Місто Броди за всю свою історію пережило чимало подій, потрясінь, злетів і падінь. Географічне розташування населеного пункту, важливі міжнародні комунікації, які тут проходили, завжди впливали на історичний розвиток нашої місцевості. В цьому матеріалі згадаємо про маловідому для широкого загалу подію 99-річної давності, яка, на жаль, не мала великого історичного значення ані у світовій історії, ані для процесу українського державотворення. Однак для нашого міста це було щось незвичайне. 10 квітня 1919 р. у Бродах відбулися переговори між владою УНР, на чолі з Симоном Петлюрою, та делегацією Антанти, яка була представлена дипломатичними місіями ряду європейських держав та представників США, щодо можливості припинення польсько-української війни. Це був непростий час для молодої Української республіки. Після Акту злуки 22 січня 1919 р. територія ЗУНР увійшла до складу Української Народної Республіки як Західна область Української Народної Республіки. Внаслідок складної міжнародної та внутрідержавної ситуації процес об’єднання двох держав не був завершений. Після захоплення більшовиками Києва (у лютому 1919 року) найвищий орган верховної влади УНР – Директорія – змушений був часто змінювати місце свого перебування. З того часу і походить вислів «у вагоні Директорія, під вагоном територія», який відображає трагізм ситуації, що склалася. На час згаданих подій столиця УНР розміщувалася у м. Рівне. Саме звідти 10 квітня 1919 р. прибули на станцію Броди у спеціальному поїзді більшість представників уряду Української держави.
Нижче подаємо спогади учасника Перших визвольних змагань (1917-1921), старшого лейтенанта військово-морського флоту УНР Святослава Шрамченка (1893-1958), відомого громадського діяча, філателіста та письменника. Ці спогади під назвою «Лінія Керзона (Уривок з дневника з часів Визвольних змагань)», було опубліковано у газеті «Свобода» 11 квітня 1953 року (подається із збереженням оригіналу).
Святослав Шрамченко
Капітан Лейтенант Фльоти
ЛІНІЯ КЕРЗОНА
(Уривок з дневника з часів Визвольних Змагань)
«Дня 9 квітня 1919 року одержую наказ від морського міністра, капітана ІІІ ранги Михайла Івановича Білінського (загинув геройською смертю у II Зимовому поході під Базаром, 17 листопада 1921 р.), як його ст. адьютант, що в ночі вирушаємо в складі надзвичайного поїзду до Бродів. Наш вагон морського міністра, разом з вагоном плятформою для нашого авта, стояв тоді на станції Рівне, де в той час перебував Уряд УНР. Надсилаю ст. матроса М. Ф. Тименка до коменданта двірця Рівне, щоб наші вагони причепили до того надзвичайного потягу. На 24 годину це було зроблено і ми виїхали. Крім наших вагонів в поїзді були вагони членів Директорії, Андрієвського і Макаренка, а також кількох міністрів.
10 квітня 1919 року ранком ми приїхали до Бродів. Тут на годину 16 була визначена важна нарада з представниками Антанти. Прибули Місії: американська і сербська, пізніше англійська, французька і італійська, а ще пізніше прибув Головний Отаман Війська і Фльоти УНР, С. В. Петлюра. Почесна сотня на двірці, добре одягнена і в доброму вигляді, ввесь час мусіла салютувати, а оркестра грала зустрічні марші та гимни чужих держав, що робило помітне враження на представників чужих держав. Ця оркестра УГА мусіла за останню ніч вивчити всі потрібні гимни, в тому числі і американський. Прибув член Директорії Швець і Командир УГА Генштабу Генерал-Полковник Михайло Омельянович-Павленко зі штабом, а також представники Уряду ЗОУНР. Почесна сотня промаршерувала добрим кроком перед Головним Отаманом і всіма прибулими.
На самій нараді почули ми пропозицію припинення польсько-української війни по новій демаркаційно-граничній лінії, якогось тоді лорда Керзона. Але ця нарада не дала відповідних наслідків. Поляки з огляду на Місії Антанти ніби погоджувались, і то не виразно, на лінію Керзона на півночі (Буг), на півдні випихали цю лінію далеко на схід – десь ніби під Тернопіль. Чорними нитками по білому було шито, що робили це нещиро. (Лінія Керзона вже має і в нас досить велику літературу, тому я приводжу тут лише те, що записано про неї в дневнику).
