Бурмістр, який став жертвою професії

(Із циклу «Бурмістри Бродів»)

Серед очільників нашого міста в минулому було чимало цікавих особистостей, людей різних національностей, професій, з різними долями. Одним з них став представник найчисленнішої єврейської громади Бродів – міський лікар д-р Пауль Ґольдгабер (1835-1893), якому громада двічі довіряла керувати містом. На жаль, про його особу відомо не так багато, лише загальні офіційні дані, поміщені в тогочасних довідниках, звітах, газетних замітках. Однак його життя і діяльність вплинули на історію нашого міста, залишивши певний слід. Про це свідчить й те, що його іменем була названа одна з головних міських вулиць (давня вул. Лешнівська, сучасна – Івана Франка).

Пауль Ґольдгабер працював лікарем у Бродах з 1863 р. Він був членом повітової ради і повітового відділу (1868-1875), входив до складу галицького господарського товариства (1871-1872). У 1872-1875 рр. був бурмістром Бродів. В 1876-1892 р. входив до складу міської ради і працював головним міським лікарем. З 1888 по 1892 р. був заступником бурмістра Антонія Вітославського. У 1893 р. вдруге обраний очільником магістрату Бродів. Незважаючи на те, що був бурмістром, продовжував надавати допомогу хворим. І коли весною 1893 р. на вул. Лешнівській в Бродах спалахнула епідемія висипного тифу, він прийшов рятувати недужих. Однак, під час консиліуму, заразившись від хворого, лікар важко захворів. 5 квітня 1893 р. містом розійшлася звістка, яка до глибини вразила кожного мешканця Бродів незалежно від віровизнання: Пауль Ґольдгабер помер. Великий натовп людей зібрався на вулиці перед будинком, де мешкав бурмістр. Як писала тогочасна преса про померлого, «Місто втратило найкращого лікаря; хворі та бідні опікуна, який їм у багатьох випадках, окрім надання лікарської опіки, допомагав матеріально; родина, яка складається з трьох незабезпечених дітей, втратила батька (5 років тому втратила і матір), а громада – енергійного бурмістра, який мав на меті добро міста, а не особисту користь. Померлий був людиною чистого характеру і ніхто не міг сказати злого слова про нього».

Віддаючи останню шану померлому, майже усе місто прийшло провести його тіло до могили. Були представники усіх інституцій, ради міста, єврейська громада, офіцерський корпус, пожежна сторожа. Над могилою про заслуги покійного розповів професор гімназії Герцель, радний Бродів. Від ради міста прощався з покійним вчитель Теувім, а від імені колег говорив лікар д-р Каллях. Бурмістра-лікаря поховали на новому єврейському цвинтарі, що на північній околиці Бродів. Його могила на даний час ще не віднайдена.

Випадки, коли лікар помирав, заразившись від хворого, були непоодинокими у Бродах. Від цієї ж хвороби кілька років потому помер лікар Якоб Вольф Ґлясгаль, а у 1898 р. помер міський лікар Фелікс Ляйблінґер, заразившись від пацієнта черевним тифом. Як писали в тодішніх часописах, «вони стали жертвою професії».

19 квітня 1893 р. відбулося засідання міської ради, присвячене вшануванню пам’яті померлого бурмістра доктора Ґольдгабера. Радні міста віддали шану його заслугам і ухвалили ряд рішень з увічнення пам’яті померлого. Заступник бурмістра Куляк розповів про заслуги доктора Ґольдгабера і попросив дозволу вписати це до протокольних книг. Радний Хаєс запропонував повісити портрет бурмістра у залі засідань, а на пропозицію Теувіма ухвалено назвати вулицю Лешнівську «вулицею Ґольдгабера».

До наших днів, на жаль, не збереглось приміщення сесійної зали магістрату Бродів, де висів портрет бурмістра Ґольдгабера. Поки що не віднайдені протокольні книги тих років із записами про заслуги лікаря-бурмістра (ймовірність того, що ці документи теж безповоротно втрачені, є досить великою). Пам’ять про Пауля Ґольдгабера зберігають давні карти-схеми м.Броди із зазначенням вулиці, названої його прізвищем; поштівки з видами вулиці та документи кінця ХІХ ст. – 1939 р.

