«Шевроле» та «Додж» у Бродах, або До історії автобусних перевезень в кін. 20-х – 30-х рр. ХХ ст.

 

Автомобільний транспорт сьогодні відіграє надзвичайно важливу роль у житті кожної людини. Всі ми звикли до зручного транспортного сполучення, а певні «збої» у графіках громадського транспорту чи проблеми з приватними автомобілями створюють неабиякі незручності й дискомфорт.

А чи відомо Вам, від якого часу жителі Бродів почали активно користуватися послугами автобусних перевезень? Куди прямували перші автобусні рейси? Де до Другої світової війни у Бродах був автобусний вокзал?

Отож пропонуємо читачам заглянути в минуле і дізнатися декілька цікавих фактів про ще одну маловідому сторінку історії Бродів і району першої половини ХХ ст.

Розвиток автобусного сполучення у нашому краї припадає на кінець 1920-х років, коли Брідщина – тоді Бродівський повіт, що перебував у складі Золочівської округи Тернопільського воєводства – входила до складу Другої Речі Посполитої. Про певний етап розвитку автотранспорту на наших землях і необхідність введення чітких правил свідчить виданий тернопільським воєводою «Циркуляр до панів повітових староств Тернопільського воєводства щодо регулювання руху транспортних засобів на громадських дорогах» від 30 квітня 1929 р.

На початку документа зазначалося: «Щораз більший розвиток автомобільного руху в Тернопільському воєводстві загалом, і, зокрема, підприємств автомобільного транспорту, поява все більшої кількості автобусних маршрутів, на яких курсують декілька автобусів інколи кількох підприємств, зумовлює необхідність регулювання цього руху та видання розпоряджень, які б забезпечили комфорт та своєчасність перевезення пасажирів і запобігли все більшій кількості випадкових аварій, викликаних безвідповідальними особами, які не дотримуються діючих законів та правил».

На підставі законів та урядових розпоряджень циркуляр визначав правила здійснення підприємницької діяльності в галузі автобусних перевезень,

  • Кожен власник автобуса повинен був отримати дозвіл на курсування автобуса на даному відтинку громадської дороги;
  • В автобусі повинна була бути контрольна книга руху, яка велася на підставі інструкцій, виданих Дирекцією громадських робіт.

Інспекційна дорожна служба мала право безкоштовного проїзду на відтинках доріг, які вона контролювала.

Всі урядовці та державні чиновники, військові, які подорожували у службових справах, при проїзді автобусами за оплату мали перевагу перед іншими пасажирами.

Спереду в автобусах повинно було бути лише два місця – для водія і його помічника (кондуктора). Іншим особам сидіти біля водія заборонялося. Водієві заборонялося розмовляти під час руху.

В автобусах дозволялися лише сидячі місця, причому кількість пасажирських  місць з обслугою автобуса не повинна була перевищувати зазначену кількість в реєстраційних документах. Заборонялося перевантажувати транспорт. За цим слідкували відповідні органи в пунктах відправлення і прибуття автобусів, а також такі наглядові повноваження мали і відділки поліції, що знаходились на маршруті.

Кожен автобус мав мати таблички з інформаційними написами ззовні:

  • дві таблички розміром 10 х 20 см мали бути закріплені по боках автобуса з написами імені, прізвища підприємця та місця проживання;
  • табличку з написом маршруту курсування.

Всередині повинна бути інформація:

  • про кількість місць в автобусі, включаючи водія і його помічника;
  • тарифи на проїзд;
  • розклад руху;
  • допустима швидкість: 40 км на год., у місцях забудованих – 20 км на год.;
  • заборона паління тютюну всередині автобуса під час руху чи зупинки;
  • заборона перевезення вибухових, легкозаймистих, корозійних, смердючих і брудних матеріалів.
  • Біля сидіння водія має бути зазначено: «Місце тільки для водія і його помічника».

