від цієї ж хвороби кілька років потому помер лікар Якоб Вольф Ґлясгаль, а у 1898 р. помер міський лікар Фелікс Ляйблінґер, заразившись від пацієнта черевним тифом. Як писали в тодішніх часописах, «вони стали жертвою професії».

19 квітня 1893 р. відбулося засідання міської ради, присвячене вшануванню пам’яті померлого бурмістра доктора Ґольдгабера. Радні міста віддали шану його заслугам і ухвалили ряд рішень з увічнення пам’яті померлого. Заступник бурмістра Куляк розповів про заслуги доктора Ґольдгабера і попросив дозволу вписати це до протокольних книг. Радний Хаєс запропонував повісити портрет бурмістра у залі засідань, а на пропозицію Теувіма ухвалено назвати вулицю Лешнівську «вулицею Ґольдгабера».

До наших днів, на жаль, не збереглось приміщення сесійної зали магістрату Бродів, де висів портрет бурмістра Ґольдгабера. Поки що не віднайдені протокольні книги тих років із записами про заслуги лікаря-бурмістра (ймовірність того, що ці документи теж безповоротно втрачені, є досить великою). Пам’ять про Пауля Ґольдгабера зберігають давні карти-схеми м.Броди із зазначенням вулиці, названої його прізвищем; поштівки з видами вулиці та документи кінця ХІХ ст. – 1939 р.

В період національного відродження і початку декомунізації міста (на поч. 1990-х років) була спроба повернути ім’я жертовного бургомістра громаді Бродів у назві однієї з міських вулиць. Оскільки питання повернення назви – перейменування вулиці Івана Франка на д-ра Ґольдгабера не стояло тоді на порядку денному, вирішено дати ім’я лікаря одній із сусідніх вулиць. Таким чином, рішенням сесії Бродівської міської ради від 14.05.1991 р. «Про повернення старих назв та перейменування вулиць м.Бродів» іменем лікаря Ґольдгабера було названо вулицю Карла Маркса (давню Верхню Підвальну). Однак недостатня обізнаність жителів міста, зокрема і мешканців цієї вулиці, про особу Пауля Ґольдгабера, які, очевидно, вперше почули це ім’я, стала причиною обурення і звернень до міської ради. Як наслідок, вулицю знову перейменували і дали їй нову назву – Галицька. Таким чином, ім’я лікаря Ґольдгабера знову затерлося в пам’яті міста.

 

Василь Стрільчук

 

 

Березень 25, 2018 in Брідщина, Місто Коментарі (1)

Бурмістр Постель та вулиця його імені у Бродах

(із циклу “Бурмістри Бродів”)

 Про минуле Бродів відомо чимало: основні події, прізвища власників міста, історії окремих споруд, деяких вулиць, походження основних міських топонімів, біографії видатних людей, пов’язаних з містом чи Бродівською гімназією … Але що ми знаємо про людей, які творили цю історію, які розбудовували Броди, піднімали місто з руїн після великих пожеж, вирішували життєві проблеми мешканців, рятували їх, іноді навіть ціною власного життя? Вдячні громадяни міста Бродів називали їх іменами ще за життя вулиці, товариства, складали про них легенди, возвеличували на різноманітних міських святах і зібраннях.

У цій та наступних публікаціях мова піде про бурмістрів Бродів, людей, які очолювали міську громаду, представляли її інтереси, керували майном, дбали за добробут громадян та ін.

У далекому 1867 році, який перетворив Австрійську імперію на дуалістичну Австро-Угорську монархію бурмістром Бродів було обрано Алоїза Постля де Леопольдського (1818-1889).

