Бурмістр, який став жертвою професії

(Із циклу «Бурмістри Бродів»)

Серед очільників нашого міста в минулому було чимало цікавих особистостей, людей різних національностей, професій, з різними долями. Одним з них став представник найчисленнішої єврейської громади Бродів – міський лікар д-р Пауль Ґольдгабер (1835-1893), якому громада двічі довіряла керувати містом. На жаль, про його особу відомо не так багато, лише загальні офіційні дані, поміщені в тогочасних довідниках, звітах, газетних замітках. Однак його життя і діяльність вплинули на історію нашого міста, залишивши певний слід. Про це свідчить й те, що його іменем була названа одна з головних міських вулиць (давня вул. Лешнівська, сучасна – Івана Франка).

Пауль Ґольдгабер працював лікарем у Бродах з 1863 р. Він був членом повітової ради і повітового відділу (1868-1875), входив до складу галицького господарського товариства (1871-1872). У 1872-1875 рр. був бурмістром Бродів. В 1876-1892 р. входив до складу міської ради і працював головним міським лікарем. З 1888 по 1892 р. був заступником бурмістра Антонія Вітославського. У 1893 р. вдруге обраний очільником магістрату Бродів. Незважаючи на те, що був бурмістром, продовжував надавати допомогу хворим. І коли весною 1893 р. на вул. Лешнівській в Бродах спалахнула епідемія висипного тифу, він прийшов рятувати недужих. Однак, під час консиліуму, заразившись від хворого, лікар важко захворів. 5 квітня 1893 р. містом розійшлася звістка, яка до глибини вразила кожного мешканця Бродів незалежно від віровизнання: Пауль Ґольдгабер помер. Великий натовп людей зібрався на вулиці перед будинком, де мешкав бурмістр. Як писала тогочасна преса про померлого, «Місто втратило найкращого лікаря; хворі та бідні опікуна, який їм у багатьох випадках, окрім надання лікарської опіки, допомагав матеріально; родина, яка складається з трьох незабезпечених дітей, втратила батька (5 років тому втратила і матір), а громада – енергійного бурмістра, який мав на меті добро міста, а не особисту користь. Померлий був людиною чистого характеру і ніхто не міг сказати злого слова про нього».

Віддаючи останню шану померлому, майже усе місто прийшло провести його тіло до могили. Були представники усіх інституцій, ради міста, єврейська громада, офіцерський корпус, пожежна сторожа. Над могилою про заслуги покійного розповів професор гімназії Герцель, радний Бродів. Від ради міста прощався з покійним вчитель Теувім, а від імені колег говорив лікар д-р Каллях. Бурмістра-лікаря поховали на новому єврейському цвинтарі, що на північній околиці Бродів. Його могила на даний час ще не віднайдена.

Випадки, коли лікар помирав, заразившись від хворого, були непоодинокими у Бродах. Від цієї ж хвороби кілька років потому помер лікар Якоб Вольф Ґлясгаль, а у 1898 р. помер міський лікар Фелікс Ляйблінґер, заразившись від пацієнта черевним тифом. Як писали в тодішніх часописах, «вони стали жертвою професії».

19 квітня 1893 р. відбулося засідання міської ради, присвячене вшануванню пам’яті померлого бурмістра доктора Ґольдгабера. Радні міста віддали шану його заслугам і ухвалили ряд рішень з увічнення пам’яті померлого. Заступник бурмістра Куляк розповів про заслуги доктора Ґольдгабера і попросив дозволу вписати це до протокольних книг. Радний Хаєс запропонував повісити портрет бурмістра у залі засідань, а на пропозицію Теувіма ухвалено назвати вулицю Лешнівську «вулицею Ґольдгабера».

До наших днів, на жаль, не збереглось приміщення сесійної зали магістрату Бродів, де висів портрет бурмістра Ґольдгабера. Поки що не віднайдені протокольні книги тих років із записами про заслуги лікаря-бурмістра (ймовірність того, що ці документи теж безповоротно втрачені, є досить великою). Пам’ять про Пауля Ґольдгабера зберігають давні карти-схеми м.Броди із зазначенням вулиці, названої його прізвищем; поштівки з видами вулиці та документи кінця ХІХ ст. – 1939 р.