В період національного відродження і початку декомунізації міста (на поч. 1990-х років) була спроба повернути ім’я жертовного бургомістра громаді Бродів у назві однієї з міських вулиць. Оскільки питання повернення назви – перейменування вулиці Івана Франка на д-ра Ґольдгабера не стояло тоді на порядку денному, вирішено дати ім’я лікаря одній із сусідніх вулиць. Таким чином, рішенням сесії Бродівської міської ради від 14.05.1991 р. «Про повернення старих назв та перейменування вулиць м.Бродів» іменем лікаря Ґольдгабера було названо вулицю Карла Маркса (давню Верхню Підвальну). Однак недостатня обізнаність жителів міста, зокрема і мешканців цієї вулиці, про особу Пауля Ґольдгабера, які, очевидно, вперше почули це ім’я, стала причиною обурення і звернень до міської ради. Як наслідок, вулицю знову перейменували і дали їй нову назву – Галицька. Таким чином, ім’я лікаря Ґольдгабера знову затерлося в пам’яті міста.

 

Василь Стрільчук

 

 

Повернення міського флюгера

Нещодавно на дах будівлі, що на вул. 22 січня, 59 повернувся старовинний флюгер. Після 6-річної епопеї (демонтаж працівниками комунального підприємства, обурення окремих мешканців міста, перебування історичної реліквії в коридорі міської ради, відновлення та реставрація небайдужим мешканцем міста Володимиром Ковальчуком та ін.) унікальна мистецька річ повернулася на дах будівлі ХІХ ст. На жаль, не на те ж місце, але на той же будинок. Оскільки ремонтні роботи даху, заміна перекриття не дали можливості (в т.ч. і технічної) встановити історичну річ на своє місце.

Трьохметровий флюгер, виготовлений у техніці художнього ковальства складається із стійки та обертової деталі – флюгарки, яка у вигляді стрілки показує напрям вітру. Стійка має шпилясте завершення та прикрашена різного роду виточками та рослинними елементами у вигляді чотирьох квітів (в середній частині) та чотирьох листків (на завершенні). Стрілка флюгера, закріплена на шарнірі, виготовлена у формі стилізованого прапорця – пластини з прорізаним роком «1896» (який, очевидно, датує сам флюгер і час завершення спорудження будинку). На протилежній частині флюгарки (стрілки) закріплено кулястий балансир.

Як відомо, першим призначенням флюгерів було вказувти напрямок вітру. Згодом їх почали встановлювати як обереги, а також як прикраси будівель, елементи, що відображали певний стиль чи смак господаря будинку. Флюгер на вул. 22 січня передусім мав декоративне призначення, і він є єдиним збереженим подібним історичним елементом у місті Броди. На жаль, ще не вдалося з’ясувати майстра, який його виготовив. На самому флюгері не виявлено жодних позначок. Як зазначає «Галицька адресна книга» Яна Бургера, у 1897 р. у м.Броди було зафіксовано два ковалі: Август та Фердинанд Рот. Крім того, неподалік будинку на вул. 22 січня проходить давня вулиця Ковальська, яка й завдячує своїй назві майстрам, котрі обробляли метал і могли виготовити згаданий флюгер. На сьогодні це питання залишається відкритим.

Сподіваємося, що і в подальшому місто буде зберігати свої реліквії і відновлювати їх, щоб показати своє «обличчя». А з часом і єдиний будинок з флюгером буде належно відновлений, а старовинний історичний елемент буде й надалі знаходитись на своєму місці та показуватиме напрямки вітру для жителів та гостей Бродів.

 

Василь Стрільчук

Пам’ятники з кириличними текстами на території Брідщини

Наше життя – коротка епітафія на тлі світобудови. І це не дивно, адже все, чим ми були, є і будемо, не означає нічого на фоні всесвіту – гігантського «ніщо», що вражає своїми масштабами і лякає своєю загадковістю.

20 лютого 2018 року у читальній залі Бродівської центральної районної бібліотеки відбувся лекторій, присвячений Міжнародному дню рідної мови під назвою «Давні кириличні написи на фігурах та надгробках Брідщини», доповідачем  якого став у черговий раз старший науковий співробітник Бродівського історико-краєзнавчого музею Андрій Корчак.

Захід розпочався із виступу місцевого краєзнавця і поета Миколи Шуневича, який зачитав авторський вірш, присвячений рідній мові.  У вступному слові, завідувач відділу обслуговування читачів центральної районної бібліотеки Надія Степура анонсувала виступ.

Захід був присвячений вивченню старовинних написів на давніх пам’ятках, а сам лекторій поділявся на дві частини. Перша частина розповіла про епітафії на надгробках у селах Білявці та Шнирів, у ході якої слухачі дізналися цікаві факти про методи розшифрування напівзруйнованих написів, їхній зміст, а також вік надгробків. Цікавим, зокрема, є те, що найстаршим пам’ятником з кириличним текстом є надгробний хрест 1748 року в с Білявці. Учасники лекторію довідались про мову написання епітафій, що являє собою суміш церковнослов’янської та русинської  (тодішньої української) мов.