Щоб уникнути вимушених і тривалих зупинок в дорозі, кожен автобус мав бути забезпечений двома накачаними камерами, вставленими в цілі й непошкоджені шини; мати достатню кількість бензину і мастил (принаймні, щоб вистарчило до найближчої заправки), а  також інструменти, необхідні для усунення незначних поломок в дорозі.

Швидкість руху автобусів не могла в той час перевищувати 40 км/год, у населених пунктах – 20 км/год, на мостах, перед якими встановлені застережні знаки – 10 км/год.

Водіям, їх помічникам і пасажирам заборонено було паління тютюну в автобусах як під час руху, так і під час зупинок.

Кожен транспортний засіб, як і водій, повинен був мати відповідні документи. Заборонялося керувати у нетверезому стані, або без ліцензії чи відповідних дозволів.

Своїм циркуляром воєвода доручав старостам виділити у населених пунктах місця для зупинок автобусів з позначенням їх табличками, на яких зазналася зупинка та напрямок руху.

Всі зареєстровані у воєводстві автобуси повинні були курсувати згідно з графіками і не залежно від кількості пасажирів. У випадку, коли підприємець не міг забезпечити виїзд автобуса, він повинен був повідомити про те повітову владу. У випадку перерви в русі автобусів більше 7 днів підприємець зобов’язаний повідомити про це Дирекцію громадських робіт, пояснивши причини перерви комунікації. Теж саме при зміні графіку.

Документ встановлював тариф на перевезення пасажирів у Тернопільському воєводстві, який становив 10 грошів за 1 км дороги з однієї особи. Багаж до 10 кг перевозився безкоштовно, а понад норму – 1 грош за кожні наступні 10 кг і 1 км дороги.

До воєводського розпорядження додавалися також «Інструкція щодо забезпечення дотримання правил використання автомобілів на дорогах загального користування, відповідно до розпоряджень Міністра громадських робіт та Міністра внутрішніх справ за погодженням з Міністром військових справ від 27 січня 1928 р.» та «Розклад руху автобусів Тернопільського воєводства станом на 31 грудня 1928 р.».

Згідно з даними 1929 р., на території Брідського повіту курсували 4 автобуси за трьома маршрутами: Броди – Золочів – Броди (2 рейсові автобуси), Підкамінь – Броди – Підкамінь (здійснював 2 поїздки в день) та Щуровичі – Золочів – Щуровичі (через Лешнів і Броди). Автобуси їздили щоденно, окрім суботи.

Кожен з рейсових автобусів мав свій номер. Отже, №37 мав автобус «Шевроле», який о 5:45 вирушав з Бродів до Золочева і через 1 год. 40 хв, тобто о 7:25 прибував в окружне місто. В 11:00 він відправлявся назад до Бродів і прибував о 12:40 год. Інший автобус, № 49, теж марки «Шевроле», виїжджав з Бродів о 6:40 і прибував до Золочева о 8:20. У зворотному напрямі транспорт вирушав о 12:00 і приїжджав у Броди о 13:40.

Однак, згодом виникла необхідність змінити графік руху автобусів до Золочева. Два рейси було розділено у часі (один – ранковий, другий – після обіду). Крім того, час на подолання відстані між цими містами було збільшено до 2 год. Очевидно, причиною могли бути спізнення автобуса. 4 вересня 1929 р. Тернопільський воєвода Мошинський затвердив новий розклад руху автобусів за маршрутом Броди – Золочів. Рейс № 37 вирушав з Бродів о 5:45 і прибував до Золочева о 7:45, а відбував назад о 10:30 і прибував до нашого міста о 12:30. Автобус №49 виїжджав з Бродів о 14:30 і приходив до Золочева о 16:30, а виїжджав назад о 17:30 і повертався у Броди о 19:30.