Народився Алоїз Постель де Леопольдський 21 березня 1818 р. в містечку Стара Сіль неподалік Старого Самбора. Після здобуття освіти пішов на державну службу. Першим відомим нам місцем його праці було містечко Нисько на р. Сян. Там у 1844 р. він працював замісником комісара фінансового відділення Цісарсько-королівського камерального управління Жешовської округи. В 1845 р. він перебував на службі в Золочівському окружному камеральному управлінні, центральний осідок якого знаходився на той час у вільно-торговому місті Броди (центр повіту, який входив до складу Золочівської округи). Алоїз Постель де Леопольдський був на посаді комісара 2 класу Бродівського фінансового відділення (скарбової сторожі), яке мало свої пункти у Бродах, Старих Бродах, Щуровичах та Радехові (в останньому й служив майбутній бурмістр впродовж 1845-47 рр.). Згодом його перевели на таку ж посаду у Старі Броди, де він працював у 1848-50 роках. У цей період відбулися події, які вплинули на подальшу долю австрійського службовця. В 1849 р. у місті Броди спалахнула велика пожежа під час якої згорів костел, чимало житлових будинків та інших споруд. Алоїз Постель де Леопольдський відважно організував рятункову акцію у місті, за що згодом був відзначений імператором Францом Йосифом І Золотим хрестом заслуги з короною. Після цього Постля переводять до окружного міста Золочів, де він працював у місцевому фінансовому відділенні  впродовж 1851-52 р. А в 1853-1855 р. він вже був комісаром 2 класу фінансового відділення у Львові. Пізніше Алоїз Постель продовжив свою кар’єру на посаді старшого контролера головного митного уряду в м. Броди, там він працював упродовж 1856-1866 р. (аж до завершення кар’єри службовця).

У 1867 році Алоїза Постля де Леопольдського обирають бурмістром міста Броди, очевидно, беручи до уваги його великі заслугу перед громадою міста та чималий досвід чиновницької праці на відповідальних постах. На посаді очільника міста він змінює Йогана Поглодовського, якого було переведено в м. Підгайці на посаду комісара повітового уряду.

Вже з першого року головування йому випало непросте випробовування – потрібно було долати наслідки великої пожежі, яка сталася 23 травня 1867 р. Вогонь, що спалахнув близько 6 години після полудня на вулиці Пекарській та тривав до 4 години після півночі завдав величезних збитків місту та його мешканцям. Згоріли вулиця Божнича та Шпитальна, західна сторона Ринку, іудейський шпиталь, двірський бровар, стара і нова синагоги, різницькі ятки та рибна торговиця, римо-католицький парафіяльний дім, головні школи для хлопців та дівчат, споруди на замковій площі, частина кляштору, Велика і Мала Львівські вулиці, Парафіяльна, Велика і Мала Юріївські вулиці. Також згоріла західна частина вулиці Лешнівської (від вул. Шкільної й до мосту), частина Малих Фільварків та Юридики. Загалом вогонь знищив 760 будинків, в яких проживало 1000 сімей – 6436 осіб. 4 людини загинули під час пожежі намагаючись врятувати своє майно. У місті було створено комітет допомоги погорільцям, зі всіх ближніх і дальніх міст і містечок імперії надходила допомога (у вигляді буханців хліба, одягу, товарів першої необхідності та грошей). Великий організаційний тягар впав на плечі радних та бурмістра. Впродовж цілого року надходила різноманітна допомога потерпілим. Бродам була надана державна фінансова позика на подолання наслідків пожежі. Ще багато років потому місто відбудовувалося.

Одним з найважливіших реалізованих проектів періоду головування Алоїза Постля де Леопольдського було прокладення до Бродів залізничного сполучення і будівництво вокзалу. Ця справа, що тривала з перервами вже понад двадцять років, у 1867 р. вийшла на завершальну стадію. 15 травня 1867 року урядом було затверджено концесію, яку отримало товариство залізниці імені Карла Людвіка на право будувати і запроваджувати рух зі Львова до Бродів з розгалуженням до Тернополя, а звідти – до російського кордону. Саме будівництво розпочалося в 1868 р., а 10 липня 1869 р. роботи були завершені, а залізницю здано для громадського користування. У місті в той час була створена відповідна інфраструктура – збудовано залізничну станцію та дорогу, яка з’єднувала Броди з цим важливим вузлом комунікації. Велика заслуга в облаштуванні нової вулиці та спорудженні дороги, що вела від центру до вокзалу (що територіально знаходився на землях сусіднього села Смільне) була Алоїза Постля де Леопольдського – бурмістра Бродів. За ці старання жителі міста назвали новозбудовану міську артерію на його честь – Постельштрассе. Таке не зовсім традиційне вшанування бурмістра ще за його життя й урядування, викликало певні поетичні шаржі серед дотепних мешканців міста. Як писала одна з крайових газет: як повідомляють з Бродів, кожен праведний житель «Галицького Франкфурта» від 6 липня з благоговінням співає краков’яка:

Do honorów wielkiego           До великих почестей

Przysło miasto naszego,         Прийшло наше місто,

Bo ni z tego, ni z owego         Бо ні з того, ані з сього

Jest ulicuf Postlowego            Є вулиця Постльового.