Друга частина стосувалася написів на старих фігурах у Підкамені, Лешневі та Тетильківцях, зокрема, так званим «пам’ятникам тверезості». Зацікавлені учасники дізналися про антиалкогольний рух, що виник у другій половині XIX століття у тутешніх селах і який полягав у цілковитій відмові від спиртного. Була новою інформація про так звані «пам’ятники свободи», присвячені річницям скасування панщини у Галичині. Унікальною фігурою Матінки Божої – Покрови є пам’ятник, що знаходиться у с. Тетильківці. Адже фундатором його був отець Йосип Застирець (1873-1943), і на ньому викарбовано фрагмент з вірша М.Шашкевича.

Також Андрій Корчак повідав про пам’ятник, споруджений у Ясенові, який він особисто називає «імператорським», адже  камінна брила була встановлена на честь одруження цісаря Франца Йосифа І і баварської принцеси Єлизавети у 1854 році. Невідомо, що спонукало жителів села витратити масу зусиль та коштів на споруду пам’ятки.

Загалом захід пройшов успішно. За більш ніж годину брідщани дізнались чимало нових фактів не лише про пам’ятники, а й історію навколишніх сіл і їхніх мешканців.

Любомир Лесонін,

учень 10 класу  Бродівської ЗОШ № 4

430 років згадки про замок у Бродах

5 лютого минуло 430 років від часу першої відомої на сьогоднішній день писемної згадки про замок у нашому місті. І хоча про історію Бродівського замку написано вже чимало публікацій, однак ще залишається дуже багато білих плям і невідомих сторінок, особливо про ранній період його існування. Як відомо, часом спорудження сучасної будівлі Бродівської фортеці (зокрема, казематів та земляних валів) вважають період 1630-1635 рр. Однак фактично нічого не відомо про замок кінця XVI ст. – часів заснування міста Любич, яке згодом перейняло давню назву – Броди. Відомості про замок Станіслава Жолкевського, фундатора міста Любич (Броди) на основі магдебурзького права(1584 р.), є досить розмиті. У відомих перекладених і перетлумачених на сьогодні документах зазначено, що белзький воєвода Станіслав Жолкевський, отримавши від короля Стефана Баторія привілей на заснування міста на основі магдебурзького права (1584 р.) та видавши локаційну грамоту (1586 р.), вирішив збудувати замок на острові посеред ставу Копань. У 1588 році С. Жолкевський помер, і чи був збудований цей замок, чи вдалося фундатору зреалізувати свій задум, з наявних до недавнього часу джерел з’ясувати не вдавалося.

Проте робота в Центральному державному історичному архіві України в м. Львів, де зберігаються найдавніші документи з історії нашого міста (фонд  № 24 «Магістрат м. Бродів, Львівської землі, Руського воєводства, з  1783 р. – Золочівського округу (1584-1939 рр.)»), дала цікаві результати. Працюючи з найстарішою міською актовою книгою (охоплює період від 15 січня 1588 р. і до 16 листопада 1601 р.), на звороті першого аркуша книги вдалося відчитати майновий запис із згадкою про замок. Зокрема, 5 лютого 1588 року до міських книг міста Любич (згодом – Броди) було внесено запис про те, що перед міським урядом постав особисто Войцех Гжабінський, який добровільно повідомив, що «відповідно до потреби вище зазначеної, купив у міщанина тутешнього Брадка дім, що лежить на вулиці від замку, недалеко від костелу, між домом Гавриловим і домом Івановим за три десятки польських грошей…». Ця непряма згадка про замок, як місце ідентифікації (та локалізації) вулиці, що прямувала від нього, і на якій знаходилась придбана нерухомість, дає підставу стверджувати той факт, що замок у місті станом на зазначену дату вже існував. Однак, який це був замок, коли його збудували, і навіть те, де він знаходився(чи на тому ж місці що й зараз, чи десь інде), залишається поки що невідомим.

Василь Стрільчук

«Хата без преси — це людина без очей». Про Велику виставку української преси у Бродах 1938 року

 80 років тому у місті Броди відбулася непересічна культурна подія просвітницького характеру. Стараннями повітового гуртка «Рідна школа» в приміщенні «Українського кооперативного банку» в Бродах (нині не дуже примітний будинок на вул. Пушкіна, 10, а колись – центр українського життя міста і повіту) було організовано виставку «Української преси». Відкриття цього добре організованого заходу відбулося у неділю, 30 січня 1938 р. Виставку відкрив короткою промовою український адвокат з Бродів доктор Володимир Чума. Після нього ґрунтовну доповідь про вагу і значення української преси і друкованого слова для бездержавної нації виголосив редактор «Української преси» В. Качмар зі Львова. Помітне враження на присутніх зробило зачитане вітальне слово від видавництва «Українська преса». Наприкінці виступив випускник богословської академії Ярослав Сірко (редактор часопису «Брідські вісті»), підкресливши велике значення цієї виставки для Брідщини.