В період національного відродження і початку декомунізації міста (на поч. 1990-х років) була спроба повернути ім’я жертовного бургомістра громаді Бродів у назві однієї з міських вулиць. Оскільки питання повернення назви – перейменування вулиці Івана Франка на д-ра Ґольдгабера не стояло тоді на порядку денному, вирішено дати ім’я лікаря одній із сусідніх вулиць. Таким чином, рішенням сесії Бродівської міської ради від 14.05.1991 р. «Про повернення старих назв та перейменування вулиць м.Бродів» іменем лікаря Ґольдгабера було названо вулицю Карла Маркса (давню Верхню Підвальну). Однак недостатня обізнаність жителів міста, зокрема і мешканців цієї вулиці, про особу Пауля Ґольдгабера, які, очевидно, вперше почули це ім’я, стала причиною обурення і звернень до міської ради. Як наслідок, вулицю знову перейменували і дали їй нову назву – Галицька. Таким чином, ім’я лікаря Ґольдгабера знову затерлося в пам’яті міста.

 

Василь Стрільчук

 

 

Повернення міського флюгера

Нещодавно на дах будівлі, що на вул. 22 січня, 59 повернувся старовинний флюгер. Після 6-річної епопеї (демонтаж працівниками комунального підприємства, обурення окремих мешканців міста, перебування історичної реліквії в коридорі міської ради, відновлення та реставрація небайдужим мешканцем міста Володимиром Ковальчуком та ін.) унікальна мистецька річ повернулася на дах будівлі ХІХ ст. На жаль, не на те ж місце, але на той же будинок. Оскільки ремонтні роботи даху, заміна перекриття не дали можливості (в т.ч. і технічної) встановити історичну річ на своє місце.

Трьохметровий флюгер, виготовлений у техніці художнього ковальства складається із стійки та обертової деталі – флюгарки, яка у вигляді стрілки показує напрям вітру. Стійка має шпилясте завершення та прикрашена різного роду виточками та рослинними елементами у вигляді чотирьох квітів (в середній частині) та чотирьох листків (на завершенні). Стрілка флюгера, закріплена на шарнірі, виготовлена у формі стилізованого прапорця – пластини з прорізаним роком «1896» (який, очевидно, датує сам флюгер і час завершення спорудження будинку). На протилежній частині флюгарки (стрілки) закріплено кулястий балансир.

Як відомо, першим призначенням флюгерів було вказувти напрямок вітру. Згодом їх почали встановлювати як обереги, а також як прикраси будівель, елементи, що відображали певний стиль чи смак господаря будинку. Флюгер на вул. 22 січня передусім мав декоративне призначення, і він є єдиним збереженим подібним історичним елементом у місті Броди. На жаль, ще не вдалося з’ясувати майстра, який його виготовив. На самому флюгері не виявлено жодних позначок. Як зазначає «Галицька адресна книга» Яна Бургера, у 1897 р. у м.Броди було зафіксовано два ковалі: Август та Фердинанд Рот. Крім того, неподалік будинку на вул. 22 січня проходить давня вулиця Ковальська, яка й завдячує своїй назві майстрам, котрі обробляли метал і могли виготовити згаданий флюгер. На сьогодні це питання залишається відкритим.

Сподіваємося, що і в подальшому місто буде зберігати свої реліквії і відновлювати їх, щоб показати своє «обличчя». А з часом і єдиний будинок з флюгером буде належно відновлений, а старовинний історичний елемент буде й надалі знаходитись на своєму місці та показуватиме напрямки вітру для жителів та гостей Бродів.

 

Василь Стрільчук

Пам’ятники з кириличними текстами на території Брідщини

Наше життя – коротка епітафія на тлі світобудови. І це не дивно, адже все, чим ми були, є і будемо, не означає нічого на фоні всесвіту – гігантського «ніщо», що вражає своїми масштабами і лякає своєю загадковістю.