 Вулиця Алоїза Постля

Як відомо з описів, під час відкриття вулиця була обсаджена хвойними та іншими деревами, на яких розвивалися австрійські, баварські, польські та руські (українські) прапорці, а на кутовій кам’яниці біля Ринку висів килим. Вулиця Постля проіснувала у Бродах до початку 1920-х років.

На посаді бурмістра Алоїз Постель перебував до 1872 р. (загалом 6 років, тобто два терміни). Його наступником став лікар Павел Гольдгабер (мова про якого буде в одній з наступних публікацій).

Згодом А. Постель залишив Броди і переїхав до міста Перемишля на запрошення Перемишльського латинського єпископа Мацея Гіршлєра (1807-1881), з яким мав приятельські відносини. Там він був адміністратором маєтків Перемишльського єпископства. У 1881 році його обрали до міської ради Перемишля, де він був вибраний асесором (службовою особою, яка обиралася з числа радних міста і входила до складу управи міста). На цій посаді Алоїз Постель де Леопольдський працював аж до смерті. «Довірені йому обов’язки виконував досить сумлінно. Від ранку до вечора був на ногах, вирішував різні справи міста, до роботи брався з молодечим запалом. Хто спостерігав за діяльністю Алоїза, той був здивований його рухливістю. Щойно він займався облаштуванням торговиці за мостом, за чверть години він в кухні для убогих роздає обіди бідним, за півгодини є біля робітників на Засянні і так цілий день, цілий Божий рік», – так писала про нього «Перемиська газета». У  1884 році, під час виборів, його не обрали до ради міста, однак новообрані радні (депутати) попросили А. Постля, щоби той і надалі виконував обов’язки асесора. Така оцінка його праці від опозиційної партії була найкращим свідченням його заслуг і характеризували його як відповідальну, діяльну людину.

Алоїз Постель де Леопольдський помер 2 січня 1889 р. у віденській клініці після тяжкої недуги. Його тіло було перевезено на цвинтар у Перемишлі, де він був похований у родинному гробівці.

Така коротка історія про будівничого однієї з важливих магістралей сучасних Бродів – вулиці Залізничної, яка понад 50 років носила його ім’я. Хоча, як побачимо далі, Алоїз Постель фон Леопольдський був не єдиним і навіть не першим на чию честь назвали міський мікротопонім.

 

Підготував Василь Стрільчук

Автор висловлює щиру подяку Пану Артуру Мельнику за надані світлини родинного гробівця Постлів у м.Перемишль (Республіка Польща).

Березень 19, 2018 in Місто Коментарі (2)

«Філуменістична Шевченкіана» у Бродах

«Філуменістична Шевченкіана» – саме під такою назвою 13 березня 2018 року  у виставкових залах Бродівського історико-краєзнавчого музею відкрилась виставка етикеток з сірникових коробок з особистої колекції Галини Панахид (м.Львів).

Кажуть, що «всі ми родом з дитинства», адже свою колекцію пані Галина почала збирати саме тоді. Зараз наскладалося дуже багато – півмільйона етикеток. Сама ж пані Галина стверджує, що кожну подію можна проілюструвати філуменістикою. Саме ця виставка присвячена 204-ій  річниці від дня народження Тараса Шевченка і об’їздила музеї  Бережанів, Луцька, Львова, Дрогобича, Нового Роздолу та інших.

На відкритті виставки Галина Панахид розповіла про історію виникнення сірників, як розвивалася сірникова промисловість після Незалежності України, які бувають сірники (за розмірами, використанням, якістю). Учням 10 класів Бродівської ОЗ «Бродівська загальноосвітня школа І- ІІІ ступеня № 3» випала честь прослухати цей цікавий екскурс, а найголовніше – потримати і роздивитися експонати з особистої колекції пані Галини. Присутні на виставці. Представники центральної бібліотечної системи, відділу освіти, краєзнавці, небайдужі брідщани з захоплення  розглядали філуменістичні предмети, а це не тільки сірникові обгортки, а і спеціальні підсвічники з держаками для сірників, сірникові коробки, календарі, тощо.

Виставка буде експонуватися до 13 квітня 2018 року за адресою: м. Броди, вул. Замкова, 1, виставкові зали Бродівського історико-краєзнавчого музею. Екскурсії за попереднім замовленням за тел. 4-21-13.