За напрямком Підкамінь – Броди – Підкамінь курсував автобус № 46 «Шевроле». За день він здійснював по два рейси, витрачаючи на дорогу рівно по 1 год. Перший рейс з Підкаменя вирушав о 5:20 і прибував у Броди о 6:20, у зворотному напрямку автобус виїжджав з Бродів о 11:00 і прибував до Підкаменя о 12:00. Другий рейс здійснювався після обіду. О 15:00 автобус №46 знову вирушав з Підкаменя і прибував у повітове місто в 16:00. Назад вирушав о 17:00.

На маршруті Щуровичі – Золочів – Щуровичі курсував автобус марки «Додж». Рейс №41 о 7 годині ранку виїжджав із Щурович, о 7:20 прибував до Лешнева, о 8:30 був у Бродах і на кінцеву станцію м. Золочів прибував о 10:10, загалом витрачаючи на весь маршрут 3 години 10 хв. У зворотному напрямку автобус вирушав о 15:00, о 16:40 прибував до Бродів, 17:50 – Лешнів та о 18:10 повертався у Щуровичі.

Отже, брідщани в минулому їздили автобусами американських автомобілебудівних фірм «Шевроле» («Chevrolet») і «Додж» («Dodge»), історія яких сягає кін. ХІХ – поч. ХХ ст. Відомо, що перші автомобілі «Chevrolet» потрапили на територію Польщі ще з армією генерала Галлера у 1918 р. З 1924 р. концерн «Дженерал Моторс», до якого входила фірма «Шевроле», розпочав постачання різних автомобілів на польський ринок. У 1927 р. було продано 1205 автомобілів «Шевроле», які в той час зайняли 2 місце поміж брендів автомобілів, зареєстрованих у Другій Речі Посполитій. У липні 1928 р. на потужностях компанії «Елібор» у Варшаві розпочалася збірка автомобілів, автобусів та вантажівок «Шевроле». До кінця року в Польщі було випущено 2098 різних автомашин цієї марки. А загалом у 1928 р. у Польщі було продано 3554 автомобілі марки «Шевроле». Однак, внаслідок світової економічної кризи (1929-1933 рр.) цей завод зі складання автомобілів був закритий у 1931 р. Очевидно, схожу історію мала і фірма братів Додж, яка до періоду «Великої депресії» теж завойовувала автомобільні ринки Європи і світу.

На жаль, поки що не маємо повних відомостей про всіх власників чи водіїв автобусів, які курсували у нашому краї з кінця 1920-х до 1939 рр. Проте відомо, що власником автобуса фірми «Шевроле» на початку 1930-х рр. був Пйотр Губерт із с. Глушин, який займався перевезеннями людей. Його транспортний засіб був розрахований на 12 осіб і мав реєстраційний номер Tr 9019. У 1935-36 рр. автобусом цієї ж фірми на 12 осіб володів і Владислав Лучкєвіч із Старих Бродів, який також займався підприємницькою діяльністю. Транспортний засіб мав реєстраційний номер Tr.36124.

Упродовж 1930-их років автобусна комунікація розширюється. Із путівника по Тернопільському воєводстві авторства Томаша Кунзека (в редакції 1936 р.) дізнаємося, що автобусний вокзал у Бродах знаходився на Ринку (недарма там і зараз є автобусна зупинка). Звідси прямували дві автобусні лінії: одна до Золочева з вартістю проїзду 4 злотих, а інша до недалекого села Поникви, куди проїзд коштував 80 грошів. У другій пол. 1930-х років село Пониква починає набувати статусу курорту, саме тому там виникають окремі додаткові рейси. У брошурці цього періоду «Пониква – кліматичне поселення» («Ponikwa osiedle klimatyczne») зазначається про «6-разову автобусну комунікацію  з Бродами (11 км) і Золочевом (27 км)», а також що «у Бродах на вокзалі є завжди кільканадцять екіпажів, а від весни два автобуси». Згідно з переказами, деякий час існувало пряме автобусне сполучення між Пониквою та Львовом.

У другій половині 1930-их років існувало транспортне сполучення Бродів з воєводським центром – Тернополем. Цей маршрут був необхідний для місцевих чиновників та мешканців краю, які полагоджували свої службові і приватні справи у воєводському центрі.