Урочистість та вагу цього заходу підсилювало і святково прибране приміщення виставки. Зала була прикрашена зеленню і національною символікою, на стінах висіли гарно виконані гасла і заклики про значення української преси, як от: «Хата без преси — це людина без очей» та інші, які привертали увагу відвідувачів. Під час виставки весь час грали радіо та грамофонні пластинки львівської фірми «Екомп».

На виставці у Бродах була представлена майже вся західно-українська преса. Для зручності і кращого сприйняття відвідувачами експонати (часописи) розміщувалися на спеціальних стендах. Велике враження своїм багатством і різноманітністю на відвідувачів справляв стенд найбільшого тоді українського видавничого концерну «Українська Преса», власником якого був Іван Тиктор, тісно пов’язаний з Брідщиною. Біля стенду знаходився представник видавництва, який при необхідності давав певні роз’яснення.

Організатори заходу прагнули розширити передплату українських часописів у Брідському повіті та запровадили клич «20 000 передплатників українському що­денникові». Виставка діяла до 15 лютого, щоб жителі найвіддаленіших сіл краю змогли її відвідати. Для інформування про подію використовували «летючки», афіші і програмки.

На жаль, невідомо чи вдалося ініціаторам досягти своєї амбітної цілі. Однак зазначимо, що два місяці перед тим перестав виходити повітовий український часопис «Брідські вісті» (останній номер вийшов у листопаді 1937 р.). Основною причиною занепаду газети була слабка підтримка і байдужість громадськості.

Як бачимо і сьогодні: Слово – це зброя! Байдужість – зло!

За матеріалами часопису «Новий час» від 1 лютого 1938 р.

підготував Василь Стрільчук

 

2018 рік оголошено Роком Бродівського замку

Сьогодні Бродівська міська рада зробила вагомий крок у напрямку збереження культурної спадщини міста. На сесії міської ради було прийнято рішення “Про оголошення 2018 року «Роком Бродівського замку»”. Дане рішення є логічним продовженням ряду ініціатив та заходів Бродівського історико-краєзнавчого музею та громадської організації «Край» з популяризації культурної спадщини нашого історичного міста і, зокрема, проблеми збереження і використання пам’ятки національного значення Бродівського замку. Важливим є те, що, як і проект «CHOICE: культура і сучасність», ця ініціатива отримала підтримку Бродівської міської ради. Нагадаємо, що одним із важливих заходів проекту «Громада та полікультурна спадщина Бродів: потенціал, взаємодія, перспектива» (в рамках міжнародного проекту «CHOICE») була стратегічна сесія в динамічній мережі, яка серед пріоритетних завдань та основних цілей у справі збереження та розвитку культурного спадку Бродів визначила замок як основну стратегічну ціль для збереження та розвитку культурної спадщини міста. ГО «Край» у квітні 2017 р. звернулася з відповідним листом до Бродівської міської ради.

Таким чином, в результаті тривалих консультацій та обговорень спільно з міським головою, заступниками, спеціалістами органу самоврядування було напрацьовано ряд можливих на даному етапі дій, які, згідно з рішенням, включені до Плану заходів з відзначення 2018 року Роком Бродівського замку. Даний проект рішення і заходи були підтримані депутатами Бродівської міської ради. Окрім декларативного кроку, до 1 березня 2018 р. виконкомом міської ради буде визначено обсяг коштів на фінансування «Року Бродівського замку». Із своєї сторони ГО «Край» спільно з Бродівським історико-краєзнавчим музеєм напрацьовує ряд заходів та проектів щодо належного відзначення Року Бродівського замку – пам’ятки, яка поміж іншим і є символом нашого міста та представлена на гербі Бродів. Символічним є те, що згідно з останніми даними 5 лютого 2018 минає 430 років від часу першої відомої на даний час документальної згадки про замок в Бродах. Крім того, 2018 рік у Європі оголошено Роком культурної спадщини.

Василь Стрільчук

Музейний питальник

Бродівський історико-краєзнавчий музей проводить опитування жителів міста та району. Метою “Музейного питальника” є аналіз культурно-просвітньої діяльності закладу та налагодження шляхів кращої комунікації із громадою міста та району.

Тому закликаємо всіх брідщан і гостей нашого краю, які цікавляться його історією та культурою, заповнити коротеньку анкету і допомогти нам стати кращими.