Після того відбулась нарада Директорії і Кабінету міністрів. Був зформований новий Кабінет міністрів під головуванням Мартоса дуже лівого напрямку. Головний Отаман від’їхав разом з сербською місією до Радивилова.
Підвечір пішов я до міста. Невеличке, брудне містечко з великим процентом жидівського населення. Страшна грязюка-болото. Я пожалкував, що не взяв нашого авта, але хотілось пройтись. По дорозі зробив собі знимку у місцевого фотографа, яка навіть заховалась у мене досі, а потім зайшов до одного з ресторанів. Засидівся там в товаристві старшин УГА і різних урядовців до доручень наших міністрів аж до години 23. Після години 23 скерувався на двірець. Це вже було після поліційної години і зовсім темно. Зі мною пішло двох урядовців, один з Міністерства закордонних справ, а другий з Міністерства шляхів. Вони були в цивільному і тому бажали іти зі мною разом. Від міста до двірця було досить далеко. В темряві доводилось обходити великі калюжі. Коли раптом на розі якоїсь вулиці, коло великої калюжі, виринула військова патруля.
– «Хто іде? Стій, лягай!» – почулась команда.
Від несподіванки, та й з переляку, обидва урядовці хлюпнули в калюжу, порядно обхляпавши і мене. Я голосно відповів, що треба в першу чергу подивитись, хто іде, а потім давати накази лягати чи не лягати. Вони підійшли до мене і освітили мене електричними ліхтариками. Тоді підстаршина і двох стрільців клацнули каблуками, віддаючи мені пошану і вибачились. Я вказав на двох урядовців, що саме мокрі і брудні вставали на ноги з калюжі і сказав патрулі хто вони. Підстаршина вибачивсь і перед ними і пояснив мені, що частенько поляки стріляли в нічні українські патрулі і тому вони мають такий наказ, будучи готові й самі стріляти відразу.
Ми пішли далі. Добре, що було темно, бо мокрі і брудні урядовці мусіли мати жалюгідний вигляд, а я прокляв «по-морськи» тую лінію Керзона, через яку і я був охляпаний.
Вночі около год. 3 ми від’їхали в напрямку на Тернопіль. З нами вагони різних Місій, членів Директорії Андрієвського і Швеця, Держ. Секретаря Корчинського, 2 вагони міністра фінансів Кривецького, міністра Тимофієва і Фещенка-Чопівського, старшин УГА і д-ра Цегельського.
11 квітня 1919 р. Красне. Стоїмо з самого ранку. Робили знимку всіх, що приїхали разом з Місіями Антанти. Потім звантажили наше авто і інші. Американська Місія разом з іншими, морський міністер з Швецем і Дром Цегельським від’їхали автами на фронт, після чого останні мали приїхати до Станиславова. Я ж одержав наказ скеруватись туди разом з канцелярією Морського міністра. В Коломиї тоді перебувало ціле Морське міністерство і там провадилось формування морського полку з підстаршин і матросів-українців б. Австро-Угорської фльоти».
Отже, як бачимо, у далекому 1919 році Броди стали центром міжнародних переговорів, місцем, де мала (могла б) вирішитися доля молодої Української держави. Однак, на жаль, цього не сталося, але спогади і матеріали про цю зустріч залишилися. В майбутньому історикам та краєзнавцям необхідно буде більш детально дослідити цю подію, її учасників, місця та об’єкти у нашому місті, пов’язані з цією міжнародною зустріччю.
Що ж до автора спогадів, відомого військового і громадського діяча Святослава Шрамченка, то його з Бродами пов’язував ще й інший факт. Під керівництвом морського міністра УНР Михайла Білинського, Святослав Шрамченко брав активну участь у формуванні 1-го полку морської піхоти, ядро якого складали гуцули, колишні моряки Австро-Угорського флоту та сплавники лісу. Створення полку розпочалося в Коломиї, де знаходився штаб. А згодом з Коломиї 1-ий Гуцульський полк морської піхоти для остаточного формування у березні 1919 р. був переведений у місто Броди, де, отримавши озброєння і технічне забезпечення, пройшов курс навчання і бойової підготовки. Морські піхотинці неодноразово відзначались у боях за Українську державу, але це вже інша історія, про яку можна прочитати в окремих дослідженнях, спогадах, зокрема й у публікаціях, розміщених на сторінках інтернету.
Підготував Василь Стрільчук