Наталія Ханакова

Березень 14, 2018 in Музей Коментарі (0)

Повернення міського флюгера

Нещодавно на дах будівлі, що на вул. 22 січня, 59 повернувся старовинний флюгер. Після 6-річної епопеї (демонтаж працівниками комунального підприємства, обурення окремих мешканців міста, перебування історичної реліквії в коридорі міської ради, відновлення та реставрація небайдужим мешканцем міста Володимиром Ковальчуком та ін.) унікальна мистецька річ повернулася на дах будівлі ХІХ ст. На жаль, не на те ж місце, але на той же будинок. Оскільки ремонтні роботи даху, заміна перекриття не дали можливості (в т.ч. і технічної) встановити історичну річ на своє місце.

Трьохметровий флюгер, виготовлений у техніці художнього ковальства складається із стійки та обертової деталі – флюгарки, яка у вигляді стрілки показує напрям вітру. Стійка має шпилясте завершення та прикрашена різного роду виточками та рослинними елементами у вигляді чотирьох квітів (в середній частині) та чотирьох листків (на завершенні). Стрілка флюгера, закріплена на шарнірі, виготовлена у формі стилізованого прапорця – пластини з прорізаним роком «1896» (який, очевидно, датує сам флюгер і час завершення спорудження будинку). На протилежній частині флюгарки (стрілки) закріплено кулястий балансир.

Як відомо, першим призначенням флюгерів було вказувти напрямок вітру. Згодом їх почали встановлювати як обереги, а також як прикраси будівель, елементи, що відображали певний стиль чи смак господаря будинку. Флюгер на вул. 22 січня передусім мав декоративне призначення, і він є єдиним збереженим подібним історичним елементом у місті Броди. На жаль, ще не вдалося з’ясувати майстра, який його виготовив. На самому флюгері не виявлено жодних позначок. Як зазначає «Галицька адресна книга» Яна Бургера, у 1897 р. у м.Броди було зафіксовано два ковалі: Август та Фердинанд Рот. Крім того, неподалік будинку на вул. 22 січня проходить давня вулиця Ковальська, яка й завдячує своїй назві майстрам, котрі обробляли метал і могли виготовити згаданий флюгер. На сьогодні це питання залишається відкритим.

Сподіваємося, що і в подальшому місто буде зберігати свої реліквії і відновлювати їх, щоб показати своє «обличчя». А з часом і єдиний будинок з флюгером буде належно відновлений, а старовинний історичний елемент буде й надалі знаходитись на своєму місці та показуватиме напрямки вітру для жителів та гостей Бродів.

 

Василь Стрільчук

Лютий 22, 2018 in Брідщина, Місто Коментарі (0)

Пам’ятники з кириличними текстами на території Брідщини

Наше життя – коротка епітафія на тлі світобудови. І це не дивно, адже все, чим ми були, є і будемо, не означає нічого на фоні всесвіту – гігантського «ніщо», що вражає своїми масштабами і лякає своєю загадковістю.

20 лютого 2018 року у читальній залі Бродівської центральної районної бібліотеки відбувся лекторій, присвячений Міжнародному дню рідної мови під назвою «Давні кириличні написи на фігурах та надгробках Брідщини», доповідачем  якого став у черговий раз старший науковий співробітник Бродівського історико-краєзнавчого музею Андрій Корчак.

Захід розпочався із виступу місцевого краєзнавця і поета Миколи Шуневича, який зачитав авторський вірш, присвячений рідній мові.  У вступному слові, завідувач відділу обслуговування читачів центральної районної бібліотеки Надія Степура анонсувала виступ.

Захід був присвячений вивченню старовинних написів на давніх пам’ятках, а сам лекторій поділявся на дві частини. Перша частина розповіла про епітафії на надгробках у селах Білявці та Шнирів, у ході якої слухачі дізналися цікаві факти про методи розшифрування напівзруйнованих написів, їхній зміст, а також вік надгробків. Цікавим, зокрема, є те, що найстаршим пам’ятником з кириличним текстом є надгробний хрест 1748 року в с Білявці. Учасники лекторію довідались про мову написання епітафій, що являє собою суміш церковнослов’янської та русинської  (тодішньої української) мов.

Друга частина стосувалася написів на старих фігурах у Підкамені, Лешневі та Тетильківцях, зокрема, так званим «пам’ятникам тверезості». Зацікавлені учасники дізналися про антиалкогольний рух, що виник у другій половині XIX століття у тутешніх селах і який полягав у цілковитій відмові від спиртного. Була новою інформація про так звані «пам’ятники свободи», присвячені річницям скасування панщини у Галичині. Унікальною фігурою Матінки Божої – Покрови є пам’ятник, що знаходиться у с. Тетильківці. Адже фундатором його був отець Йосип Застирець (1873-1943), і на ньому викарбовано фрагмент з вірша М.Шашкевича.