Анкету можна знайти за цим посиланям:

Музейний питальник

Дякуємо за розуміння та підтримку!

З повагою,

Василь Стрільчук,

директор Бродівського історико-краєзнавчого музею

 

Краєзнавчий календар Брідщини на 2018 рік

Традиційно на початку нового календарного року подаємо  перелік «круглих» дат, ювілеїв, про які будемо згадувати у краєзнавчій, науковій та просвітницькій роботі впродовж року. Деякі з них будуть ширше відзначені, а про окремі лише пригадаємо. Слід зазначити, що ключовими в Україні цьогоріч є події Української революції 1917-1921 років, зокрема: 100-річчя проголошення IV універсалу, бою під Крутами та створення ЗУНР.

2018 рік у Європейському Союзі проголошено Роком культурної спадщини. У нашій країні Кабінет Міністрів України підтримав проект указу Президента України про оголошення 2018 року Роком охорони культурної спадщини в нашій країні.

Зупинимося детальніше на окремих історичних датах Брідщини.

2 січня минає 90 років від дня народження Лева Савчина (1928-2006) – кандидата фізико-математичних наук, краєзнавця, автора численних наукових та науково-популярних статей з історії Брідщини та України. Народився він у с. Ражнів.

11 січня – 380 років тому розпочалася історія вірменської громади міста Броди. Саме цього дня 1638 р. великий коронний гетьман Речі Посполитої Станіслав Конєцпольський, власник м. Броди, видав грамоту, якою взяв під опіку вірменських купців Марка Сергійовича, Миколу й Захарія Марковичів та доручив їм завербувати до міста купців та ремісників, які будуть користуватися правами і свободами, наданими мешканцям Бродів. З цього часу в місті поселилися вірмени, які проживали тут аж до великої пожежі 1742 року.

29 січня 1928 р. (90 років) в с. Голосковичі народився Євген Дацюк (1928-2005) – громадський діяч, політв’язень, письменник і поет, краєзнавець Брідщини.

30 січня 1938 р. – 80 років тому – у м. Броди в приміщенні Українського кооперативного банку (сьогоднішня адреса – вул. Пушкіна,10) старанням повітового гуртка «Рідної школи» відкрилася Велика Вистава Української Преси, метою якої була популяризація українських часописів серед населення повіту.

120 років назад (у січні 1898 р.) у бродівській книгарні Фелікса Веста, що на вулиці Золотій, у продажу з’явилися перші поштові листівки із видами Бродів. На перших поштівках зображувалися окремі визначні споруди міста (храми, готелі, державні установи, замок та ін.).

2 лютого минає 155 років від дня народження о.Тимофія Бордуляка (1863 – 1936) – священика, громадського діяча та відомого українського письменника, уродженця села Бордуляки.

5 лютого виповнюється 430 років від часу першої писемної згадки про замок у Бродах. До того часу в літературі відомі лише згадки про намір Станіслава Жолкевського збудувати замок у новозаснованому місті Любич, яке згодом перейняло давню назву Броди.

1-2 березня 1878 р. (140 років тому) було здійснено «телефонічний експеримент» – першу спробу телефонного зв’язку між Львовом і Бродами.

3 березня 340 років тому (1678 р.) власник Бродів Станіслав Конєцпольський виділив домініканському ордену місце для спорудження костелу Святого Станіслава і кам’яницю шотландського купця Найлянда для заснування монастиря. Домініканський монастир проіснував у Бродах близько ста років, а сама будівля на південній стороні ринкової площі Бродів простояла до Другої світової війни.

28 квітня – 75  років від часу створення 14-ої гренадерської дивізії зброї СС «Галичина», яка в липні 1944 р. брала участь у бою з радянською армією під Бродами. До цієї військової формації входили українці, переважно вихідці з Галичини, багато з яких полягло на брідських полях. А ті, хто пережили воєнні лихоліття та емігрували в різні країни, продовжували боротьбу за українську державу в нових умовах та іншими засобами, поширюючи правду про Україну, її історію, культуру.

15 травня минає 170 років від часу скасування панщини в Королівстві Галичини та Володимирії. Хоча відповідний імператорський патент (указ) було підписано ще 16 квітня 1848 р. З цією подією пов’язано чимало пам’яток – фігур на честь скасування панщини у нас на Брідщині. Такі пам’ятки споруджувалися в рік скасування чи на наступний рік, а також в ювілейні річниці цієї важливої для селян краю події.