20 лютого 2018 року у читальній залі Бродівської центральної районної бібліотеки відбувся лекторій, присвячений Міжнародному дню рідної мови під назвою «Давні кириличні написи на фігурах та надгробках Брідщини», доповідачем  якого став у черговий раз старший науковий співробітник Бродівського історико-краєзнавчого музею Андрій Корчак.

Захід розпочався із виступу місцевого краєзнавця і поета Миколи Шуневича, який зачитав авторський вірш, присвячений рідній мові.  У вступному слові, завідувач відділу обслуговування читачів центральної районної бібліотеки Надія Степура анонсувала виступ.

Захід був присвячений вивченню старовинних написів на давніх пам’ятках, а сам лекторій поділявся на дві частини. Перша частина розповіла про епітафії на надгробках у селах Білявці та Шнирів, у ході якої слухачі дізналися цікаві факти про методи розшифрування напівзруйнованих написів, їхній зміст, а також вік надгробків. Цікавим, зокрема, є те, що найстаршим пам’ятником з кириличним текстом є надгробний хрест 1748 року в с Білявці. Учасники лекторію довідались про мову написання епітафій, що являє собою суміш церковнослов’янської та русинської  (тодішньої української) мов.

Друга частина стосувалася написів на старих фігурах у Підкамені, Лешневі та Тетильківцях, зокрема, так званим «пам’ятникам тверезості». Зацікавлені учасники дізналися про антиалкогольний рух, що виник у другій половині XIX століття у тутешніх селах і який полягав у цілковитій відмові від спиртного. Була новою інформація про так звані «пам’ятники свободи», присвячені річницям скасування панщини у Галичині. Унікальною фігурою Матінки Божої – Покрови є пам’ятник, що знаходиться у с. Тетильківці. Адже фундатором його був отець Йосип Застирець (1873-1943), і на ньому викарбовано фрагмент з вірша М.Шашкевича.

Також Андрій Корчак повідав про пам’ятник, споруджений у Ясенові, який він особисто називає «імператорським», адже  камінна брила була встановлена на честь одруження цісаря Франца Йосифа І і баварської принцеси Єлизавети у 1854 році. Невідомо, що спонукало жителів села витратити масу зусиль та коштів на споруду пам’ятки.

Загалом захід пройшов успішно. За більш ніж годину брідщани дізнались чимало нових фактів не лише про пам’ятники, а й історію навколишніх сіл і їхніх мешканців.

Любомир Лесонін,

учень 10 класу  Бродівської ЗОШ № 4

430 років згадки про замок у Бродах

5 лютого минуло 430 років від часу першої відомої на сьогоднішній день писемної згадки про замок у нашому місті. І хоча про історію Бродівського замку написано вже чимало публікацій, однак ще залишається дуже багато білих плям і невідомих сторінок, особливо про ранній період його існування. Як відомо, часом спорудження сучасної будівлі Бродівської фортеці (зокрема, казематів та земляних валів) вважають період 1630-1635 рр. Однак фактично нічого не відомо про замок кінця XVI ст. – часів заснування міста Любич, яке згодом перейняло давню назву – Броди. Відомості про замок Станіслава Жолкевського, фундатора міста Любич (Броди) на основі магдебурзького права(1584 р.), є досить розмиті. У відомих перекладених і перетлумачених на сьогодні документах зазначено, що белзький воєвода Станіслав Жолкевський, отримавши від короля Стефана Баторія привілей на заснування міста на основі магдебурзького права (1584 р.) та видавши локаційну грамоту (1586 р.), вирішив збудувати замок на острові посеред ставу Копань. У 1588 році С. Жолкевський помер, і чи був збудований цей замок, чи вдалося фундатору зреалізувати свій задум, з наявних до недавнього часу джерел з’ясувати не вдавалося.