Також Андрій Корчак повідав про пам’ятник, споруджений у Ясенові, який він особисто називає «імператорським», адже  камінна брила була встановлена на честь одруження цісаря Франца Йосифа І і баварської принцеси Єлизавети у 1854 році. Невідомо, що спонукало жителів села витратити масу зусиль та коштів на споруду пам’ятки.

Загалом захід пройшов успішно. За більш ніж годину брідщани дізнались чимало нових фактів не лише про пам’ятники, а й історію навколишніх сіл і їхніх мешканців.

Любомир Лесонін,

учень 10 класу  Бродівської ЗОШ № 4

Лютий 22, 2018 in Брідщина, Музей Коментарі (0)

430 років згадки про замок у Бродах

5 лютого минуло 430 років від часу першої відомої на сьогоднішній день писемної згадки про замок у нашому місті. І хоча про історію Бродівського замку написано вже чимало публікацій, однак ще залишається дуже багато білих плям і невідомих сторінок, особливо про ранній період його існування. Як відомо, часом спорудження сучасної будівлі Бродівської фортеці (зокрема, казематів та земляних валів) вважають період 1630-1635 рр. Однак фактично нічого не відомо про замок кінця XVI ст. – часів заснування міста Любич, яке згодом перейняло давню назву – Броди. Відомості про замок Станіслава Жолкевського, фундатора міста Любич (Броди) на основі магдебурзького права(1584 р.), є досить розмиті. У відомих перекладених і перетлумачених на сьогодні документах зазначено, що белзький воєвода Станіслав Жолкевський, отримавши від короля Стефана Баторія привілей на заснування міста на основі магдебурзького права (1584 р.) та видавши локаційну грамоту (1586 р.), вирішив збудувати замок на острові посеред ставу Копань. У 1588 році С. Жолкевський помер, і чи був збудований цей замок, чи вдалося фундатору зреалізувати свій задум, з наявних до недавнього часу джерел з’ясувати не вдавалося.

Проте робота в Центральному державному історичному архіві України в м. Львів, де зберігаються найдавніші документи з історії нашого міста (фонд  № 24 «Магістрат м. Бродів, Львівської землі, Руського воєводства, з  1783 р. – Золочівського округу (1584-1939 рр.)»), дала цікаві результати. Працюючи з найстарішою міською актовою книгою (охоплює період від 15 січня 1588 р. і до 16 листопада 1601 р.), на звороті першого аркуша книги вдалося відчитати майновий запис із згадкою про замок. Зокрема, 5 лютого 1588 року до міських книг міста Любич (згодом – Броди) було внесено запис про те, що перед міським урядом постав особисто Войцех Гжабінський, який добровільно повідомив, що «відповідно до потреби вище зазначеної, купив у міщанина тутешнього Брадка дім, що лежить на вулиці від замку, недалеко від костелу, між домом Гавриловим і домом Івановим за три десятки польських грошей…». Ця непряма згадка про замок, як місце ідентифікації (та локалізації) вулиці, що прямувала від нього, і на якій знаходилась придбана нерухомість, дає підставу стверджувати той факт, що замок у місті станом на зазначену дату вже існував. Однак, який це був замок, коли його збудували, і навіть те, де він знаходився(чи на тому ж місці що й зараз, чи десь інде), залишається поки що невідомим.

Василь Стрільчук

Лютий 16, 2018 in Брідщина, Місто Коментарі (0)

«Хата без преси — це людина без очей». Про Велику виставку української преси у Бродах 1938 року

 80 років тому у місті Броди відбулася непересічна культурна подія просвітницького характеру. Стараннями повітового гуртка «Рідна школа» в приміщенні «Українського кооперативного банку» в Бродах (нині не дуже примітний будинок на вул. Пушкіна, 10, а колись – центр українського життя міста і повіту) було організовано виставку «Української преси». Відкриття цього добре організованого заходу відбулося у неділю, 30 січня 1938 р. Виставку відкрив короткою промовою український адвокат з Бродів доктор Володимир Чума. Після нього ґрунтовну доповідь про вагу і значення української преси і друкованого слова для бездержавної нації виголосив редактор «Української преси» В. Качмар зі Львова. Помітне враження на присутніх зробило зачитане вітальне слово від видавництва «Українська преса». Наприкінці виступив випускник богословської академії Ярослав Сірко (редактор часопису «Брідські вісті»), підкресливши велике значення цієї виставки для Брідщини.