2 червня є привід згадати відомого українського діяча Івана Тиктора – усуса, учасника національно-визвольних змагань 1917-1921 рр., редактора і підприємця, засновника видавничого концерну «Українська преса» – найпотужніше і прибуткове українське видавництво до 1939 р. Саме цього дня 95 років тому (1923 р.) в с. Смільне біля Бродів у церкві Святого Миколая відбулось вінчання Івана Тиктора з жителькою цього приміського села Марією Хом’як.

21 червня – 110 років тому в с. Полівцях Чортківського повіту (тепер Чортківський район Тернопільської області) народився о. Ісидор Нагаєвський (1908-1989) – священик, український історик, активний церковний та громадський діяч, який був парохом сіл Берлин, Білявці і Бовдури та залишив цікаві спогади про наш край.

25 червня минає 145 років (1873 р.) від дня народження Андрія Гаєка (1873 – 1946) – українського оперного співака, громадського та культурного діяча, уродженця с. Глушин.

1 липня – 120 років від дня народження Ярослава Герасимовича (1898-1971) – вояка УСС, УГА, армії УНР, повстанських загонів Якубенка, Волинця; одного із засновників ОУН. Діяч народився у сім’ї священика та відомого громадського діяча о. Миколи Герасимовича в с. Білявці Бродівського повіту.

23-28 липня минає 25 років від часу проведення у Бродах ІІІ Всесвітнього з’їзду брідщан – події, яка відіграла важливе значення у піднесенні національно-культурного життя краю.

25 липня виповнюється 25 років з часу відкриття пам’ятника Тарасу Шевченку на площі Ринок. Автори пам’ятника: скульптор Б.Романець, архітектор О.Ярема.

15 серпня – 145 років тому на х. Романці с. Конюшків народився о. Йосип Застирець (1873-1943) – доктор філософії, філолог, історик, активний громадський діяч.

4 вересня – 315 років тому (1703 р.) власник Бродів Якуб Собєський віддав місто і замок в оренду Гаврилу Виговському.

4 вересня – 135 років тому (1883 р.) розпочалось навчання у новозбудованому приміщенні гімназії у Бродах, яка тоді носила назву «Цісарсько-королівська вища реальна гімназія ім. архикнязя Рудольфа». Проект будівлі гімназії належить львівському архітектору Адольфу Мінасевичу (1846-1894), а спорудження будинку гімназії тривало впродовж 1881-1883 рр.

У вересні минає 370 років з часу, коли козацько-селянські війська Богдана Хмельницького, під керівництвом полковників Нечая, Небаби і Головача здобули Броди і впродовж двох місяців тримали в облозі Бродівський замок.

14 жовтня 1933 р. (85 років тому) в с. Гаї Смоленські народився український фізик, доктор фізико-математичних наук, професор, автор близько 400 наукових праць Ярослав Дутчак (1933-1988).

17 листопада 1928 р. було зареєстровано філію товариства «Союз українських купців» у Бродах, головою якого довгий час був відомий підприємець, меценат Гриць Швалюк. Будинок найбагатшого українського підприємця Брідщини зберігся у нашому місті – це двоповерхова кам’яниця на вул. 22 січня,1.

У листопаді відзначатимемо 100-річчя з часу проголошення Західноукраїнської Народної Республіки,  влада якої була встановлена і у нас на Брідщині. Першим повітовим комісаром став Северин Левицький, а військовим комендантом повіту був надпоручник Української Національної Ради Думін.

Також у листопаді минає 25 років (1993 р.) від часу відкриття пам’ятника Жертвам більшовицьких репресій на майдані Свободи. Скульптор пам’ятника Б.Романець, архітектор І.Тимчишин.

Наведений перелік історичних  дат та подій є далеко неповним і, звичайно, не всі вони мають однакове значення і є важливими, однак це допомагає нам краще й повніше зрозуміти історію рідного краю, пригадати відомих людей і задуматися над тим, що відбувалося тут в минулому і які наслідки мало для сьогодення.

Підготував Василь Стрільчук

Загадка роду Голуховських, або Невідоме графське поховання в селі Клекотів на Брідщині

 

Клекотів – невелике село у Бродівському районі на Львівщині, що знаходиться менш як за 10 км на північний схід від міста Броди та 4 км північно-західніше м. Радивилів Рівненської області. А більше як 100 років тому цей населений пункт розташовувався поблизу австро-російського кордону, який проходив за декілька десятків метрів від села.

Клекотів має багату історію та декілька цікавих пам’яток, серед яких дерев’яна церква Св. Івана Богослова кін. XVII – поч. XVIII ст., однойменний мурований храм 1938-1939 рр. зі слідами куль, залишених від боїв березня-липня 1944 р., старе поруйноване приміщення громадської школи 1936 р., кілька придорожніх хрестів і дві символічні могили Борцям, полеглим за волю України. Є тут Музей-садиба родини Федунів, експозиція якого розповідає про долю галицької родини, яка під час воєнних лихоліть і повоєнних років була розкидана по всьому світу.