Однак автобусні перевезення також не завжди були безпечними. Із повідомлення у львівській газеті «Новий час» від 25 липня 1938 року дізнаємося, що в автобусі, який курсував за маршрутом Броди – Тернопіль, «зіпсувалася керма». Внаслідок цього автобус впав до рову і двоє пасажирів отримали травми. Це були секретар Повітового виділу в Бродах Візімірскі та ксьондз Тиж – ігумен домініканського монастиря в Підкамені.

Таким чином розвивалася комунікація між Бродами та іншими населеними пунктами. Друга світова війна внесла свої корективи, тому довгий час довелось відновлювати автобусну інфраструктуру. Згодом з’явилися нові маршрути і нові автобуси, змінювала місце автостанція Бродів. Але це вже зовсім інша історія.

Василь Стрільчук

 

 

 

Колишні легендарні гравці НХЛ відвідали Брідщину – рідну землю свого діда

15 листопада 2018 р. у місті Броди побували відомі у минулому гравці національної хокейної ліги (НХЛ) брати Вейн і Дейв Бабичі – канадці українського походження. Вейн Бабич, 1958 р.н., відіграв в НХЛ 15 сезонів в якості форварда, провівши  519 матчів. Визнанням успіхів Дейва стала його участь в Матчах зірок Західної хокейної ліги (сезони 1977 та 1978 років) та участь в 1981 році у грі усіх зірок Національної хокейної ліги. Його молодший брат – Дейв Бабич, 1961 р.н., що грав на позиції захисника, провів в Національній хокейній лізі 1195 ігор, а також ставав срібним призером чемпіонату світу в складі збірної Канади (1989). Він також був учасником матчу всіх зірок НХЛ (1983, 1984).

Зіркові хокеїсти вперше прибули в Україну та були почесними гостями міжнародного турніру з хокею, що приходив у м. Новояворівськ Львівської області. У змаганнях взяло участь  7 команд з України, Польщі, Словаччини та Румунії. Брати-хокеїсти взяли участь у нагородженні переможців турніру та провели майстер-клас в Новояворівську для «Галицьких Левів».

У програмі їхнього візиту був і приїзд у місто Броди. Згідно родинних переказів, саме з Бродівщини походив дід відомих хокеїстів – Ілько Бабич, 1902 р.н., який у 10-річному віці виїхав з батьками у Канаду.

Під час перебування на Брідщині почесні гості відвідали сесію Бродівської районної ради, зустрілися з представниками влади, громадськості. Роздали бажаючим свої світлини з автографами, зробили кілька колективних фото. Також побували на невеликій оглядовій екскурсії містом, відвідали Бродівський історико-краєзнавчий музей.

Під час спілкування гостей з краєзнавцями і переглядом родинних записів батька відомих хокеїстів – Едварда Бабича, виявилося, що Ілько Бабич походив із с. Білявці. Таким чином гості помандрували у це, недалеке від Бродів, село, де оглянули краєвиди, церкву, хати і господарські споруди, яка їм нагадали їхнє дитинство у провінції Альберта (Канада), де вони деякий час проживали біля фермерського господарства свого діда.

Як відомо, під час першої хвилі української еміграції наприкінці ХІХ – початку ХХ ст. багато наших земляків вирушили у пошуках кращої долі за океан. В цей час чимало жителів с. Білявці, яке мало неродючі піщані ґрунти, вирушило до далекої Канади в провінцію Альберта. Саме там близько 80 вихідців із села заснували і розбудували поселення Мирнам (назва походить від двох українських слів – «мир» і «нам»). Серед тих людей, очевидно, були і прадід з прабабою майбутніх відомих хокеїстів.

Незважаючи на несприятливу для екскурсії дощову погоду, гості залишилися задоволені своєю мандрівкою і наступного разу планують більш детально ознайомитись з батьківщиною свого діда та спробувати знайти свою далеку родину.