Урочистість та вагу цього заходу підсилювало і святково прибране приміщення виставки. Зала була прикрашена зеленню і національною символікою, на стінах висіли гарно виконані гасла і заклики про значення української преси, як от: «Хата без преси — це людина без очей» та інші, які привертали увагу відвідувачів. Під час виставки весь час грали радіо та грамофонні пластинки львівської фірми «Екомп».

На виставці у Бродах була представлена майже вся західно-українська преса. Для зручності і кращого сприйняття відвідувачами експонати (часописи) розміщувалися на спеціальних стендах. Велике враження своїм багатством і різноманітністю на відвідувачів справляв стенд найбільшого тоді українського видавничого концерну «Українська Преса», власником якого був Іван Тиктор, тісно пов’язаний з Брідщиною. Біля стенду знаходився представник видавництва, який при необхідності давав певні роз’яснення.

Організатори заходу прагнули розширити передплату українських часописів у Брідському повіті та запровадили клич «20 000 передплатників українському що­денникові». Виставка діяла до 15 лютого, щоб жителі найвіддаленіших сіл краю змогли її відвідати. Для інформування про подію використовували «летючки», афіші і програмки.

На жаль, невідомо чи вдалося ініціаторам досягти своєї амбітної цілі. Однак зазначимо, що два місяці перед тим перестав виходити повітовий український часопис «Брідські вісті» (останній номер вийшов у листопаді 1937 р.). Основною причиною занепаду газети була слабка підтримка і байдужість громадськості.

Як бачимо і сьогодні: Слово – це зброя! Байдужість – зло!

За матеріалами часопису «Новий час» від 1 лютого 1938 р.

підготував Василь Стрільчук

 

Січень 31, 2018 in Брідщина, Місто, Музей Коментарі (0)

2018 рік оголошено Роком Бродівського замку

Сьогодні Бродівська міська рада зробила вагомий крок у напрямку збереження культурної спадщини міста. На сесії міської ради було прийнято рішення “Про оголошення 2018 року «Роком Бродівського замку»”. Дане рішення є логічним продовженням ряду ініціатив та заходів Бродівського історико-краєзнавчого музею та громадської організації «Край» з популяризації культурної спадщини нашого історичного міста і, зокрема, проблеми збереження і використання пам’ятки національного значення Бродівського замку. Важливим є те, що, як і проект «CHOICE: культура і сучасність», ця ініціатива отримала підтримку Бродівської міської ради. Нагадаємо, що одним із важливих заходів проекту «Громада та полікультурна спадщина Бродів: потенціал, взаємодія, перспектива» (в рамках міжнародного проекту «CHOICE») була стратегічна сесія в динамічній мережі, яка серед пріоритетних завдань та основних цілей у справі збереження та розвитку культурного спадку Бродів визначила замок як основну стратегічну ціль для збереження та розвитку культурної спадщини міста. ГО «Край» у квітні 2017 р. звернулася з відповідним листом до Бродівської міської ради.

Таким чином, в результаті тривалих консультацій та обговорень спільно з міським головою, заступниками, спеціалістами органу самоврядування було напрацьовано ряд можливих на даному етапі дій, які, згідно з рішенням, включені до Плану заходів з відзначення 2018 року Роком Бродівського замку. Даний проект рішення і заходи були підтримані депутатами Бродівської міської ради. Окрім декларативного кроку, до 1 березня 2018 р. виконкомом міської ради буде визначено обсяг коштів на фінансування «Року Бродівського замку». Із своєї сторони ГО «Край» спільно з Бродівським історико-краєзнавчим музеєм напрацьовує ряд заходів та проектів щодо належного відзначення Року Бродівського замку – пам’ятки, яка поміж іншим і є символом нашого міста та представлена на гербі Бродів. Символічним є те, що згідно з останніми даними 5 лютого 2018 минає 430 років від часу першої відомої на даний час документальної згадки про замок в Бродах. Крім того, 2018 рік у Європі оголошено Роком культурної спадщини.

Василь Стрільчук

Січень 23, 2018 in Брідщина, ГО "Край", Місто, Музей, Проект CHOICE Коментарі (0)