Ще однією цікавою історичною пам’яткою Клекотова є надмогильна плита початку ХІХ ст., що лежить у південній частині сільського цвинтаря. Вона взята з давньої могили, що колись знаходилася на старому кладовищі біля дерев’яної церкви Святого Івана Богослова. У зв’язку з будівництвом в 1970-их – на початку 1980-их років дороги, котра загрожувала похованням біля церкви, їх вирішили перенести на сільський цвинтар. Тоді було виявлено невеликий склеп, збудований з цегли, поставленої на ребро, у якому перебували останки маленької дитини. Людські рештки і плиту з великою епітафією (надмогильним написом) перемістили на нове місце. Зараз там, де була гробниця, знаходиться північно-східний ріг церковної огорожі. З цією пам’яткою у Клекотові пов’язана легенда про французького генерала, дитина якого там була похована. Про це нібито мав свідчити текст епітафії, написаний французькою мовою. З метою з’ясування обставин 8 липня 2011 р., при сприянні Йосифа Пелеха, працівниками Бродівського історико-краєзнавчого музею було проведено пошукові дослідження. В них взяли участь директор музею Василь Стрільчук, старший науковий співробітник Андрій Корчак (фахівець по лапідарних написах) та краєзнавець Теодор Зварич. В результаті вдалося відшукати вищезгадану кам’яну плиту, відчистити напис і частково відтворити знищені часом слова. Подаємо відчитаний текст епітафії, яка всупереч переказам, як виявилось, була написана польською мовою.

DOM

WOYCIEH

Y ZOFYA

Z CZYŻOW

HRABIOWIE

GOLUHOWSCY

SYNOWI SWEMU

BRONISLAWOWI

KTÓRY PR. ****NASTU

I PUL MIESIACA ŻY

CIA SWEGO ****

6 KWIETNIA ROKU

1812 ZALEM DLA

RODZICOW ****

KSZYK Z NI****

ROZI ******

З напису дізнаємося, що гробниця була побудована графами Голуховськими – Войцехом та його дружиною Софією з Чижів для померлого сина Броніслава, який прожив одинадцять[1] (?) з половиною місяців і помер 6 квітня 1812 року.

Рід Голуховських досить знаний в історії Польщі й Галичини.

Войцех  Станіслав Голуховський, гербу Леліва (1772-1840), батько похованого в Клекотові Броніслава, був членом Галицького станового сейму (Stany galicyjskie), директором пошти в Галичині. Його дружиною була Софія Юзефа Чиж, гербу Годзємба (1785-1846).  Польська генеалогія зазначає, що у подружжя було троє дітей:

  • Артур Голуховський (1808-1893) – генерал польського Січневого повстання 1863 р., посол до австрійського парламенту, власник маєтку Лосяч Борщівського повіту.
  • Агенор Ромуальд Голуховський (1812-1875) – відомий австрійський (пізніше австро-угорський) політик, міністр внутрішніх справ Австрійської імперії (1859-1861), намісник цісаря в Галичині (1849-1859, 1861-1868, 1871-1875 рр.), власник Гусятина (на Тернопільщині), Гніздичева (нині смт. Жидачівського району Львівської області) та Янова (смт. Івано-Франкове, Яворівського району).
  • Станіслав Людвік Голуховський (1818-1874) – власник маєтку Синьків в Борщівському повіті (нині  с.  Синьків Заліщицького району Тернопільської області), член  Галицького крайового сейму.

Про ще одного сина Войцеха  та  Софії Голуховських Броніслава, який народився у 1811 р., в літературі немає жодних відомостей. Не згадує про нього і польська генеалогія.

Виявлене поховання породжує ряд запитань: яке відношення мають Голуховські до Клекотова, адже їх рід більше пов’язаний з Тернопільщиною та Львовом. Чому саме тут з’явилася ця могила? Чи пов’язано це з австро-російським кордоном?

Очевидно, щоб дати відповіді на ці та інші запитання, потрібні подальші дослідження, які мали би розкрити таємницю роду Голуховських. Тому сподіваємося, що наступні розвідки дозволять відкрити нові сторінки з минулого нашого краю понад 200-річної давності.

За матеріалами книги Стрільчук В. Клекотів — село на кордоні. Матеріали з історії. — Дрогобич: «Трек ЛТД», 2012. – 416 с.

[1] Перші літери слова втрачені. Припускаємо, що це “YEDENASTU“ (одинадцять).