 

Василь Стрільчук

Олександр Вислоцький – ініціатор відзначення 10-ої річниці Листопадового Чину в Бродах у 1928 р.

1 листопада 2018 р. у м. Броди на символічній могилі Борцям за волю України, що біля храму Святого Юрія, було освячено пам’ятну таблицю до 100-річчя проголошення Західноукраїнської Народної Республіки. Місце встановлення знаку вибрано не випадково, ця пам’ятка – могила-курган – має свою історію й тісно пов’язнана з історичною пам’яттю брідщан про листопадові події 1918 р.  На превеликий жаль, сьогодні мало кому відома історія походження цього символічного кургану, а старші люди пам’ятають його відновлення на початках відродження сучасної Української держави. 

У цій публікації пропонуємо Вашій увазі невеликий екскурс в історію цієї пам’ятки.

            Події Листопадового Чину і польсько-української війни 1918-1919 рр. були пам’ятними для українців Галичини, яка в міжвоєнний період (1920-1939) перебувала у складі Другої Речі Посполитої. Українська спільнота завжди намагалася відзначати ці дні, вшановуючи пам’ять про загиблих вояків УГА, згадуючи переможні бої, аналізуючи поразки і складаючи плани для майбутньої боротьби. З іншої сторони, польська влада прагнула різними способами перешкодити таким відзначенням, звести до мінімуму їх розголос і вплив на громадськість. Через це у листопадові дні відбувалося чимало сутичок, арештів. Не винятком стала і 10-та річниця вшанування  листопадових подій 1918 р. і у Бродах.

У 1928 р. брідщани планували відзначати це свято у неділю, 4 листопада. Ще в середині жовтня Олександр Вислоцький (1896-1941) – посол від українців до польського сейму (житель с. Гаї Дітковецькі), активний громадський діяч краю, на той час і голова комітету з посвячення пам’ятного хреста – подав відповідне клопотання до Бродівського повітового староства. Проте воно заборонило проведення святкових заходів та повідомило, що не допустить жодних зборів у ці дні. Таким чином, свято мусило обмежитися лише церковними торжествами – процесією від Великої церкви (Різдва Пресвятої Богородиці) до Малої (церкви Святого Юрія) та посвяченням пам’ятного хреста на подвір’ї Юріївської церкви. Повітовий староста Мєчислав Урановіч, запросивши до себе на розмову пароха о. Миколу Демчинського, дав дозвіл на перехід процесії через Ринок. Однак, згодом дізнавшись, що у ході братимуть участь члени молодіжних товариств «Луг» і «Сокіл» з музикою, видав розпорядження (3 листопада) для о. Миколи Демчинського (який отримав документ ввечері й не встиг нікому повідомити), щоб процесія йшла найкоротшою дорогою, заборонивши перехід через Ринок. Водночас староста дав доручення поліції вжити відповідних заходів. Окрім того, вніч з 3 на 4 листопада 1928 р. невідомі особи побили вікна в приміщенні товариства «Основа», де містилося декілька українських товариств.

Вранці 4 листопада до Бродів почали прибувати численні учасники свята: дружини «луговиків» і «соколів», сільські оркестри, люди з довколишніх сіл. Як писала газета «Діло»: «Перший раз бачили Броди такий великий понад 10-тисячннй здвиг народу». Після Служби Божої у Великій церкві люди почали формувати процесію з хоругвами, образами, яка рушила вулицею Ґольдгабера (нині – Івана Франка) до Ринку. На чолі колони, згідно з відомостями, йшло декілька студентів, Іван Войтович з хрестом та Олександр Вислоцький. «Коли процесія доходила до ринку проти неї вийшла поліція з наїженими багнетами. Посол Вислоцькнй запротестував проти розбивання церковного походу, однак поліція, не зважаючи на те, кинулася на процесію і похід та почала розганяти прикладами крісів. Серед паніки, яка повстала, падали на землю хоругви й святі образи. Послові Вислоцькому вдалося скермувати процесію в малі вулички». Як відомо з польських поліційних документів, процесія пішла вулицею Маршалковською (давня – Довга, сучасна Єврейська) та зробила спробу вийти на Ринок вул. Юріївською, але  і там озброєна поліція перекрила шлях.