Проте робота в Центральному державному історичному архіві України в м. Львів, де зберігаються найдавніші документи з історії нашого міста (фонд  № 24 «Магістрат м. Бродів, Львівської землі, Руського воєводства, з  1783 р. – Золочівського округу (1584-1939 рр.)»), дала цікаві результати. Працюючи з найстарішою міською актовою книгою (охоплює період від 15 січня 1588 р. і до 16 листопада 1601 р.), на звороті першого аркуша книги вдалося відчитати майновий запис із згадкою про замок. Зокрема, 5 лютого 1588 року до міських книг міста Любич (згодом – Броди) було внесено запис про те, що перед міським урядом постав особисто Войцех Гжабінський, який добровільно повідомив, що «відповідно до потреби вище зазначеної, купив у міщанина тутешнього Брадка дім, що лежить на вулиці від замку, недалеко від костелу, між домом Гавриловим і домом Івановим за три десятки польських грошей…». Ця непряма згадка про замок, як місце ідентифікації (та локалізації) вулиці, що прямувала від нього, і на якій знаходилась придбана нерухомість, дає підставу стверджувати той факт, що замок у місті станом на зазначену дату вже існував. Однак, який це був замок, коли його збудували, і навіть те, де він знаходився(чи на тому ж місці що й зараз, чи десь інде), залишається поки що невідомим.

Василь Стрільчук

«Хата без преси — це людина без очей». Про Велику виставку української преси у Бродах 1938 року

 80 років тому у місті Броди відбулася непересічна культурна подія просвітницького характеру. Стараннями повітового гуртка «Рідна школа» в приміщенні «Українського кооперативного банку» в Бродах (нині не дуже примітний будинок на вул. Пушкіна, 10, а колись – центр українського життя міста і повіту) було організовано виставку «Української преси». Відкриття цього добре організованого заходу відбулося у неділю, 30 січня 1938 р. Виставку відкрив короткою промовою український адвокат з Бродів доктор Володимир Чума. Після нього ґрунтовну доповідь про вагу і значення української преси і друкованого слова для бездержавної нації виголосив редактор «Української преси» В. Качмар зі Львова. Помітне враження на присутніх зробило зачитане вітальне слово від видавництва «Українська преса». Наприкінці виступив випускник богословської академії Ярослав Сірко (редактор часопису «Брідські вісті»), підкресливши велике значення цієї виставки для Брідщини.

Урочистість та вагу цього заходу підсилювало і святково прибране приміщення виставки. Зала була прикрашена зеленню і національною символікою, на стінах висіли гарно виконані гасла і заклики про значення української преси, як от: «Хата без преси — це людина без очей» та інші, які привертали увагу відвідувачів. Під час виставки весь час грали радіо та грамофонні пластинки львівської фірми «Екомп».

На виставці у Бродах була представлена майже вся західно-українська преса. Для зручності і кращого сприйняття відвідувачами експонати (часописи) розміщувалися на спеціальних стендах. Велике враження своїм багатством і різноманітністю на відвідувачів справляв стенд найбільшого тоді українського видавничого концерну «Українська Преса», власником якого був Іван Тиктор, тісно пов’язаний з Брідщиною. Біля стенду знаходився представник видавництва, який при необхідності давав певні роз’яснення.

Організатори заходу прагнули розширити передплату українських часописів у Брідському повіті та запровадили клич «20 000 передплатників українському що­денникові». Виставка діяла до 15 лютого, щоб жителі найвіддаленіших сіл краю змогли її відвідати. Для інформування про подію використовували «летючки», афіші і програмки.

На жаль, невідомо чи вдалося ініціаторам досягти своєї амбітної цілі. Однак зазначимо, що два місяці перед тим перестав виходити повітовий український часопис «Брідські вісті» (останній номер вийшов у листопаді 1937 р.). Основною причиною занепаду газети була слабка підтримка і байдужість громадськості.

Як бачимо і сьогодні: Слово – це зброя! Байдужість – зло!

За матеріалами часопису «Новий час» від 1 лютого 1938 р.

підготував Василь Стрільчук