Українська бурса як осередок національно-патріотичного виховання покоління борців за волю України

31 жовтня 2017 р. минуло 115 років від часу, коли у Бродах було започатковано створення особливої інституції, яка в подальшому відігравала важливу роль у національному житті нашого краю аж до 1939 р.

Цього дня у 1902 р. група активних діячів на чолі з учителем Цісарсько-королівської гімназії ім. кронпринца Рудольфа в Бродах доктором Василем Щуратом вирішила заснувати товариство «Русько-українська Повітова Бурса» і підписала статут. Серед ініціаторів-засновників, окрім В. Щурата, були місцеві священики – професор гімназії о. Іван Туркевич, парох с. Суховоля о. Михайло Олексишин, парох с. Корсів о.Іван Чировський, парох с. Лешнів о. Микола Герасимович, о. Анатоль Долинський з м. Броди, катехит виділової школи у Бродах о. Юліан Дзерович, цісарсько-королівські судові ад’юнкти Григорій Питляр та Іван Герасимович, професор гімназії Василь Санат. Як зазначалося у документі, метою товариства було «помагати убогій русько-украінській шкільній молодежи всіма своіми средствами і пособляти вихованю тоі-ж молодежи в нацйональнім релігійно-моральнім дусі». І хоча перша редакція цього документа була відкинута Намісництвом через певні неузгодження і зауваження, початок було зроблено. Нову редакцію статуту Товариства Галицьке намісництво зареєструвало через декілька місяців – у лютому 1903 р.

Ключовою проблемою, яка стояла перед Товариством, було пошук відповідного приміщення, де могли б проживати українські діти, які доїжджали з довколишніх сіл і містечок на навчання у місцеву гімназію чи інші школи Бродів. Спочатку українська громадськість винайняла таке приміщення на вулиці Львівській (нині 22 січня), згодом заклад розміщувався на розі вулиць Філіпа Цукра та Музичної (нині ріг вулиць академіка В.Щурата та В. Хроновича), де проживав і сам професор Василь Щурат. А вже пізніше в районі вулиці Бузової (на межі міста Броди і приміського села Великі Фільварки) було вибудовано двоповерхову споруду української бурси з відповідними приміщеннями (їдальнею, бібліотекою,  кімнатами для занять, для проживання учнів і префекта закладу).

До Першої світової війни у Бродах окрім української бурси, діяла польська бурса ім. Юзефа Коженьовського, москвофільська бурса імені Єфимовича, а також свій заклад мала і найчисленніша у місті іудейська громада.

Українська бурса перестояла воєнні лихоліття 1914-1920 років, зазнавши часткових руйнувань. У 1923  році заклад отримав нове ім’я «Українська бурса імені Маркіяна Шашакевича» і після відбудови продовжував свою роботу до 1939 р.

Значення товариства Української бурси і створеного ним закладу як виховного та просвітнього осередку важко переоцінити. Завдяки цьому українська молодь краю мала можливість здобути добру освіту у стінах Брідської гімназії чи інших шкіл міста як в період Австро-Угорщини, так згодом і в період Другої Речі Посполитої. Тут проходило національно-патріотичне та релігійне виховання молодого покоління, на долю якого випало чимало різних випробувань і, зокрема, боротьба за Українську державу впродовж ХХ ст. Вихованцями, або як писали тоді «питомцями», бурси були такі відомі згодом діячі, як: четар УГА, краєзнавець Павло Дубас (1894-1972), науковець, поет, перекладач Василь Ящун (1915-2001), ідеолог національно-визвольного руху 1940-50-х років, полковник УПА Петро Федун – «Полтава» (1919-1951), командир куреня УПА «Перемога» в ТВ «Гуцульщина», окружний провідник ОУН Буковини Юліян Матвіїв (1914-1953), член ОУН, відомий пластовий діяч Андрій Турчин (1912-2004), крайовий референт Юнацтва ОУН(б) Південно-Східних українських земель у 1943-1944 рр. Юрій Федорук – «Лемко»(1921-1944)  та багато інших.

P.S. Дізнатися більше про історію будівлі української бурси в Бродах, яка нині є частиною розбудованого у 1970-х роках приміщення сучасної Бродівської СЗОШ І-ІІІ ступеня №2, можна  у статті:

Ульянов В. Будівля української повітової бурси ім. Маркіяна Шашкевича та її доля у 1940-1991 рр. // Гімназія в Бродах: від минувшини до відродження. З нагоди 10-річчя відродження. Випуск 1. – (Матеріали першої науково-теоретичної конференції 31 жовтня 2007 р.). – Броди.2008. – С. 19 – 32.

Підготував Василь Стрільчук