Похід попрямував до храму Св. Юрія, на подвір’ї якого було висипано триметровий курган і встановлено високий 10-метровий хрест Борцям, полеглим за волю України. Після панахиди за полеглих і освячення пам’ятного хреста, що відбувалося за участі 20 священиків, промову виголосив о. Ілярій Фельчинський – парох Голоскович, а далі говорив посол Олександр Вислоцький. Представник польської поліції (у цивільній одежі) спробував криками перервати виступ посла, стверджуючи, що староста не давав дозволу на жодні промови, однак Вислоцький звернувся до присутніх луговиків, сказавши «Викиньте його!». І під тиском людей службовець змушений був покинути захід. Сам зміст промови колишнього сотника Січових Стрільців був дуже запальний і патріотичний. Про це ми дізнаємося з обвинувачувальної справи 1931-32 рр., коли в період пацифікації Олександра Вислоцького, як і більшість українських послів, було заарештовано. Його обвинувачували у державній зраді через те, що він своїми промовами і виступами на шістьох вічах і нарадах та на чотирьох національних святах (в т.ч. і на святі 4.11.1928 р. у Бродах) закликав до відірвання частини краю від польської держави та ширив погорду і ненависть до польської влади, порушував публічний спокій, закликав до насильства, зневаги поліції і т. п.

Згідно з донесеннями поліційних агентів, у промові 4 листопада 1928 р. Олександр Вислоцький говорив про те, що минуло 10 років від часу, коли український народ був роздертий на 4 частини, одна з яких потрапила у польські кайдани. Тієї Польщі, яка ще недавно скинула зі себе кайдани і накинула українському народові неволю. Посол говорив про події 1 листопада 1928 р. у Львові, коли здійснено напад на українську процесію, де постріляно і поранено кілька десятків людей. Він порівняв це з подіями у Бродах. «Закривають нам очі й дорогу і навіть процесію з хрестом не хочуть пропустити. У Львові  розгромлено ряд українських установ, в редакції «Діла» викинуто жінку з 2 поверху через вікно і вона знаходиться помираючи в лікарні. Боротьба з ворогом не закінчена. Проводьмо її тихо, але раціонально». Свій виступ О.Вислоцький, за даними польської поліції, завершив словами «Заповіту» Т.Шевченка: «кайдани порвіте і вражою злою кров’ю волю окропіте».

Після панахиди і віча присутні спробували зробити похід через місто до повітового староства (знаходилося на сучасному майдані Свободи,5). Проте, коли колона вийшла на головну вулицю (правдоподібно, Золоту, тоді – Уланів Креховецьких), поліція, в кількості 40 чоловік, багнетами і прикладами розігнала людей. Під час розгону демонстрації було заарештовано студентів університету Юрія Чубатого, Дмитра Чубатого, Володимира Чуму, Ярослава Чуму, Сакалюка, Чировського, Струмінського і К. Бойківну, а з місцевих луговиків Лотоцького, Гладуна та Чобота. Лише пізно увечері у місті запанував спокій, а вулицями ходили поліційні та військові патрулі.

Так відбувалося вшанування 10-ої річниці Листопадового Чину в Бродах у далекому 1928 р. А сьогодні біля могили, насипаної 90 років тому на старому цвинтарі біля церкви Святого Юрія і відновленій на початку 1990-х років, знову відбулося вшанування визначних державотворчих подій нашої історії. І в ці дні ми поминаємо покоління Героїв – Борців за волю України початку ХХ ст.

 

Василь Стрільчук,

директор Бродівського історико-краєзнавчого музею,

стипендіат Фонду Юрія Кузіва Наукового Товариства імені Шевченка в Америці

Броди – місто на культурному шляху Ради Європи «Via Regia»

2-4 червня 2018 р. у Бродах перебувала команда міжнародної мережі «Via Regia – культурний шлях Ради Європи»* на чолі з керівниками: директоркою Європейського культурно-інформаційного центру в Тюрінгії Кароліною Фішер та консультантом проекту, доктором Юрґеном Фішером. Гості з Німеччини перебували у Бродах вже не вперше. У 2005 р. на ринковій площі нашого міста експонувалась виставка-трейлер «Via Regia». Ще один приїзд відбувся у 2010 р., саме тоді Бродівський історико-краєзнавчий музей був сертифікований як член мережі.

Цьогорічний візит до України пов’язаний із відзначенням Європейського року культурної спадщини та планами розвитку співпраці VIA REGIA – Україна на 2018-2020 роки. Керівники міжнародного проекту більше двох тижнів перебували в нашій державі та відвідували визначні місця, розташовані на давньому шляху, що проходив містами нашої країни від кордону з Польщею, аж до Києва (зараз за основу цього шляху взято міжнародну магістраль Е40). Гості з Німеччини провели зустріч у Міністерстві культури України, яка була присвячена співпраці між Україною та Via Regia в рамках програми культурних шляхів Ради Європи. Результатом перемовин мають стати прийняті восени 2018 р. українським парламентом нормативні документи з приєднання України до Розширеної часткової угоди про культурні маршрути Ради Європи.                Мандруючи Україною, представники  «Via Regia» проводили зустрічі з партнерами проекту та новими потенційними учасниками, відвідали фестиваль «Музейні гостини», що проходив у Рівному.

У Бродах гостей цікавили передусім наступні питання:

  • стан Бродівського замку;
  • чи відбувається реконструкція давнього кордону між Бродами і Радивиловом (чи встановлені символічні знаки, чи реконструйовано історичний вокзал в Радивилові);
  • результати археологічних досліджень в околицях Бродів. Чи є знахідки, які є цікавими для історичних відносин міх регіоном та Західною Єропою;
  • нові відомості по темі «Бальзак і Броди»;
  • проекти музею, заплановані на цей рік в рамках Європейського року культурної спадщини, які може підтримати інформаційно мережа «Via Regia».

Команда міжнародного проекту відвідала відомі пам’ятки нашого міста (замок, синагогу, єврейський та християнський цвинтарі, Бродівський історико-краєзнавчий музей та ін.), оглянула вказівники та інформаційні стенди, встановлені в історичній частині Бродів.

А 7 червня 2018 р. у м. Львів відбулася підсумкова зустріч з членами проекту, на якій було обговорено ряд важливих питань для подальшої співпраці:

  •  перспективи подальшого розвитку туризму уздовж дороги Е40 та майбутнє співробітництво членів Via Regia з державними установами;
  • видання україномовного путівника Via Regia;
  • про довгострокову співпрацю з «GRAND TOUR Tourismus Marketing GmbH» для популяризації Via Regia на європейських туристичних маршрутах та з метою допомоги туристам, які подорожують індивідуально (на легкових машинах, мотоциклах).
  • способи поширення інформації про культурні шляхи Європи на інтернет-сторінках в Україні.

Отже, за результатами зустрічі й подальшої співпраці на кінець року Бродівському історико-краєзнавчому музею як члену міжнародного проекту потрібно буде напрацювати матеріал для книги-путівника «Via Regia» про Броди. У нашому місті та на околицях слід визначити 5-7 найвизначніших об’єктів (туристичних, інфраструктурних), які найбільший туристичний портал Європи (www.dreamango.com/) рекомендуватиме мандрівникам, котрі подорожуватимуть шляхом Е40 в Україну ( в тому числі й через наше місто). З осені 2018 р. з’явиться додаток до смартфонів Via Regia-App, що включатиме в себе також інформацію про Україну.

Таким чином, завдяки тісній співпраці Бродівського історико-краєзнавчого музею у проекті Via Regia та унікальному культурному спадку міста Броди, Європа і світ більше дізнаватимуться про нас, нашу культуру і традиції, пам’ятки, інфраструктуру, що однозначно сприятиме розвитку Бродів. Але важливе значення у цьому громади, обов’язком якої є зберегти «обличчя міста», визначні історико-культурні об’єкти, давню міську забудову, завдяки якій нас вирізнятимуть з-поміж інших міст.

Василь Стрільчук

 

* Віа Регія (Via Regia) – це назва найстарішого та найдовшого сухопутного зв’язку між Східною і Західною Європою. Довжина його 4500 км. Він існує вже понад 2000 років і поєднує 8 європейських держав та простягається від берегів Атлантичного океану і до м. Києва. В сучасній формі шлях існує як Європейський транспортний коридор С ІІІ. Міжнародна мережа використовує потенціал Віа Регії як символ об’єднання Європи. У 2006 році шлях був відзначений як «Великий культурний шлях Ради Європи». Більше можна дізнатися за цим посиланням.

У Підгорецькому замку відкрито виставку копійованих картин

Непересічна подія в культурному житті нашого краю відбулася у суботу, 9 червня 2018 р., у Музеї-заповіднику «Підгорецький замок». У відомій перлині Брідщини офіційно відкрили виставку «Історія забуття… Виставка копій з колекції Підгорецького замку».

Захід розпочала привітальним словом до численних учасників заходу Світлана Мостова – завідувач музею-заповідника. Генеральний директор Львівської галереї мистецтв ім. Бориса Возницького, до складу якої входить Підгорецький замок, Тарас Возняк зазначив, що, готуючи цю виставку, організатори намагалися подарувати враження і дати відвідувачам можливість хоч трішечки побути в тій атмосфері, що панувала колись у стінах пам’ятки. Гендиректор зазначив, що це не перша подія у цих залах, рік назад тут було поставлено балет Ігоря Стравинського «Історія солдата». «Ніхто не вірив, що ці зали можна привідкрити, щоб затягувати сюди і спонсорів і тих чи інших осіб. Бо коли ти показуєш ту руїну, вони бачать безнадію…». Тарас Возняк наголосив на тому, що «тут воно трішечки не так, як було раніше», але закликав присутніх включити свою уяву і поринути у світ краси і атмосфери, яка була колись тут.

Перед присутніми виступив і голова Фонду «Підгорецький замок» (громадської організації, яка допомогла організувати виставку) Віктор Кушніренко. Він подякував усім партнерам і небайдужим людям, котрі долучилися до ініціативи створення виставки та закликав присутніх не судити строго, оскільки це далеко не те, що створив Конєцпольський чи Живуський, але «ми будемо прагнути до досконалості, і рано чи пізно відтворимо ту красу, яка тут була».

Цікаву екскурсію експозицією, розміщеною в чотирьох залах палацу, провела мистецтвознавець, директор Палацу Потоцьких Оксана Козинкевич. Гості оглянули копійовані полотна, які були в колекції Підгорецького замку до 1939 року. Зокрема, в експозиції представлені копії творів Шимона Чеховича, Яцека Олесінського, Якоба Джорданса, Шарля Ле Бруна, Яна Де Баана, Пьєтро Бьянчі, Олександра Григлевського, Джовані Баттісто Клементі, Йозефа Грассі та інших італійських, австрійських, польських, французьких, нідерландських художників, якими славилася колекція.

В одному із залів для присутніх відбулася демонстрація фільму про Підгорецький замок «Історія забуття», консультантами якого були Борис Возницький та Єжи Гофман.  Гостей заходу зачарував музичний кліп «Підгорецький замок», знятий за участю  Вікторії Лук’янець, солістки Віденської опери, Народної артистки України. Зйомки цього кліпу проходили в Підгорецькому замку, музеї-замку Ланьцут, королівському замку Вавель у Польщі.

На завершення події відбувся чин освячення виставкових залів палацу.

Василь Стрільчук